WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-економічний розвиток Польщі XV- XVI ст. - Реферат

Соціально-економічний розвиток Польщі XV- XVI ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Соціально-економічний розвиток Польщі XV- XVI ст.
У другій половині XV ст. й особливо в XVI ст. в Польщі основою сільськогосподарського виробництва стала фільварково-панщинна система. В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати. Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після початку доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чин. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке ґрунтувалося на дармовій кріпацькій праці (панщині).
Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХУІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польщі зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.
Для ведення фільваркового господарства використовувалася праця селян, які відробляли панщину. Розмір панщини постійно збільшувався, незважаючи на збереження інших повинностей і залежав від розміру господарства кожного селянина. Так, у другій половині XVI ст. панщина становила 3 дні на тиждень для селян, які орендували один лан землі (близько 17 га) і відповідно зменшувалася за менших площ. Згодом розмір панщини почав залежати тільки від волі пана. Загалом XVI ст. стало періодом закріпачення польського селянства. За Петрковським статутом (1496) право на вихід із кріпацького стану надавалося лише одному селянинові з певного поселення й лише один раз на рік. Однак уже на початку 40-х років XVI ст. вихід із кріпацького стану було остаточно заборонено.
Втечі селян у ХVІ ст. стають основним засобом їхнього протесту проти закріпачення. Для боротьби з утікачами приймаються спеціальні закони. Судочинство в таких справах спрощувалося, але термін розшуку збіглих встановлювався необмежений. Як правило, ні король, ні сейм не втручалися у справи феодалів-землевласників. які на своїх землях уособлювали всю законодавчу, судову та виконавчу владу. Звертатися зі скаргами на господаря до державної адміністрації дозволялося лише королівським селянам. Судочинство і юрисдикція землевласника охоплювали всі аспекти селянського побуту - від народження до самої смерті. За рішенням сейму, прийнятим у Варшаві в 1573 р., землевласник міг на свій розсуд карати непокірного селянина. В описах маєтків кріпаки розглядалися як частина рухомого майна господаря.
Проте самовладдя феодала мало певні межі. Досить часто елементарний господарський глузд диктував йому необхідність дбайливого ставлення до джерела свого прибутку - кріпака. Незважаючи на безліч повинностей та підневільне становище селян, їхні господарства давали землевласникові великий зиск.
Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину).
У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.
Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.
Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти. У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з-металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста - Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі. Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Олькуша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.
З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цієї нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії - й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.
ЛІТЕРАТУРА
Длугош Ян. Грюнвальдська битва. Москва, 1962.
ДневникЛюблинского сейма 1569. Санкт-Петербург, 1863.
Дыбковская А., Жарин М., Жарин Ян. История Польши с древнейших времен до наших дней. Варшава, 1995.
История Европы: В 8 т. Москва, 1993. Т.3. Кареев Н. Очерки истории реформационного движения и католической реакции в Польше. Москва, 1926.
Ливанцев К. Е. Сословно-представительная монархия в Польше, ее сущность и особенности (вторая половина XIV - конец XVI вв.). Ленинград, 1968.
Любович Н. История реформации в Польше. Кальвинисты и антитринитарии. Варшава, 1887.
Полный свод статутов Казимира Великого // Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы/Под ред. В.М.Корецкого. Москва, 1961.
Польские мыслители эпохи Возрождения. Москва, 1960.
Україна і Польша в період феодалізму: 36. наук, праць / Під ред. ВА. Смолія. Київ, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве