WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-економічний і політичний розвиток Болгарії XIX - на початку XX ст. - Реферат

Соціально-економічний і політичний розвиток Болгарії XIX - на початку XX ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Соціально-економічний і політичний розвиток Болгарії XIX - на початку XX ст.
Протягом 9 місяців після закінчення війни в Болгарії діяло російське Цивільне управління. У нових тимчасових органах влади попервах провідне місце посідали російські військові, але їхніми заступниками призначалися тільки болгари, здебільшого ті з них, хто мав помірковані політичні погляди. Наприклад, віце-губернатором нової столиці - Софії та керівником Департаменту (міністерства) народної освіти став видатний російський історик болгарського походження М. Дринов.
Російське Цивільне управління приділяло велику увагу підготовці болгарських управлінських кадрів, розширенню мережі навчальних закладів, створенню національної армії. У Софії відкрилося військове училище, в якому викладали російські офіцери. Було повністю реорганізовано судову та податкову системи: в суді з'явились виборні засідателі; з податків вилучили ті, які раніше сплачували тільки християнські піддані Османської імперії. На місцях ліквідувалися турецьке поміщицьке землеволодіння й усі форми особистої залежності болгарських селян. Таким чином, у Північній Болгарії заразом з османським гнобленням усувалися й залишки феодалізму. Це відкривало перед країною можливості для прискореного індустріального розвитку.
Новим етапом у становленні Болгарської держави стало прийняття конституції, її розробили Установчі збори, які відкрилися 22 лютого 1879 р. в колишній столиці країни - Тирново. Ухваленню конституції передувала запекла боротьба між консерваторами і лібералами. Консерватори захищали інтереси великих власників і виступали за значне обмеження політичних свобод. Ліберали спиралися на підтримку інтелігенції, селянства, середнього та дрібного прошарку торгівців і ремісників. Вони домагалися широких громадянських прав для всіх суспільних верств. Ліберали відстояли свої погляди, Тирновська конституція, ухвалена 28 квітня 1879 р., відображала їхні основні вимоги.
Болгарія проголошувалася конституційним князівством. Князь діставав широкі повноваження: призначати міністрів, командувати збройними силами, розпускати парламент. Болгарський парламент (Народні збори) мав одну палату. У виборах до нього брали участь чоловіки, які досягли 21-річного віку. Конституція проголошувала рівність усіх підданих перед законом, декларувала свободу слова, друку, зборів тощо.
Народні збори обрали болгарським князем гессенського принца Александра Баттенберга. Він був офіцером Німецької армії, учасником російсько-турецької війни, небожем російської імператриці, родичем багатьох правлячих династій Європи. Спочатку кандидатура А. Баттенберга цілком задовольняла представників великих держав.
Але після прибуття до Болгарії Баттенберг став домагатися скасування конституції, яка здавалася йому занадто ліберальною. Позицію князя підтримали консерватори - прибічники прозахідної орієнтації. У Народних зборах, які князь у 1879-1880 рр. розпускав двічі, переважали прихильники проросійської орієнтації - ліберали. На відміну від консерваторів вони виступали за збереження конституції. Не дав згоди на її скасування й Олександр II. Але після вбивства російського царя народовольцями й відходу нових правителів Росії від ліберальних реформ Баттенберг 27 квітня 1881 р. вчинив державний переворот. Він призупинив дію конституції, відправив у відставку уряд лібералів і заарештував деяких з його членів. Вибори до Других Великих народних зборів проходили з порушенням усіх демократичних норм. Лише завдяки тискові та грубим фальсифікаціям Баттенберг сформував слухняний депутатський корпус. Парламент надав князю надзвичайні повноваження терміном на 7 років. Ці повноваження дали змогу главі держави змінити не тільки внутрішню, а й зовнішню політику. Зміни зовнішньополітичних пріоритетів Болгарії після 1881 р. виявилися в тому, що країна все більше віддалялася від Росії й шукала союзників на Заході. Ними стали Австро-Угорщина, Німеччина й Англія. Така політика викликала гостре невдоволення лібералів і широких народних мас.
Протистояння проросійських і прозахідних політичних угруповань загострилося під час розгляду іноземних проектів будівництва у країні залізниць. Ліберали підтримували російський проект, згідно з яким залізниця мала перетнути Болгарію з півночі на південь, а консерватори обстоювали австрійський проект - "Відень - Константинополь". Позиція Баттенберга розв'язала цю суперечку на користь Австро-Угорщини.
Оскільки таке рішення загострило російсько-болгарські відносини, що, у свою чергу, спричинило невдоволення в самій Болгарії, князь мусив відновити у вересні 1883 р. чинність Тирновської конституції. Але цей політичний маневр не привів до зміни зовнішньополітичної орієнтації. Болгарські правлячі кола, як і раніше, прагнули міцного союзу з Австро-Угорщиною. Відносини з Росією остаточно погіршились після того, як князь усунув із болгарського уряду двох російських генералів.
Для відновлення особистої популярності Баттенберг розпочав активну діяльність, спрямовану на приєднання Східної Румелії до князівства. У столиці Східної Румелії - Пловдиві - у лютому 1885 р. виник Болгарський таємний центральний революційний комітет. Його очолив 3. Стоянов. На початку вересня 1885 р. спалахнуло повстання, яке підготували члени комітету. Генерал-губернатора Східної Румелії було скинуто. Баттенберг проголосив себе князем єдиної Болгарії і ввів до Східної Румелії війська. Возз'єднання болгарських земель викликало в суспільстві патріотичне піднесення й сприяло зростанню популярності Баттенберга.
Через те, що князь проводив антиросійську політику, царський двір, усупереч колишній позиції, виступив проти об'єднання Болгарії. У Петербурзі виголосили заяву, що воно суперечить положенням Берлінського трактату, за дотриманням якого мала стежити Росія. Цар негайно відкликав з Болгарії всіх російських офіцерів. Це фактично призвело до розриву відносин між Росією і Болгарією.
Проти об'єднання Болгарії виступив і сербський король Мілан Обренович. Він заявив, що ця подія порушує політичну рівновагу на Балканах, і почав вимагати від Болгарії компенсації. Коли Болгарія відмовила йому, Мілан у листопаді 1885 р. наказав своїм військам перетнути болгарський кордон. Але болгари розгромили сербів поблизу Сливниці. Баттенберг став готуватися до вторгнення в Сербію й лише ультиматум Австро-Угорщини змусив його зупинитися. У лютому 1886 р. в Бухаресті сторони підписали мирний договір, який зберігав старі сербсько-болгарські кордони.
Об'єднання Болгарії та її перемога над Сербією сприяли зростанню міжнародного авторитету країни. Це загострювало боротьбу великих держав за вплив на Болгарію. Наслідком такої боротьби та внутрішньополітичних суперечностей стала "Болгарська криза" (1886-1887).
Вона розпочалася в серпні 1886 р., коли група проросійськи налаштованих офіцерів заарештувала А. Баттенберга, змусивши його покинути Болгарію. Проте управління країною
до виборів нового князя перейшло до лідера іншогопрозахідного угруповання - С. Стамболова. Прибічників зближення з Росією всіляко утискували. За цих умов російський імператор вирядив до Болгарії свого емісара - генерала Каульбарса, - який мав не тільки згуртувати всі дружні Росії сили, а й домагатися, щоб князем обрали людину, бажану Олександру III.
Місія Каульбарса виявилася невдалою. Вона тільки посварила уряди двох країн, і в листопаді 1886 р. Росія і Болгарія розірвали дипломатичні відносини. Це дало змогу С. Стамболову, за підтримки Австро-Угорщини та Німеччини, висунути на болгарський престол кандидатуру німецького принца Фердінанда Саксен-Кобург-Готського (Кобурзького). У липні 1887 р. Великі народні збори проголосили його князем Болгарії. Однак реальна влада в країні залишилася в руках С.
Loading...

 
 

Цікаве