WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-економічне становище Болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

Соціально-економічне становище Болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

на Балканах був слаборозвинений, зростання міст значною мірою сприяло пожвавленню місцевої торгівлі.
На той час у великих містах Болгарії проживали десятки тисяч городян, кількість яких стрімко збільшувалася. Софія та Пловдив, наприклад, входили до десяти найбільших міст європейської частини імперії. Варто зазначити, що, на відміну від старовинних міст, нові заселялися майже самими тільки болгарами. З другої половини XVII ст. сталися зміни й у національному складі старих болгарських міст. Якщо протягом перших трьох століть османського володарювання ці міста, як правило, мали турецький вигляд, то на межі XVII-
XVIII ст. турецька людність скрізь витісняється болгарською. Цей процес був тісно пов'язаний з деякими ментальними традиціями. Історично склалося так, що торгівля розглядалася османами як невигідна справа. Тому серед купців імперії переважали греки, євреї, вірмени, болгари. Інша причина національно-демографічних змін крилася в тісних зв'язках болгарських міст із сільською місцевістю, де переважно жили болгари. Розширення товарообміну між містом і селом сприяло постійній міграції селян до міст.
Економічні зв'язки міста і села, що постійно зміцнювалися, зумовлювали структурну перебудову виробництва. З'являються нові види ремесел. Особливо інтенсивно розвивалися галузі виробництва, які працювали на сільськогосподарській сировині (текстильна, шкіряна, деревообробна та ін.). Оскільки багато галузей болгарської промисловості обслуговували потреби османської армії, Порта сприялаїхньому подальшому розвиткові. Він стимулювався не тільки збільшенням урядових замовлень, а й новою політикою стосовно болгарських ремісничих корпорацій.
Ще з кінця XVII - початку XVIII ст. ремісничі цехи імперії (еснафи) перебували в цілковитій залежності від місцевої влади та лихварів. Система патентів (гедиків), запроваджена Портою в 20-х роках XVIII ст., гальмувала розвиток ремесел і торгівлі. Віднині перш ніж відкрити невеличку крамничку чи майстерню слід було купити гедик. Коштував він досить дорого, що змушувало нових ремісників і торговців звертатись за позиками до лихварів. Таким чином, ремесло й торгівля потерпали не тільки від свавілля чиновників, а й від торговельно-лихварського капіталу.
У другій половині XVIII ст. становище болгарських ремісників поліпшується. Згідно з указом султана (1773) їхні корпорації дістали певний юридичний захист від зловживань місцевої адміністрації. Проте підвищення їхнього юридичного статусу зовсім не означало, що уряд став на шлях протекціонізму, хоч об'єктивно згаданий указ сприяв подальшому розвиткові виробництва.
Уже на межі XVII-XVIII ст. в Болгарії існувала регіонально-галузева спеціалізація. Назви окремих болгарських міст по суті стають торговельними марками виробів, які в них виготовляються (Слівен, Габрово, Котел - шерстяні тканини; Пловдив, Нікополь - готовий одяг; Чипровець - ювелірні вироби; Самоків - металообробка). З середини XVIII ст. вироби болгарських ремісників реалізуються в різних регіонах імперії. Крім військового спорядження зростає випуск товарів громадського вжитку.
Найрозвиненішою галуззю болгарського ремесла в цей час вважалося текстильне виробництво. У ньому, як і в металообробці, були задіяні тільки болгари. Шкіряне ж виробництво опинилося в руках турків.
У другій половині XVII-XVIII ст. спостерігається розвиток ремесел і в болгарському селі, хоча процес відокремлення ремесла від сільського господарства ще не завершився. Виняток становили лише райони, багаті покладами залізної руди. Місцеві сільські ремісники сільським господарством не займалися.
Єдиний внутрішній ринок у Болгарії в другій половині XVII - наприкінці XVIII ст. ще не сформувався. Проте чимало болгарських міст на той час уже стали значними центрами місцевої торгівлі (Софія, Нікополь, Відин, Пловдив та ін.). Сучасники-іноземці неодноразово відзначали багатолюдність болгарських базарів, велику кількість торговельних місць, різноманітність продукції, що пропонувалася. Але за всієї прибутковості торгівлі вона не привела до радикальних змін у становищі підкорених народів. До того ж на стан торгівлі в імперії взагалі й у Болгарії зокрема негативно впливали такі фактори:
1) наявність внутрішніх митниць, що перешкоджали вільному товарообміну;
2) результати європейської "революції цін", що найбільш відчутно виявилися з середини XVII ст.;
3) заборона на вивіз у країни Європи деяких видів товарів;
4) відсутність надійного юридичного захисту купців, що були постійними жертвами вимагань і зловживань представників османської адміністрації;
5) особлива політика Порти стосовно купців з країн Західної Європи.
Вже з XVII ст. в Османській імперії діяв "режим капітуляцій ". Він дозволяв західноєвропейським купцям сплачувати досить низькі мита й робив іноземних торговців непідлеглими місцевій владі. Така комерційна політика Порти затримувала розвиток вітчизняної торгівлі та промисловості, перетворювала імперію на ринок збуту іноземної продукції, спричинювала дальше відставання держави від передових західноєвропейських країн.
ЛІТЕРАТУРА
1. Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 14.
2. История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.
3. Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
4. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
5. Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
Loading...

 
 

Цікаве