WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-економічне становище Болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

Соціально-економічне становище Болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Соціально-економічне становище Болгарських земель. (друга половина XVII-перша половина XIX ст.)
Підкорення болгарських земель Османською імперією, відсутність найменших автономних прав ставили болгарську економіку у цілковиту залежність від турецької. Проте господарська криза в імперії, що розпочалася ще в XVI ст., набула із середини XVII ст. незворотного характеру.
Військово-феодальна сіпахійська система переживала у той період глибокий занепад. Заснована на завоюваннях усе нових і нових земель, вона неминуче мала виявити свої суперечності після завершення територіального розширення імперії. Військові ленникисіпахі прагнули тепер значно збіль-шити площу своїх тимарів і зеаметів, обкласти селян, які проживали на цих землях, додатковими поборами. Ще з кінця XVI ст. спостерігається зростання великих земельних володінь. Віднині сіпахі міг володіти вже не одним, а відразу кількома земельними наділами. Створені таким чином великі маєтки з умовних земельних володінь перетворюються на безумовні. Якщо раніше сіпахі отримував основний прибуток від війни, то тепер, після завершення захоплення інших територій, він почав вимагати від селян усе нових і нових платежів. При цьому менталітет сіпахі змінювався не так швид-ко, як економічна кон'юнктура: оподаткування ним власних селян уже нагадувало воєнну контрибуцію.
Криза військово-ленної сіпахійської системи призвела до значного скорочення кількості ленників. Це суттєво послаблювало військову міць держави. Так, чисельність сіпахі всього за 150 років (з середини XVI до кінця XVII ст.) скоротилася в 10 разів. Певною мірою розвалові сіпахійської системи сприяла також діяльність султанів. Скорочуючи державний земельний фонд, вони часто робили дарунки своїм прибічникам. Власники нових маєтків, як правило, не відбували за них військову службу. Як наслідок - інтереси держави і великих землевласників вступали в гостру суперечність.
Такі процеси негативно впливали на аграрні відносини в болгарських землях. Становище сільського населення Болгарії в цей період значно погіршується. У нових володіннях, що перейшли в спадок - чифтліках - феодали заводили власні господарства. Безумовно, вони були заінтересовані в отриманні додаткових прибутків і тому переводили селян на панщину. Це "друге видання кріпацтва", що здійснювалося за східноєвропейським сценарієм, змусило багатьох селян рятуватися втечею від своїх господарів. Процес набув такого розмаху, що термін пошуку збіглих болгарських селян в Османській імперії було збільшено до 30 років.
Разом з тим, саме у чифтліках поряд із панщиною почалося активне застосування оренди землі. Використання праці батраків (аргаті) сприяло поступовому виникненню на селі зародків нових виробничих відносин. Володарі чифтліків були тісно пов'язані з ринком і залежали від його кон'юнктури. Збільшення поставок на ринок сільськогосподарської продукції об'єктивно сприяло розвиткові внутрішньої торгівлі, певному пожвавленню товарно-грошових відносин в імперії.
Крім панщини, важливою причиною погіршення становища болгарських селян було запровадження нової системи стягнення основного грошового податку - джизьї. Тепер його називають хараджем. З кінця XVII ст. він значно зріс і сплачувався вже не з кожного двору, а з кожного чоловіка-християнина: спочатку з п'ятнадцяти, пізніше - з семи років. Загальна кількість різних податків у цей час наближалася в імперії до кількох сотень.
Погіршилося й соціальне становище християнської людності країни. З кінця XVII ст. тільки до нього застосовується термін райя (стадо), яким раніше називалося все населення імперії, що сплачувало податки, незалежно від віросповідання. У цілому, в XVII-ХУШ ст. спостерігається вирівнювання у правах різних категорій болгарського селянства. Селяни, які ще зберігали окремі привілеї, потрапили в повну залежність від поміщиків. Останні брали собі так багато, що це позбавляло болгарських селян будь-якої господарської ініціативи. Спроби селян покинути землеробство і зайнятися більш прибутковою діяльністю припинялись досить великими штрафами. Лише завдяки суворим заходам поміщикам удавалося утримувати селян на землі, що сприяло їх дальшому закріпаченню.
Значне полегшення болгарам принесло лише скасування на початку XVII ст. ненависного девшурме ("податку кров'ю "). Хлопчиків-християн перестали насильно навертати до мусульманства й забирати до корпусу яничарів. Але це скасування диктувалося не стільки турботою Порти про іновірне населення країни, скільки ненадійністю яничарського корпусу, який став джерелом постійних невдоволень і смут. На відміну від сільського господарства у болгарських містах у другій половині
XVII - наприкінці XVIII ст. спостерігався певний економічний прогрес. Міста імперії взагалі, й болгарські зокрема, виробляли різноманітну продукцію: від амуніції, обмундирування, озброєння для армії до предметів розкоші, що мали значний попит у Європі. Особливо помітним прогрес болгарської економіки був у другій половині XVIII ст.
Цей період характеризується прискоренням процесу урбанізації. Поряд зі старими центрами ремесла й торгівлі - Софією, Пловдивом, Відином - з'являються нові - Троян, Габрово, Слівен, Котел. Як правило, нові міста виникали у місцевостях, віддалених від давніх торговельно-ремісницьких центрів, їх поява та зростання безпосередньо пов'язані з міграцією болгарського населення, що рятувалося від утисків турецької влади. Незважаючи на те, що внутрішній ринок
Loading...

 
 

Цікаве