WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

угоду з одним із племен протоболгар - кутригурами - про їхню допомогу Візантії у боротьбі зі слов'янами. На службу до імператорів почергово або одночасно запрошувались збройні загони аварів, булгар та слов'ян, які становили найбоєздатніші формування візантійської армії. Наприклад, згідно з повідомленнями Прокопія Кесарійського, під час війни Візантії проти Королівства остготів на Апеннінському півострові (537), її ударні сили складалися з гунів (булгар), склавинів і антів.
Однак візантійцям не завжди вдавалося спрямувати події у сприятливе для них річище. У 551 р. кутригури, незважаючи на впертий опір антів, удерлися до Фракії. Взимку 558 р. об'єднане військо булгар і слов'ян, очолюване ханом Заберганом, переправилося через Дунай і пограбувало Фракію та Македонію, а згодом навіть спробувало захопити Константинополь. Столицю імперії врятували тільки багаті дарунки нападникам.
З 20-хроків VI ст. слов'янські племена, що жили вПаннонії, здійснювали набіги на Адріатичне узбережжя, спустошуючи Далмацію та Іллірію. Ці наскоки припинилися лише в 60-ті роки VI ст., після того, як самі слов'яни підпали під владу аварів. Проте слов'янська людність становила етнічну більшість на периферії каганату й мала певну автономію. Визнаючи аварський протекторат, слов'яни сплачували данину, виконували трудову повинність, а також брали участь у воєнних кампаніях.
У 30-ті роки VI ст. утворилися перші військові союзи антських племен, що згодом набули небезпечного для Візантії характеру. Етнонім "анти " зникає з джерел, а коли й вживається, то скоріше як самоназва певних племен. За нових умов вона втрачає етнічний зміст і несе радніше територіально-політичні ознаки, які цілком зникають після розпаду Аварського каганату.
Щоб нейтралізувати небезпеку з боку слов'янських племен, підкорених аварами, імператор Маврикій (582-602) вирішив витіснити всіх поселенців-"варварів" за Дунай. У 592 р. проти слов'ян виступило військо під проводом Приска, яке невдовзі зайняло Доростол (Силістрія). Слов'янські племена, проти яких воювали візантійці, у джерелах того часу дістали назву "склавинів", хоч їх відносили чомусь до антського союзу племен. Антський князь Ардагаст (ім'я іранського походження) міг бути вождем одного з племен слов'ян.
Візантійці, очолювані Приском, у районі Дунаю атакували серед ночі великий табір слов'ян і змусили їх рятуватися втечею. Ардагаст і його оточення переправилися через Дунай. Візантійський автор Маврикій у праці "Стратегікон" повідомляв, що слов'янські воїни годинами залишалися під водою, тримаючи в роті очеретяну трубочку для дихання. Згодом візантійці розгромили слов'янське військо князя Бузокія, якому належали землі у Північному Придністров'ї.
Невдовзі авари порушили перемир'я з Візантією і продовжили свою експансію на Балкани. У 597 р. одна частина аварського війська обложила фортецю Сингидун (в гирлі Сави), тоді як інша вдерлася до Фракії та Македонії. У 598 р. аварська орда спустошила Далмацію. Того ж року авари пройшли вздовж південного берега Дунаю в Нижню Мезію та "Скіфію" (Добруджа). їхній наступ закінчився тільки біля стін Константинополя.
Відносини між аварами і слов'янами в той період характеризуються як залежно-підпорядковані, що повною мірою випливає з організації аварської орди. Авари знайшли в басейні Нижнього Дунаю землі, котрі цілком задовольняли їхні потреби як кочовиків, оскільки на Паннонській рівнині можна було випасати коней та іншу худобу так само, як і в причорноморських і прикаспійських степах. Авари відтепер мали близький контакт з місцевим населенням і прагнули скористатися з цього. Щоб остаточно підпорядкувати слов'янські племена Паннонії, аварське військо розташувалося в дев'яти укріплених таборах.
Слов'яни, як і інші мешканці Паннонії, зазнавали всіляких утисків та експлуатації. Так, після походу аварів через Карпати підкорені ними дуліби переселилися із Західної Волині у верхів'я Тиси. На випадок війни слов'яни забезпечували аварів допоміжними загонами. Франкський історик Фредегар (середина VII ст.) розповідав, що авари завжди ставили слов'ян попереду війська, щоб вони приймали на себе основний удар.
Становище інших слов'янських племен суттєво відрізнялося від становища їхніх паннонських родичів. Наприклад, іллірійські слов'яни, хоча й сплачували аварам данину й надавали військову допомогу, мали певну автономію. Авари шанували слов'ян як відважних і вправних мореплавців, які вже наприкінці VI ст. впевнено почували себе в акваторії Адріатичного моря. Для подальшого розвитку морської справи на допомогу слов'янським майстрам за наказом кагана залучили досвідчених Італійських кораблебудівників.
Хоча антсько-слов'янські племена в регіоні нижнього Дунаю і визнавали протекторат аварського кагана, їхнє становище вирізняла відносна стабільність. Візантійські дипломати, котрі вбачали в цій стабільності певну небезпеку для імперії, під час правління імператора Маврикія спромоглися порушити внутрішньослов'янську єдність, унаслідок чого слов'яни на початку VII ст. розкололися на два угруповання, що ворогували. Водночас змінився й ступінь залежності слов'ян від Аварського каганату. Васальну залежність від аварів продовжували визнавати тільки бессарабські анти. Проте, незважаючи на ці та інші обставини, слов'янські племена наддунайського регіону остаточно не розривали союзних відносин і разом з аварами та булгарами продовжували систематично здійснювати спустошувальні набіги на Візантію.
ЛІТЕРАТУРА
Вернадский Т. В. Древняя Русь. Москва, 1996.
Восточная Европа в древности и средневековье: язычество, христианство, церковь. Москва, 1995.
Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. Москва, 1989.
Дринов М. С. Южные славяне и Византия в X в. Санкт-Петербург, 1875.
Дринов М. С. Заселение Балканского полуострова славянами. Санкт-Петербург, 1883.
Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. Москва, 1988.
Кобычев В. П. В поисках прародины славян. Москва, 1973.
Королюк В. Д. Славяне и восточные Романцы в эпоху раннего средневековья. Москва, 1985.
Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. Москва, 1982.
Раннефеодальные государства и народности. Южные и западные славяне в VI-XII вв. Москва, 1991.
Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1993. Т. 2.
Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
Седов В. В. Восточные славяне в VІ-VІІІ в. Москва, 1982.
Седов В. В. Славяне в древности. Москва, 1994.
Славяне на Днепре и Дунае. Киев, 1993.
Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственний период. Киев, 1990.
Loading...

 
 

Цікаве