WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

постійного розширення площ оброблюваних земельних угідь і пошуку найбільш сприятливих для ведення господарства територій. Саме поєднання землеробства й скотарства сприяло міграції значної кількості слов'янських племен до лісостепової зони.
Водночас серед слов'ян та інших "варварських" племен поширились уявлення, що найродючіші землі лежать саме в межах Східної Римської імперії. На успішне здійснення завойовницьких акцій слов'ян значною мірою впливала й "військова демократія", яка перетворювала війну не тільки на спосіб захоплення здобичі, а й на природний стан, характерний для перехідного від первіснообщинного ладусуспільства. Слов'яни, очевидно, були добре проінформовані про родючі землі й багату здобич на Балканах.
Слов'янські племена почали селитися на Лівобережжі Дунаю ще до гунської навали. Вони брали участь у русі гунської орди на захід. Все це сприяло заселенню в другій половині V ст. Паннонії, а згодом і всього нижньодунайського Лівобережжя (до Карпат) новими племенами, в тому числі й слов'янськими. Хроніки того часу зафіксували, що на початку VI ст. склавини розселилися від Пруту й Серету до Паннонської долини, а їхніми східними сусідами були анти, які займали територію на схід від пониззя Дунаю.
Наприкінці V ст., після розпаду Гунського каганату, етнополітична ситуація в Північному Причорномор'ї змінюється. Звільнившись з-під гунської опіки, антські та аланські племена невдовзі потрапили у сферу впливу тюркських і угорських племен. За свідченнями Прокопія Кесарійського, більшість антів у той час займала територію між Прутом і Дніпром, а ті, що мешкали на сході, були відокремлені від азовського узбережжя гуно-болгарами.
На початку VI ст. н. е. надзвичайно важливі події сталися на дунайському кордоні Візантії. У517р.; констатував візантійський автор Комес Марцеллін, скориставшися з внутрішньополітичної нестабільності в період правління імператора Анастасія, слов'янські племена перетнули Дунай і спустошили Іллірію і Македонію. У 518-527 рр. наскоки слов'ян-антів на візантійські провінції стали регулярними. "Близьке" знайомство з нападниками дало змогу візантійцям не тільки розпізнавати, а й класифікувати слов'янські племена: склавинів - як "західних", антів - як "східних".
Стурбовані загрозою, що виникла, візантійці за імператора Юстиніана І (527-565) стали приділяти більше уваги захисту кордонів від "варварів". Спостерігаючи за подіями на дунайському кордоні, Прокопій Кесарійський так описував набіги слов'ян у своїй "Таємній історії": "Іллірія та Фракія, включаючи Грецію і фракійський Херсонес, практично кожного року спустошувалися гумами, склавшими й антами, які вчиняли жахливий хаос серед людності регіону. Під час кожного вторгнення більше як 200 тис. римлян гинули або потрапляли до рабства, так що всюди на цій землі панувало справжнє "скіфське дикунство". У праці "Історія війн" Прокоп, розповідаючи про події 531 р., підкреслював: "Гуни, антисклавини вже багато разів перетинали (Дунай) і завдавали величезної шкоди римлянам". Головною їхньою здобиччю були полонені, за яких можна було або брати викуп, або продати їх у рабство. Згідно з відомостями, які подає візантієць, всі найважливіші питання життєдіяльності слов'янського племені вирішувались на зборах озброєних чоловіків, а влада вождя ще здебільшого спиралася на авторитет, хоча вже й тяжіла до перетворення її на спадкову.
Візантійські автори того часу, повідомляючи про слов'ян, вирізняли такі риси, як войовничість, мужність, хоробрість, їх виділяли серед інших "варварів", ставлячи навіть вище за надзвичайно агресивних і витривалих булгар-утигурів. Указувалось також, що анти й склавини часто ворогували, чим візантійці вміло користувались. У більшості джерел VI ст. слов'яни згадувались у зв'язку з певними збройними сутичками на Дунаї та інтригами візантійців, які намагались зробити їх військовими союзниками.
Однак етнополітичний баланс сил, що склався у першій половині VI ст. у Придунав 1 та Північному Причорномор 1, порушило нове вторгнення - аварських і тюркських племен. У 558 р. аварська орда досягла рубежів Північного Кавказу, де зіткнулася з аланами, про що відразу ж дізнались у Константинополі. Візантійці запропонували аланам укласти союз проти булгар, обіцяючи за це значні кошти та землі на Балканах для поселення. Суттєвим козирем аварів стала наявність в їхньої кінноти залізних шпор. Однак справжня причина військової переваги була психологічною. Рятуючись від тюрків, що тиснули зі сходу, авари не мали жодної альтернативи, крім прориву в контрольовані тюркомовними угигурами степи Північного Причорномор'я.
Підкоривши утигурів та кутригурів, авари, очолювані ханом Баяном, наблизились до населеної антами Бессарабії. Подолавши 561 р. Дністер, незважаючи на рішучий опір, вчинений мешканцями цього регіону, вони врешті-решт захопили землі антів, а наступного року вийшли за Дунай і заволоділи Добруджею.
Переможна хода аварів невдовзі різко погіршила їхні відносини з Візантією, що почала терміново зміцнювати прикордонні залоги. Антам, згідно з задумами Константинополя, відводилась роль партизанів, що мали діяти в аварському тилу. Зустрівши рішучий опір на Дунаї, авари повернулися до Паннонії. Орда поділилася на дві частини: одна рушила вгору Дунаєм, а інша, здолавши гірські перевали Карпат, у верхів'ях Дністра підкорила два антські племені - дулібів і хорватів.
Згодом обидва потоки аварів з'єдналися на паннонській рівнині, витіснивши звідти гепідів та інші етноси, що не погоджувались визнати владу нових загарбників. Панноиія перетворюється в цей період на центр Аварського ханства (каганату).
Племена, що жили в пониззях Дунаю, також підпали під владу аварів. Володіння цими землями давало змогу контролювати торговельні шляхи Південної Європи. Таким чином, і булгари-кутригури, і частина антослов'янських племен майже півстоліття перебували під протекторатом Аварського каганату, який, спираючись на значний військовий потенціал, створював серйозну загрозу для Візантії. Так, у 581 р. об'єднані сили аварів захопили фортецю Сирмій - важливий форпост імперії у Північній Іллірії. Щоб попередити подальшу експансію, імператор Тіберій терміново уклав мир з каганатом.
В наступний період для укріплення кордонів на Дунаї візантійці стали вдаватися до використання суперечностей між "варварами", всіляко підбурюючи їх один проти одного. До цього вони пильно стежили за розвитком подій як на дунайському кордоні, так і далеко за його межами. Шукаючи силу, що протистояла б войовничим слов'янам, візантійці згадали про не менш агресивних булгар, які населяли безмежні простори приазовських та причорноморських степів. У Боспорі було укладено
Loading...

 
 

Цікаве