WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

римлянам". Головною їхньою здобиччю були полонені, за яких можна було або брати викуп, або продати їх у рабство. Згідно з відомостями, які подає візантієць, всі найважливіші питання життєдіяльності слов'янського племені вирішувались на зборах озброєних чоловіків, а влада вождя ще здебільшого спиралася на авторитет,хоча вже й тяжіла до перетворення її на спадкову.
Візантійські автори того часу, повідомляючи про слов'ян, вирізняли такі риси, як войовничість, мужність, хоробрість, їх виділяли серед інших "варварів", ставлячи навіть вище за надзвичайно агресивних і витривалих булгар-утигурів. Указувалось також, що анти й склавюш часто ворогували, чим візантійці вміло користувались. У більшості джерел VI ст. слов'яни згадувались у зв'язку з певними збройними сутичками на Дунаї та інтригами візантійців, які намагались зробити їх військовими союзниками.
Однак етнополітичний баланс сил, що склався у першій половині VI ст. у Придунав'ї та Північному Причорномор'ї, порушило нове вторгнення - аварських і тюркських племен. У 558 р. аварська орда досягла рубежів Північного Кавказу, де зіткнуті моря. Вже наприкінці V ст. трапляються випадки проникнення слов'ян на Балкани. Рухаючись на південь, углиб півострова, "жителі лісів", як писали про них візантійські автори, здебільшого оселялися на лісових галявинах, уздовж річок.
Ці та інші епізоди й напрями руху слов'ян по суті можна розглядати як складову "Великого переселення народів". До участі в ньому спонукала об'єктивна необхідність переходу суспільства до продуктивнішого способу виробництва, що зумовлювало закріплення за кожним етнічним і родоплемінним об'єднанням сталого життєвого простору. Екстенсивність форм землекористування, досить суворі природні умови, суперництво з сусідніми етносами та зростання чисельності населення вимагали постійного розширення площ оброблюваних земельних угідь і пошуку найбільш сприятливих для ведення господарства територій. Саме поєднання землеробства й скотарства сприяло міграції значної кількості слов'янських племен до лісостепової зони.
Водночас серед слов'ян та інших "варварських" племен поширились уявлення, що найродючіші землі лежать саме в межах Східної Римської імперії. На успішне здійснення завойовницьких акцій слов'ян значною мірою впливала й "військова демократія", яка перетворювала війну не тільки на спосіб захоплення здобичі, а й на природний стан, характерний для перехідного від первіснообщинного ладу суспільства. Слов'яни, очевидно, були добре проінформовані про родючі землі й багату здобич на Балканах.
Слов'янські племена почали селитися на Лівобережжі Дунаю ще до гунської навали. Вони брали участь у русі гунської орди на захід. Все це сприяло заселенню в другій половині Уст. Паннонії, а згодом і всього нижньодунайського Лівобережжя (до Карпат) новими племенами, в тому числі й слов'янськими. Хроніки того часу зафіксували, що на початку VI ст. склавини розселилися від Пруту й Серету до Паннонської долини, а їхніми східними сусідами були анти, які займали територію на схід від пониззя Дунаю.
Наприкінці V ст., після розпаду Гунського каганату, етнополітична ситуація в Північному Причорномор'ї змінюється. Звільнившися з-під гунської опіки, антські та аланські племена невдовзі потрапили у сферу впливу тюркських і угорських племен. За свідченнями Прокопія Кесарійського, більшість антів у той час займала територію між Прутом і Дніпром, а ті, що мешкали на сході, були відокремлені від азовського узбережжя гуно-болгарами.
На початку VI ст. н. е. надзвичайно важливі події сталися на дунайському кордоні Візантії. У 517 р.; констатував візантійський автор Комес Марцеллін, скориставшися з внутрішньополітичної нестабільності в період правління імператора Анастасія, слов'янські племена перетнули Дунай і спустошили Іллірію і Македонію. У 518-527 рр. наскоки слов'ян-антів на візантійські провінції стали регулярними. "Близьке" знайомство з нападниками дало змогу візантійцям не тільки розпізнавати, а й класифікувати слов'янські племена: склавинів - як "західних", антів - як "східних".
Стурбовані загрозою, що виникла, візантійці за імператора Юстиніана І (527-565) стали приділяти більше уваги захисту кордонів від "варварів". Спостерігаючи за подіями на дунайському кордоні, Прокопій Кесарійський так описував набіги слов'ян у своїй "Таємній історії": "Іллірія та Фракія, включаючи Грецію і фракійський Херсонес, практично кожного року спустошувалися гунами, склавинами й антами, які вчиняли жахливий хаос серед людності регіону. Під час кожного вторгнення більше як 200 тис. римлян гинули або потрапляли до рабства, так що всюди на цій землі панувало справжнє "скіфське дикунство". У праці "Історія війн Прокощй, розповідаючи про події 531 р., підкреслював: "Гуни, анти, склавини вже багато разів перетинали (Дунай) і завдавали величезної шкоди римлянам". Головною їхньою здобиччю були полонені, за яких можна було або брати викуп, або продати їх у рабство. Згідно з відомостями, які подає візантієць, всі найважливіші питання життєдіяльності слов'янського племені вирішувались на зборах озброєних чоловіків, а влада вождя ще здебільшого спиралася на авторитет, хоча вже й тяжіла до перетворення її на спадкову.
Візантійські автори того часу, повідомляючи про слов'ян, вирізняли такі риси, як войовничість, мужність, хоробрість, їх виділяли серед інших "варварів", ставлячи навіть вище за надзвичайно агресивних і витривалих булгар-утигурів. Указувалось також, що анти й склавини часто ворогували, чим візантійці вміло користувались. У більшості джерел VI ст. слов'яни згадувались у зв'язку з певними збройними сутичками на Дунаї та інтригами візантійців, які намагались зробити їх військовими союзниками.
Однак етнополітичний баланс сил, що склався у першій половині VI ст. у Придунав 1 та Північному Причорномор 1, порушило нове вторгнення - аварських і тюркських племен. У 558 р. аварська орда досягла рубежів Північного Кавказу, де зіткнутійського моря. Вже наприкінці Уст. трапляються випадки проникнення слов'ян на Балкани. Рухаючись на південь, углиб півострова, "жителі лісів", як писали про них візантійські автори, здебільшого оселялися на лісових галявинах, уздовж річок.
Ці та інші епізоди й напрями руху слов'ян по суті можна розглядати як складову "Великого переселення народів". До участі в ньому спонукала об'єктивна необхідність переходу суспільства до продуктивнішого способу виробництва, що зумовлювало закріплення за кожним етнічним і родоплемінним об'єднанням сталого життєвого простору. Екстенсивність форм землекористування, досить суворі природні умови, суперництво з сусідніми етносами та зростання чисельності населення вимагали
Loading...

 
 

Цікаве