WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат

Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів" - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Слов'янські племена в добу "Великого переселення народів"
Вторгнення гунів до Європи у IV ст. започаткувало добу "Великого переселення народів". Рухаючись з Центральної Азії через прикаспійські степи, гунські орди досягли Північного Причорномор'я. У 375 р. гуни знищили державу Ерманаріха. Частина остготів приєдналася до гунського племінного союзу, а інші втекли за Дунай, на римську територію. Просуваючись далі на захід, гуни напали на вестготів, змусивши їх просити дозволу в римлян на переселення до Фракії як федератів. Затримка виконання досягнутих угод імперськими чиновниками призвела до повстання готів у 377 р. Наступного року вони розгромили поблизу Адріанополя римське військо, очолюване імператором Валентом.
Імператор Феодосій (379-395) востаннє об'єднав Римську імперію. В 382 р. він придушив повстання готів - частково за допомогою сили, а частково поступившися землями в Мезії, Фракії та Македонії. Перед смертю Феодосій поділив імперію між своїми синами: східну частину отримав старший син Аркадій, західну - Гонорій. Цей поділ виявився остаточним для Римської імперії, яка розпалася на дві самостійні держави, що постійно ворогували: латиномовну Західну та елліно-мовну Східну Римські імперії. Східна згодом дістала назву Візантія, проте її населення продовжувало називати себе "ромеями" (римлянами).
Східна Римська імперія вважалася багатшою й сильнішою, аніж її західна сусідка. Класична форма рабства була в ній менш поширена, зате переважали робітники типу колонів, а в низці провінцій на Балканах зберігалися громади, вільне селянство тощо. Завдяки розвиненій зовнішній і внутрішній торгівлі візантійських міст наповнювалася скарбниця східно-римських імператорів, що давало змогу їм не тільки утримувати сильну армію, а й вчасно відкуповуватися від варварів. До того ж Візантія доклала чимало зусиль для спрямування потоку варварських орд на Захід.
На долю пізньої Римської імперії значно вплинули гуни. Досягнувши Середнього Дунаю, гуни створили велику державу в центрі Європи. Всі племена, які опинилися під їхньою владою, сплачували данину й залучалися до воєнних кампаній. Візантійці також мусили рахуватися з новою військово-політичною силою. У 413 р. вони збудували нові мури навколо Константинополя ("Феодосієві стіни") й зміцнили дунайський кордон. З 430 р. Візантія сплачувала гунам щорічну данину, а західноримська провінція Паннонія була передана їм для поселення. Гунська держава дуже посилилась у середині V ст. В 447 р. її вождь Аттіла розпочав наступ на Візантію, спустошуючи її балканські провінції. Згідно з умовами миру, укладеного в 448 р., гунам відходила Правобережна Дакія.
Прихід гунів у Північне Причорномор'я, як зазначено в першій лекції, прискорив міграційні процеси в слов'янському середовищі.
У V ст. н. е. привісельські слов'яни витіснили за Ельбу східно-германські племена, а згодом навіть заселили деякі острови Балтійського моря. Вже наприкінці V ст. трапляються випадки проникнення слов'ян на Балкани. Рухаючись на південь, углиб півострова, "жителі лісів", як писали про них візантійські автори, здебільшого оселялися на лісових галявинах, уздовж річок.
Ці та інші епізоди й напрями руху слов'ян по суті можна розглядати як складову "Великого переселення народів". До участі в ньому спонукала об'єктивна необхідність переходу суспільства до продуктивнішого способу виробництва, що зумовлювало закріплення за кожним етнічним і родоплемінним об'єднанням сталого життєвого простору. Екстенсивність форм землекористування, досить суворі природні умови, суперництво з сусідніми етносами та зростання чисельності населення вимагали постійного розширення площ оброблюваних земельних угідь і пошуку найбільш сприятливих для ведення господарства територій. Саме поєднання землеробства й скотарства сприяло міграції значної кількості слов'янських племен до лісостепової зони.
Водночас серед слов'ян та інших "варварських" племен поширились уявлення, що найродючіші землі лежать саме в межах Східної Римської імперії. На успішне здійснення завойовницьких акцій слов'ян значною мірою впливала й "військова демократія", яка перетворювала війну не тільки на спосіб захоплення здобичі, а й на природний стан, характерний для перехідного від первіснообщинного ладу суспільства. Слов'яни, очевидно, були добре проінформовані про родючі землі й багату здобич на Балканах.
Слов'янські племена почали селитися на Лівобережжі Дунаю ще до гунської навали. Вони брали участь у русі гунської орди на захід. Все це сприяло заселенню в другій половині V ст. Паннонії, а згодом і всього нижньодунайського Лівобережжя (до Карпат) новими племенами, в тому числі й слов'янськими. Хроніки того часу зафіксували, що на початку VI ст. склавини розселилися від Пруту й Серету до Паннонської долини, а їхніми східними сусідами були анти, які займали територію на схід від пониззя Дунаю.
Наприкінці V ст., після розпаду Гунського каганагу, етнополітична ситуація в Північному Причорномор'ї змінюється. Звільнившися з-під гунської опіки, антські та аланські племена невдовзі потрапили у сферу впливу тюркських і угорських племен. За свідченнями Прокопія Кесарійського, більшість антів у той час займала територію між Прутом і Дніпром, а ті, що мешкали на сході, були відокремлені від азовського узбережжя гуно-болгарами.
На початку VI ст. н. е. надзвичайно важливі події сталися на дунайському кордоні Візантії. У 517р.; констатував візантійський автор Комес Марцеллін, скориставшися з внутрішньополітичної нестабільності в період правління імператора Анастасія, слов'янські племена перетнули Дунай і спустошили Іллірію і Македонію. У 518-527 рр. наскоки слов'янантів на візантійські провінції стали регулярними. "Близьке" знайомство з нападниками дало змогу візантійцям не тільки розпізнавати, а й класифікувати слов'янські племена: склавинів - як "західних", антів - як "східних".
Стурбовані загрозою, що виникла, візантійці за імператора Юстиніана І (527-565) стали приділяти більше уваги захисту кордонів від "варварів". Спостерігаючи за подіями на дунайському кордоні, Прокопій Кесарійський так описував набіги слов'ян у своїй "Таємній історії": "Іллірія та Фракія, включаючи Грецію і фракійський Херсонес, практично кожного року спустошувалися гунами, склавинами й антами, які вчиняли жахливий хаос серед людності регіону. Під час кожного вторгнення більше як 200 тис. римлян гинули або потрапляли до рабства, так що всюди на цій землі панувало справжнє "скіфське дикунство". У праці "Історія війн " Прокопу, розповідаючи про події 531 р., підкреслював: "Гуни, антисклавини вже багато разів перетинали (Дунай) і завдавали величезної шкоди
Loading...

 
 

Цікаве