WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Слов'яни східні, західні та південні - Реферат

Слов'яни східні, західні та південні - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Слов'яни східні, західні та південні
Протягом майже двох тисячоліть, заселяючи та освоюючи простори Центрально-Східної Європи (згодом і Південно-Східної), які простягалися від Дону та верхів'їв Оки на сході до Ельби на заході; від Балкан, Північного Причорномор'я та Приазов'я на півдні до Балтики та Ладозького озера на півночі, слов'яни за мовно-культурними ознаками та побутом становили єдиний етнос. Його складовими частинами були численні племена, що об'єднувалися за спорідненим походженням, а також: з метою підтримувати необхідний рівень безпеки. Саме такий стан розвитку слов'янських племен зафіксовано в історичних джерелах VII-IX ст.
Неоднаковість обставин культурно-історичного розвитку слов'янських етнічних угруповань на сході, заході й півдні Центральна-Східної Європи, відмінності природнокліматичних і господарських умов розселення та своєрідність культурно-етнічного й політичного оточення в кожному з цих регіонів призвели згодом до розпаду давньослов'янської спільноти. Результатом цього процесу стало формування трьох гілок слов'ян: східної, західної та південної. Поступово слов'янські територіально-племінні угруповання почали віддалятися одне від одного, обираючи власний історичний шлях залежно від конкретних умов та зовнішнього оточення. Так, зі східнослов'янської етнічної групи виділилися і почали формуватись як окремі народності українці, росіяни та білоруси; із західнослов'янської - поляки, чехи, словаки, серби-лужичани та інші полабсько-поморські племена; з південнослов'янської - болгари, серби, хорвати, боснійці, словенці, македонці та чорногорці.
Етногеографічне розташування основних східнослов'янських племен у VIII-X ст. було таким: у районі Середнього Дніпра (Правобережжя) до річки Рось жили поляни; на північний захід від полян (аж до приток Прип'яті) - древляни; на Лівобережжі Дніпра та його притоках (Десна, Сейм, Сула) - сіверяни; на північ від сіверян (аж до Західної Двіни) - дреговичі; в басейні верхньої течії Західного Бугу, а також правих приток Прип'яті - бужани (волиняни), які змінили тут дулібів; у басейні Дністра (між Бугом і Дністром, до гирла Дунаю) - уличі й тиверці; в басейні Дністра та в Карпатах - хорвати, на схід від дреговичів, між верхньою течією Дністра та річкою Сож - радимичі; на північ від радимичів (у верхів'ях Дніпра й Західної Двіни) - кривичі; на захід від кривичів, за середньою течією Західної Двіни - полочани; біля озера Ільмень, у басейні річки Волхов - словени; у верхній та середній течії Оки - в'ятичі. Територіальне розмежування племен, що становили тоді вже трансформований східнослов'янський етнос, засвідчувало один із найважливіших етапів етногенезу української, білоруської та російської народностей.
Західний рубіж: розселення слов'янських племен у середині І тис. н. е. пролягав далеко в Центральній Європі. Король Франкської держави Карл Великий у 805р. встановив "сербський кордон", на схід від якого були землі слов'ян, а на захід - германців. Він розпочинався від Гамбурга, що вважався "містом слов'ян", та пролягав через райони Люненбурга (Лівобережжя Ельби), Магдебурга, басейна річки Сали, далі повертаючи на захід - у напрямі Геттінгена, Бомберга, Донауворта, розташованих біля витоків Дунаю. До слов'янських племен, що жили на схід від зазначеного кордону (територія сучасної Східної Німеччини), належали серби - в районі Судетських гір (на сході межували з чеськими, а на заході - з польськими племенами); ободричі (бодричі) - в пониззі Ельби; лютичі (венятичі) - на схід від ободричів до басейну Одри; поморяни - у верхів'ях Одри та Вісли.
Основу організації західнослов'янських племен становив рід, очолюваний старійшиною. Згуртовуючись навколо того чи іншого сильного родового угруповання, споріднені роди утворювали племена, вожді яких згодом дістали назву "ргіпсеирв". Так, ободричі вживали титул "князь" з IX ст. У 806 р. в джерелах згадується один із сербських князів - Мілідух. Деякі з таких князів об'єднували по кілька сусідніх племен, утворюючи племінні союзи.
Боротьбу германців проти західних слов'ян розпочав Карл Великий (742-814). Спочатку сутички на кордонах Франкської держави мали місцевий характер, проте згодом вони переросли в повномасштабну експансію франків. Незважаючи на героїчний опір загарбникам, полабські та поморські слов'яни були завойовані й асимільовані.
На схід від Одри жили інші західнослов'янські племена, які згодом стали основою для формування польської народності. Деякі вчені ототожнюють територію Привіселля з прабатьківщиною всього слов'янства, про що докладніше розповідається в першій лекції. Розселення слов'ян у наступний період різні фахівці простежують у басейнах Одри та Вісли - від Балтійського узбережжя до Карпат. Джерела VIII-IX ст. згадують такі племена, що займали ці території: віслян (малополян) - мешкали у верхів'ях Вісли; полян (найближчі сусіди поморян) - у басейні Варти; мазовшан - на схід від полян. Найбільші терени заселяли поляни: на півночі від річки Нотець (права притока Одри), на заході за середньою течією Одри, на півдні межували з ленцянами, серадзянами. Саме вони стали об'єднавчим центром для інших західнослов'янських племен, які пізніше утворили польський етнос.
Важливу роль в етногенезі поляків відіграли також мазовшани (згодом мазури), які населяли Середнє Повіселля. На заході їхніми сусідами були поляни, на півночі - балтійські племена пруссів, литовців та ятвягів. У верхів'ях Одри та в басейні Слензи жили слезани, поруч із ними - бобряни, на північ від бобрян - дебошани та мільчани, що сусідили із лужицькими сербами. Території у верхів'ях Одри та за нижньою течією її притоки Ніси посіли ополяни. Серед інших племен цього регіону згадуються хорвати.
Походження назви племені поляни, тобто "мешканці полів", майже не викликає суперечок у вчених. Інший етнонім - "лях" ("лех") частина фахівців пов'язує зі словами "ляда", "лядина". Як самоназва він найбільшого поширення набув серед племен Повіселля, Мазурії, Малої Польщі. Частина істориків, виходячи з того, що поляни передусім були землеробами, саме цей термін вважають назвою всіх поляків.
Західнослов'янські племена, що заселяли в VII-VIII ст. чеські, моравські і словацькі землі, формувалися як певні етнокультурні спільноти під час тривалого процесу змішування з різноманітними етнічними племінними угрупованнями, які жили тут ще в дослав'янську добу. На цих теренах уже в першій половині та в середині І тис. н. е. існували етнічні утворення, що їх різні історичні джерела згадують спочатку як кельтів, потім як германців, а згодом уже і як слов'ян. Вживання назв тієї чи іншої частини людності або конкретних племен (кельти, германці) визначало здебільшого не їхнє етнічне походження, а радше найменування певних племінних об'єднань чи союзів. Імовірно, тривалий час ці назви означали суто консолідаційний центр того чи іншого племінного об'єднання, що згуртовувало як близьке за походженням, так і етнічнонеспоріднене
Loading...

 
 

Цікаве