WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Словаччина у складі дуалістичної монархії (друга половина XIX-початок XX ст.) - Реферат

Словаччина у складі дуалістичної монархії (друга половина XIX-початок XX ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Словаччина у складі дуалістичної монархії. (друга половина XIX-початок XX ст.)
Основним конкурентом Австрії в боротьбі за гегемонію серед німецьких держав у другій половині XIX ст. стала Пруссія, їхнє суперництво завершилося війною 1866- 1867 рр., у якій Австрія зазнала катастрофічної поразки. Це спричинило кризу всередині імперії. Імператор Франц Йосиф І в цій ситуації вирішив піти на поступки мадярам і створити дуалістичну монархію.
У1867р. імперію було поділено на дві рівноправні частини - Угорщину (Транслейтанію) і Австрію (Цислейтанію). Відтепер держава отримувала назву Австро-Угорщина. Залишалося три спільні міністерства: закордонних справ, військове та фінансів, а решту справ обидві країни розв'язували самостійно.
Після утворення Австро-Угорщини словаки потрапили в дуже складне становище. Політична система в Угорщині давала можливість владі здійснювати мадяризацію і не зважати на настрої населення. Поняття єдиної угорської нації вважалося офіційною ідеологією. Національний рух словаків демагогічна зображували як панславізм і державну зраду. Під гаслами боротьби з панславізмом придушувалися всі словацькі національні прояви.
Політика мадяризації проводилася систематично. Проте на початку існування Австро-Угорщини тиск на словаків ще не встиг набути достатньої сили. У 1867-1869 рр. словаки відкрили дві гімназії. У 1869 р. виникли дві словацькі спілки - Католицька спілка Св. Войтеха і Спілка словацьких жінок ("Жівена"). Однак створення цих організацій було останнім успіхом. Угорська влада не дозволила заснувати спілку словацької молоді. Після проголошення дуалістичної монархії мадяри заходилися чинити жорсткий тиск на словаків. За цих умов поглибився конфлікт у поглядах серед словацької інтелігенції, що тривав після поразки "Меморандуму".
Опозиційна група, очолювана Я. Паларіком, заявила, що від Відня немає чого чекати, що словаки, котрі живуть в Угорському королівстві, мусять орієнтуватися на мадярські власті. Вони розглядали вимогу словацької територіальної автономії як надмірно радикальну і неприйнятну для подальших переговорів з Будапештом. Поряд із Я. Паларіком цією групою керували професор із Відня Я. Мали-Дусаров і амбітний словацький підприємець Я. Бобула. Група дістала назву "Нова школа "на відміну від прихильників "Меморандуму" ("Стара школа").
Я. Бобула з січня 1868 р. видавав політичний журнал "Словацька газета", навколо якого намагався об'єднати своїх прихильників, передусім словацьку молодь у Будапешті і тамтешніх словацьких робітників. Я. Бобула сподівався, що завдяки його промадярській орієнтації влада піде на окремі мовні та культурні поступки словакам. Представники "Нової школи " шукали підтримки серед мадярської опозиції. Та опозиція виявилася вкрай радикальною і в національному питанні вирізнялася меншою толерантністю, ніж представники властей.
Таким чином, ані влада, ані опозиція не бажали йти на найменші поступки. Політика "Нової школи" призвела до розколу словацького національного руху й полегшила угорській владі проведення заходів з мадяризації. Проте незважаючи на безперспективність попередніх кроків, "Нова школа" намагалася налагодити співпрацю з партією Ференца Дєака, що перебувала при владі і в 1872 р. була перейменована на Партію рівності.
Справжні цілі мадярської політики в національному питанні проявилися під час підготовки й ухвалення закону з цієї проблеми. У вересні 1868 р. Будапешт, на основі "історичного права", визнав особливий статус хорватів у Транслейтанії, але водночас ухвалив закон, що не визнавав національно-політичні права інших народів.
Угорську мову проголошено єдиною державною мовою Транслейтанії. Формально закон дозволяв використання словацької мови у народних школах, створення культурних і господарських спілок, проте варто зазначити, що й ці поступки залишилися на папері. На практиці й надалі проводилася політика жорсткого придушення проявів національного руху словаків.
Прийняття такого закону викликало обурення депутатів немадярських народів, які в знак незгоди покинули засідання сейму. Протестували й прибічники "Старої школи". Й. Гурбан опублікував гостру статтю з цього приводу, за що з нього стягнули штраф і ув'язнили на півроку. Проти закону висловлювалися представники "Нової школи".
Мадярська національна політика змусила словаків перейти до оборони. Захист народу і його найелементарніших прав на тривалий час став основним змістом словацького національного руху. Відновилися спроби пошуку розуміння й підтримки в слов'янському світі. Більшість словацьких політичних і культурних діячів залишилися на позиціях "Меморандуму", хоча й усвідомлювали, що в угорській державі ці вимоги нездійсненні.
Крах "Нової школи" призвів до того, що прибічники "Старої школи" залишилися єдиними представниками словацької політики.
Центр політичного й культурного життя словаків містився у Турчанському Св. Мартіні, де працювала "Матиця Словацька". Лідером словацького політичного та культурного життя вважався В. Пауліни-Тоа (1826-1877), депутат Угорського сейму, обраний на виборах 1869 р., і заступник голови Матиці Словацької. До Мартіна перебазувалася редакція "Пештбудівських відомостей", що дістала назву "Національні новини". Поступово формується політична партія - Словацька національна (СНП). В основу її програми було покладено положення "Меморандуму".
Зусиллям СНП, спрямованим на створення нових спілок і словацьких шкіл, чинили опір угорські власті. Поступово політика мадяризації посилювалася. Уряд не тільки не дозволяв відкривати нові словацькі школи, а й намагався перешкодити роботі вже діючих. У 1874-1875 рр. закрито три словацькі гімназії. У квітні 1875 р. угорська влада заборонила "Матицю Словацьку". Угорський прем'єр-міністр К. Тіса на засіданні сейму заявив, що ніякого словацького народу в Угорщині взагалі не існує.
Провідною верствою словацького суспільства була інтелігенція та міські середні прошарки - дрібні підприємці, ремісники, торговці. Угорська влада та місцеві органи управління прагнули мадяризувати саме ці прошарки людності. Якби їм це вдалося, словаки перетворилися б на німу безпорадну масу. Однак у цій діяльності угорці досягли тільки часткових успіхів - піддавались такій політиці лише ті, котрі
Loading...

 
 

Цікаве