WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Словаччина в період османсько-габсбурзького протиборства (XVI-XVII ст.) - Реферат

Словаччина в період османсько-габсбурзького протиборства (XVI-XVII ст.) - Реферат


Реферат на тему:
Словаччина в період османсько-габсбурзького
протиборства (XVI-XVII ст.)
Внаслідок австрійсько-османських воєн уже в середині XVI ст. словацькі землі було штучно розділено. Більша частина Словаччини з центром у Братиславі становила основу угорських володінь Габсбургів, а південна її частина разом із
відповідними районами Угорського королівства відійшла під владу Порти. Вона входила до складу Будишинського пашалика, де місцеве населення зазнавало ще більших утисків, аніж на півночі, у габсбурзьких володіннях.
Словацьке населення в другій половині XVI ст. й особливо в XVII ст. несло на собі головний тягар боротьби проти османської експансії. Водночас у словацьких землях (як і в інших частинах Габсбурзької монархії) сформувалося кріпацтво у його "другому виданні", що проявилося в збільшенні панщини, грошових і натуральних повинностей, обмеженні права переходу селян, ліквідації общинного самоврядування та ін. На посилення феодального гніту селяни відповідали повстаннями, які найбільшого розмаху набули в східних і південних регіонах словацьких володінь Габсбургів у першій половині XVII ст. (1618, 1631-1632, 1648).
Словацькі землі перетворилися на арену жорстокого воєнного протиборства між Османською Портою і Габсбургами. Вони постійно опинялися в епіцентрі антигабсбурзьких виступів мадярських магнатів і шляхти. Так, саме виступ словаків (1605) в підтримку трансільванського князя І. Бочкаї, який очолював антигабсбурзький рух, став визначальним і сприяв завершенню П'ятнадцятилітньої (Довгої) війни 1593-1606 рр. Згідно з Віденським договором (1606) Трансільванське князівство позбавилося "опіки" Габсбургів, потрапивши водночас у васальну залежність від Порти. В договорі, укладеному між султаном та імператором терміном на 20 років, фіксувалися території, які входили до складу Османської імперії. Крім того, Рудольф II мусив сплатити одноразову данину в 200 тис. форинтів.
Події, що відбувалися в розділеному на три частини Угорському королівстві (князівство Трансільванія, території, окуповані Портою, та землі, що належали Габсбурзькій монархії), вже на початку XVII ст. визначалися багатовекторною боротьбою. Габсбурги намагалися відвернути від своїх володінь загрозу османської експансії. Водночас угорська феодальна верхівка прагнула відстояти набуті нею права і привілеї. У 30-40-х роках XVI ст. в розчленованому королівстві не припинялася боротьба між магнатами-католиками (підтриманими Габсбургами) і феодальною верхівкою з протестантського табору в Державних зборах. В цій боротьбі, яка проявлялася не лише в полеміці чи законодавчих актах, а й набувала силових форм (війни, повстання), брали участь дворяни, селяни, ремісники.
Однак імператору Священної Римської імперії (і королю Угорщини) Рудольфу II доводилося протистояти не лише виснажливому османському тискові, а й властолюбним зазіханням рідного брата - ерцгерцога Матіаса (Матіяша). Після раптової смерті трансільванського князя І. Бочкаї (1606) Матіас - представник імператора в угорських володшнях - за підтримки частини австрійського, мадярського І моравського дворянства, після утворення угорсько-моравської конфедерації (разом зі словацькими землями), домігся врешті-решт у 1608 р. угорської корони. Скориставшися хворобою Рудольфа II він спочатку посів чеський трон, а потім став імператором, відомим під іменем Матіяш II (1608-1619). Своїм спадкоємцем в Угорському та Чеському королівствах новий імператор призначив католика Фердінанда Штирійського (Фердінанд II (1619-1637). Це стало однією з причин Чеського повстання (1618-1620), яке, своєю чергою, призвело до Тридцятилітньої війни (1618-1648).
Водночас Габсбурги, йдучи на певні поступки, не упускали нагоди для відновлення наступу Контрреформації. До того ж, недотримання ними договорів викликало невдоволення угорської шляхти. Тому, коли в Празі спалахнуло антигабсбурзьке повстання (1618), мадярське дворянство підтримало цей виступ, а угорський лідер Г. Бетлен оприлюднив у Кошице маніфест, де перелічувались усі порушення Габсбургами обіцянок та укладених ними угод. Повстання поширилося на всі словацькі землі. Уже в жовтні 1618 р. військо, очолюване Г. Бетленом, зайняло Братиславу, де на засіданні Державних зборів його було обрано королем Угорщини (1620-1621). Імператор Фердінанд II, який вів боротьбу з чеською шляхтою, намагаючись виграти час, уклав з Г. Бетленом перемир'я. Перемога Фердінанда II над чехами в битві поблизу Білої Гори (1620) послабила позиції угорського короля. У травні 1621 р. імператорське військо оточило Братиславу й Нітру. Незадовго перед цим були захоплені фортеці Філяково й Сечани, міста Крупіна й Брезно. Однак у битві, що відбулася поблизу Нових Замків (липень 1621 р.), військо Г. Бетлена завдало поразки австрійцям, Трнава й Нітра опинилися під контролем мадяр. У січні 1622 р. імператор і король Угорщини уклали мирний договір, згідно з яким Г. Бетлен відмовлявся від корони, а угорській шляхті були гарантовані її давні права і привілеї.
Під час Тридцятилітньої війни більша частина словацьких земель опинилася під владою трансільванського князя Дердя Ракоці І. У 1643-1645 рр. на цих територіях мадярська шляхта в союзі зі шведами чинила опір Габсбургам і навіть брала участь в облозі Брно.
Під час австрійсько-османських воєн (1660-1664; 1683- 1699) частина словацьких територій перебувала під владою Порти, і лише за Карловецьким миром (1699) їх знову було повернуто до складу імперії Габсбургів.
Саме на словацьких теренах у 1678 р. мадярські магнати, спираючись на підтримку османів, організували один із найбільших антигабсбурзьких виступів. За короткий час війська повстанців на чолі з Імре Текеєм взяли під свій контроль землі Східної та Центральної Словаччини. Однак поразки османської армії під Віднем (1683), а потім і на угорських територіях ускладнили становище повсталих і прискорили їх остаточний розгром військами імператора Леопольда І (1657-1705). Ватажок повстання - І. Текей - мусив тікати разом з османами, а габсбурзька армія займала місто за містом. Найдовше оборонявся Пряшів. Захопивши місто, австрійці жорстоко розправилися з учасниками повстання.
В умовах, що склалися, угорська шляхта змушена була поступитися Габсбургам. Державні збори (листопад 1687 р.) визнали право австрійської гілки Габсбургів за чоловічою лінією на успадкування угорської корони, а також відмовилися від права на "співправління" - одного з найважливіших привілеїв угорських феодальних станів, що існував з 1222 р. Відтепер Угорське королівство стало спадковим володінням Габсбургів. На словацьких землях, визволених з-під османів, Габсбурги продовжували політику Контрреформації, застосовували проти реформатів терор і репресії.
ЛІТЕРАТУРА
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1956. Т. 1.
Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. Москва, 1988.
Краткая история Венгрии: с древнейших времен до нашихдней. Москва, 1991.
Словацкая литература от истоков до конца XIX в.: В 2 ч. Москва, 1997. Ч. 1. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. Київ, 1992.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 1.
Loading...

 
 

Цікаве