WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сербія під Османською владою, переселення 1690 р. - Реферат

Сербія під Османською владою, переселення 1690 р. - Реферат

агітація ряду західних держав, спрямована на підбурювання сербів Порти до повстання, почала давати ще кращі плоди. Практично по всіх сербських землях прокотилася хвиля антитурецьких виступів, захопивши й Албанію. Повстання підтримувала Сербська православна церква, а православні ієрархи в окремих випадках навіть очолювали повстанців. Активну участь у боротьбі брали гайдуки та ускоки: перші, об'єднавши зусилля багатьох загонів, у 1595 р. зайняли Софію; другі в 1596 р. визволили від османів Кліс.
Пожвавлення національно-визвольного руху в сербських землях тривало майже двадцять років і набуло загальнонародного розмаху, хоча більшість збройних виступів мали локальний характер. Активність християн Османської імперії знижується лише в другому десятиріччі XVII ст., коли останні надії на обіцяну допомогу із Заходу змінилися на глибоке розчарування.
VХІ-VІІ ст. тривав процес зубожіння основної маси сербського населення, загострилися міжконфесійні суперечності, дедалі більше ускладнювались умови існування та розвитку духовної культури.
Опинившись у фокусі одразу двох потужних релігійних експансій - ісламської та католицької, - православна людність Османської імперії шукала підтримки в Росії. Зв'язки сербів і росіян у різних сферах матеріального й особливо духовного життя в цей час значно активізувалися. Провідну роль у цих зв'язках відігравала церква. До Росії виїздять збирати кошти на утримання монастирів ченці з різних сербських областей; туди ж вирушають церковні ієрархи; з Росії та України привозять до сербів ікони і релігійну літературу.
Нове піднесення антиосманських настроїв на сербських землях відбувається наприкінці XVII ст. у зв'язку з поразкою османів у битві під Віднем у 1683 р. Після, цієї події припиняються їхні наступальні операції у Європі, й Порта, остаточно втративши ініціативу та військову перевагу, переходить від наступу до оборони. З цього моменту вона змагається не за розширення своїх європейських володінь, а за збереження теренів, загарбаних у попередній час. У
Австрія, яка відтепер відігравала провідну роль у протистоянні християнського світу і Османської імперії, стала головною силою нового антиосманського союзу європейських держав (Священноїліги), до складу якого ввійшли Римська курія, Польща та Венеція. Ліга розпочала воєнні операції проти османів в різних напрямах. Ці дії активно підтримувало сербське населення всіх земель уздовж австрійсько-османського та венеціансько-османського кордонів: у Далмації, Ліці, Герцеговині, Чорногорії. Вагомий внесок у спільну боротьбу західних союзників і християн Порти зробили гайдуки та ускоки, поміж яких особливо відзначилися в цей час Байо Пивлянин, Ілія Янкович, Стоян Янкович та ін. Народний рух за визволення підтримала Сербська православна церква і її патріарх Арсеній III.
Успіхи австрійської армії протягом 1686-1689 рр., коли було визволено Будапешт, Петроварадин, Белград і завдано поразок османам у кількох битвах, надихнули сербів. До повстання приєдналися жителі територій на південь від Сави і Дунаю. Загальна кількість сербів і албанців у австрійській армії, котра восени 1689 р. діяла на південному напрямі, захопивши міста Скопле, Качаник, Печ, Призрен, становила 20 тис. чоловік. На підступах до Призрена австрійців підтримав іще один великий загін у 6 тис. вояків.
Незабаром сербських повстанців очолив патріарх Арсеній, який на перших порах підтримував досить тісні зв'язки з Венецією й у своїх планах орієнтувався на неї. Австрійці висунули на роль ватажка Джурджа Бранковича. У Відні його визнали прямим нащадком стародавнього роду Бранковичів, надали різних пільг і титулів і відправили як спеціального представника Австрії до Сербії. Джурдже Бранкович мав закликати народ до повстання й сприяти поширенню серед слов'ян Османської імперії проавстрійських настроїв. Якийсь час Бранкович навіть плекав надії на створення незалежної сербської держави, але його заарештували австрійці.
У грудні 1689 р. турки перехопили ініціативу й перейшли в контрнаступ. Австрія, котра незадовго перед тим вступила у війну з Францією, виявилася неспроможною посилити свій експедиційний корпус на Балканах. Під натиском реорганізованого османського війська, очолюваного новим головнокомандувачем - великим візиром Мустафою Чуприличем, австрійці відступили в напрямі Ніш - Новий Пазар.
Ситуація, в якій опинилися у зв'язку з цим серби, зокрема й патріарх Арсеній, інші сербські релігійні та світські діячі, була вкрай небезпечною. Участь в антитурецькому повстанні та допомога австрійцям робили їх в очах османів злочинцями, й чекати на помилування за цей злочин не доводилося. Виходячи з цього патріарх прийняв у 1690 р. рішення, що мало далекосяжні наслідки для значної частини сербського етносу: піти з місць свого постійного проживання разом з австрійським військом, що відступало. Точну кількість вимушених переселенців визначити неможливо через брак відповідних документів, проте відомо, що йдеться про кілька десятків тисяч осіб.
Населення й священнослужителі, які залишилися, повною мірою відчули на собі гнів османів, які зруйнували й пограбували патріархію Сербської православної церкви і монастирі (Дечани, Мілешеву, Сопочани, Раваницю, Студеницю тощо), захопили в полон і забрали в рабство здатних до роботи, знищили старих і дітей. Пощади не було нікому, й люди рятувались, утікаючи в гори й ліси. Чимало з них померло від голоду та хвороб. Землі, які свого часу становили серцевину середньовічної сербської держави, з якими пов'язано багато славних сторінок сербської історії, спорожніли. Замість сербської людності їх почали заселяти албанці.
Війна між Австрією і Портою завершилася підписанням у січні 1699 р. мирного договору в Карловцях. Згідно з цим договором Порта залишала за собою Банат і Південний Срем; північні райони Срему, Славонію та землі на півдні Угорщини одержала Австрія. Вся Сербія, територію якої османи знову захопили восени 1690 р., підпадала під зверхність султана.
Більшість сербів, які брали участь у переселенні на чолі з патріархом Арсенієм III, після перерозподілу володінь за Карловацьким договором опинилися під Австрією. Вони остаточно зрозуміли, що про швидке повернення до рідних країв можна тільки мріяти, отже треба пристосовуватися до нових умов життя. Оскільки Відень був заінтересований в сербських переселенцях, на яких мав намір спиратися в майбутній боротьбі проти османів, сербські лідери під проводом патріарха без особливих зусиль іускладнень одержали від імператора Леопольда документи про надання значних пільг і досить широких прав (першими такими документами є імператорські "дипломи" від 11 серпня та, 1 грудня 1690 р.). Ситуацію, щоправда, ускладнював потужний опір угорської та хорватської місцевої адміністрації, а також людності, яка традиційно проживала на землях, виділених тепер сербам для поселення. Все це заважало повноцінній реалізації ними набутих пільг і прав.
ЛІТЕРАТУРА
1. Австро-Венгрия. Опыт многонационального государства. Москва, 1995.
2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
3. История южных и западных славян. Курс лекций. Москва, 1979.
4. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
5. Лещиповская М. Сербская культура XVIII века. Москва, 1994.
6. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
7. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. 58. Ст. "Сербия", "Сербская литература", "Сербская народная поэзия", "Сербская церковь", "Сербский язык", "Серби". Европа и Срби. Београд, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве