WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сербія під Османською владою, переселення 1690 р. - Реферат

Сербія під Османською владою, переселення 1690 р. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Сербія під Османською владою, переселення 1690 р.
На думку деяких дослідників, XVI ст. виявилося для сербського народу важким, проте не таким жахливим, як попереднє. У XV ст. терени Сербії перманентно виступали як арена бойових дій, ними за цей час пройшли два десятки армій чисельністю від кількох десятків до сотень тисяч чоловік, а XVI ст. було відносно мирним; у XV ст. населення Сербії гинуло, а матеріальні цінності розкрадалися й знищувалися, тоді як у XVI ст. серби відчували "тільки" соціальне, національне та релігійне гноблення; нарешті, психологічно людям стало легше, бо вони зрозуміли ситуацію і почали звикати до нових умов життя, на відміну від XV ст., коли більшість із них не могла пристосуватися до трагічних зовнішніх обставин свого існування.
Життя сербів, які залишилися на землях, загарбаних османами, постійно погіршувалося. В Османській імперії християнське населення - "райя" - було позбавлене будь-яких прав; усі мусульмани, незалежно від їхнього майнового стану чи посади, були зверхниками над християнами. Турки не забирали землі в жителів завойованих територій у свою власність, а обкладали людність підкорених країн обов'язковими податками, що сплачувались як султанові (харач або харадж), так і всім іншим посадовим особам турецької адміністрації. За несплату харача навіть продавали в рабство. І якщо спочатку місцева турецька адміністрація стежила за тим, щоб побори відповідали реальним можливостям райї, намагалася забезпечити особисту свободу й захищати майно християн, то вже з середини XVI ст., коли кризові явища в Оттоманській Порті зростають, про це доводиться забути.
Територія Османської імперії поділялася на пашалики, які, у свою чергу, складалися з нахій. Пашаликом керував паша. Збирання податків входило до його компетенції, він самостійно визначав, скільки має сплатити та чи інша нахія, і призначав спеціального чиновника - муселіма, відповідального за вчасне й повне виконання поставленого завдання. У межах нахії податок розподілявся по селах (цим займалися управителі нахій - князі), а в самому селі - по хатах і душах (це було обов'язком сільського голови - кмета).
Із зібраних податків паша висилав султанові харач, платив чиновникам усіх рівнів, видавав утримання воякам турецької регулярної армії - яничарам, а також забезпечував власні потреби. Щоб розрахуватися з пашею, можна було відпрацювати на нього по сто днів на рік, віддати частину врожаю та вигодуваної худоби або сплатити грішми.
Крім харача та податків, що їх збирали за дорученням паші, райя мала віддавати частину натурального продукту або грошей на утримання свого безпосереднього пана - спахії, а також на оплату послуг судді - кадії. Кадія репрезентував релігійні кола й не призначався, а купував свою посаду в тій чи іншій нахії в шейхіль-іслама (одного з вищих представників мусульманської ієрархії) в Стамбулі.
Податковий тягар був для сербських селян (серби під османською зверхністю жили здебільшого в селах, тоді як турки - в містах) досить важким, але значно важчим для райї був "податок кров'ю" - обов'язок час від часу віддавати туркам для яничарського війська своїх дітей.
Становище райї в Османській імперії погіршується з XVII ст., коли розпочався занепад Туреччини, а в системі аграрних відносин сталися істотні зрушення, пов'язані з перерозподілом власності на землю на користь нової соціальної верстви - читлук-сахібій. Читлук-сахібії поступово позбавляли сербських селян майнових та інших прав, засновуючи власні великі господарства, які райя обробляла на умовах панщини.
Сербська православна церква на історичних сербських теренах, що перебували під владою Османської імперії, також опинилася в надзвичайно складних умовах. Вона, як і сербська держава, пережила занепад, але - на відміну від державної організації - досить швидко відродилася.
Доля Сербської патріархії після смерті патріарха Арсенія II (1450-ті роки) залишається невідомою. Стверджувати, що османи ліквідували патріархію, навряд чи коректно, оскільки вони не робили подібного на інших загарбаних землях. Разом з тим наступника у Арсенія не було.
Патріархію відновлено в 1557р. за активного сприяння Мехмед-паші Соколовича, серба з Герцеговини, забраного свого часу в яничари, який дослужився до найвищих державних посад. Новим сербським патріархом став брат Мехмедпаші - Макарій, який з перших днів патріаршества спрямував свої зусилля на зміцнення церковної організації та посилення її значення в житті народу.
Внесок патріархії у справу об'єднання сербів і збереження їхнього національного єства був надзвичайно вагомий. Послідовними й добре продуманими діями Макарій, за підтримки брата, повернув під юрисдикцію оновленої Сербської православної церкви ті землі, що були втрачені за час вимушеної перерви в її функціонуванні, а також поширив свій вплив на нові території, заселені сербським етносом. У такий спосіб уперше в історії сербів відбулося об'єднання всього народу в рамках однієї офіційної інституції, що значною мірою сприяло забезпеченню єдності національного розвитку за умов тимчасової відсутності власної державності.
Патріархія існувала до 1766р., коли за рішенням османського уряду її було ліквідовано, а церковні інституції підпорядковано патріархові Константинопольському. Сербських православних ієрархів усували від справ, змінюючи на греків.
Сербська церква виявляла в цю пору неабиякий лібералізм у ставленні до народних звичаїв, що походили з язичницьких часів. Ця обставина дала змогу забезпечити ще тісніший зв'язок церкви і народу, посилити її вплив на простий люд.
На сербських землях, що опинилися під османською зверхністю, не припинялася боротьба проти загарбників. За нових історичних умов ця боротьба вже не мала характеру масових народних рухів, перетворившись на змагання поодиноких особистостей, яких стали називати гайдуками та ускоками.
Діючи невеликими загонами (четами) по двадцять-тридцять чоловік під проводом ватажка (харамбаші), гайдуки та вскоки завдавали османам чималої шкоди, чим привертали до себе увагу й симпатії простих людей. Незважаючи на те, що гайдуки та ускоки в основному чинили розбої, вони досить часто виступали в ролі народних захисників, задовольняючи, крім іншого, потребу християнської людності в помсті загарбникам. Народ складав пісні про їхні подвиги не менш поетично й схвильовано, ніж про подвиги героїв давнини Марка Королевича та братів Юговичів.
Коли турки загарбали Герцеговину, де зосереджувалося чи не найбільше ускоцьких загонів, ускоки відступили в Далмацію й продовжили боротьбу. Спочатку їхнім неофіційним центром стало місто Кліс, а від 1537 р. - Сень. Згодом ускоків прийняли на австрійську військову службу, де їх використовували не тільки проти османів, а й проти іншого суперника Австрії в регіоні - Венеції.
Наприкінці XVІ ст. зазнала змін стратегія європейських держав у їхній боротьбі проти Османської імперії. Відтепер визнається необхідність залучити до цієї боротьбине тільки західна-, а й східноєвропейські країни (передусім Росію і Польщу) та народи, які перебували під зверхністю Порти. Повстання "турецьких " християн стали розглядатися як важлива складова загальної діяльності з витіснення турків із Європи.
Під впливом нового спалаху антитурецької активності в Європі на межі ХVІ-ХVІІ ст. серби на загарбаних османами територіях відмовляються коритися новим володарям. Після знищення турками мощей Св. Сави (1594), котрі вважалися однією з найзначніших сербських православних святинь,
Loading...

 
 

Цікаве