WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Сербія в Першій світовій війні - Реферат

Сербія в Першій світовій війні - Реферат


Реферат
На тему:
Сербія в Першій світовій війні.
Незважаючи на те, що Австро-Угорщина майже відразу після оголошення війни розгорнула масований наступ на Сербію, початковий період війни склався для сербів досить успішно. У битві в районі Церського хребта (2-6 серпня 1914 р.) сербська армія, продемонструвавши неабиякий героїзм і витримку, здобула важливу перемогу над потужнішим з огляду як на кількість, так і на матеріально-технічне забезпечення австро-угорським військом. Після цього серби навіть самі перейшли в наступ, котрий, щоправда, не приніс особливих успіхів і закінчився дуже швидко.
До кінця року Австро-Угорщина здійснила ще одну наступальну операцію на Південному фронті, змусивши сербську армію відступати вглиб своєї території з відчутними втратами. В цей надзвичайно важкий момент навколо армії та короля об'єдналася вся нація. На чолі однієї з армій став генерал Ж. Мішич, відомий своїми організаторськими здібностями. У вирішальній битві поблизу міста Мілановац серби несподівано для всіх здобули блискучу перемогу, після якої перейшли в контрнаступ і здійснили прорив австрійського фронту. В грудні сербська армія вступила до Белграда, продовживши наступ у напрямі Срему. Австрійці швидко відступали, залишаючи важке озброєння та боєприпаси. Більш як 50 тис. солдатів противника в ході цієї операції потрапило в полон.
Перші успіхи актуалізували питання об'єднання сербських земель, перевівши його в практичну площину. 7 грудня 1914 р. Скупщина ухвалила "Нішську декларацію ", в якій проголошувалося, що Сербія веде війну за "визволення та об'єднання сербів, хорватів і словенців ".
Протягом 1915 р. значно пожвавилася діяльність сербських політичних сил усередині Габсбурзької монархії з метою об'єднання із Сербією. Вона дістала новий потужний імпульс і новий зміст після створення в Лондоні Югослов'янського комітету, до складу якого ввійшли представники сербів, хорватів і словенців Австро-Угорщини.
Одночасно тривали переговори сербських представників з державами Антанти. Центральною була проблема вироблення засадничих принципів розв'язання "південнослов'янського питання". Паралельно з пропозицією щодо утворення так званої "Великої Сербії", до складу якої мали ввійти в сербські землі, а також Македонія, Боснія та Герцеговина й окремі західні райони Болгарії, розглядався варіант утворення спільної держави трьох народів "одного кореня" - сербів, хорватів, словенців.
Восени 1915 р. після кількамісячного затишшя на сербсько-австрійському фронті розпочався новий наступ австрійських військ, посилених цього разу кількома німецькими дивізіями. Коли ж у війну вступила ще й Болгарія, ситуація для сербів стала критичною.
Сербська армія мусила залишити Белград і відступати через важкодоступнігірські райони Чорногорії та Албанії в напрямі Адріатичного моря. Разом з нею столицю залишили уряд та значна частина жителів міста й біженців з окупованих противником територій. Цей похід, який коштував життя десяткам тисяч солдатів та цивільних осіб, став легендарною подією сербської історії.
На узбережжі рештки сербської армії - приблизно 120 тис. чоловік - підібрали кораблі союзників (в основному це був французький флот) і переправили на острів Корфу, куди незабаром прибув і сербський уряд. Тут армія мала можливість перепочити й підготуватися до продовження бойових дій.
Територію Сербії тим часом поділили між собою Австро-Угорщина та Болгарія. Окупація, під час якої діяв режим справжнього терору (особливо відзначалися в цьому болгари), тривала до осені 1918 р., коли сербам, за підтримки держав Антанти, вдалося досить швидко визволити територію країни й навіть продовжити наступальні дії в областях, населених "австрійськими " слов'янами.
Це стало наслідком успішних операцій модернізованої сербської армії, яка поновила свої дії влітку 1916 р. на Салоніцькому фронті, виявивши взірці мужності у важкій і виснажливій битві в районі Каймакчалана (12-30 вересня 1916 р.).
Перемоги сербів на полях битв і розпад Австро-Угорщини, який почався внаслідок поразки в Першій світовій війні, знову висунули на порядок денний європейської політики питання державного устрою слов'ян Волконського півострова. Після певних вагань великі держави, передовсім Велика Британія та Франція, визначилися на користь створення єдиної держави південних слов'ян на основі Сербії як єдиної на півострові країни-переможниці.
1 грудня 1918 р. в Белграді було проголошено заснування Королівства сербів, хорватів, словенців, у рамках якого Сербія об'єднувала навколо себе всіх "австрійських" слов'ян з Хорватії, Славонії, Далмації, а також Чорногорію та Боснію і Герцеговину. Правлячою династією в новій країні стала сербська королівська династія Карагеоргієвичів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Балканы в конце XIX - начале XX века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. Москва, 1991.
2. Донченко С. Й. Развитие сербской государственности и Россия. 1878-1903. Москва, 1996.
3. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
4. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
5. Очерки истории культуры славян. Москва, 1966.
6. Павлюченко О. В. Россия и Сербия. 1888-1903. Дипломатические отношения, общественные связи. Киев, 1987.
7. Шемякин А. Л. Идеология Никели Пашича. Москва, 1998.
8. Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве