WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Січневе повстання в Польщі 1863-1864 рр. - Реферат

Січневе повстання в Польщі 1863-1864 рр. - Реферат

вимоги цих держав про надання Королівству автономії і відмовився обговорювати з ними внутрішні справи Росії. Тривалий час на територіях, охоплених повстанням, царська влада нормально функціонувала тільки у великих населених пунктах, де розташовувались військові залоги.
Поступово на основних стратегічних напрямах російський уряд зосередив каральні війська на чолі з новим намісником у Варшаві графом Т. Бергом (Вельопольського усунули з посади голови уряду) і віденським генерал-губернатором М. Муравйовим. Вони дістали спеціальні повноваження, зокрема право застосовувати принцип колективної відповідальності. На території Королівства і в Литві прилюдно страчували цілі групи людей. У повстанців та їхніх прихильників конфісковували майно, багатьох відправляли на заслання.
За цієї ситуації восени 1863 р. Національний уряд передав усю владу генералові Ромуальду Траугутту. Ставши одноосібним диктатором, він виявив великі організаторські здібності, відзначався послідовністю в діях, відповідальністю й особистою хоробрістю. Траугутт створив єдину організацію збройних сил і підпорядкував їй цивільну владу, наказав виконувати положення маніфесту про надання селянам землі. Однак, незважаючи на всі його зусилля, повстання вщухало. У квітні 1864р. Траугутта заарештували, а в серпні того ж року стратили у Варшавській цитаделі.
У березні 1864р. в Королівстві Польському обнародувано царський указ про надання землі у власність селянам на умовах Маніфесту Національного уряду, що остаточно відірвало їх від повстання. Після появи указу тільки окреміневеличкі групи продовжували опір. Остання з них, під командуванням ксьондза С. Бжускі, протрималася в Підляшші до осені 1864 р.
Царський уряд жорстоко помстився повстанцям. Десятки тисяч їх загинули під час боїв, були страчені, заслані на каторгу до Сибіру і до внутрішніх губерній Росії, насильно рекрутовані до війська. Але жертви не були даремними. Січневе повстання стало ще одним кроком на шляху національної консолідації і сприяло зростанню суспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусило царську владу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрному маніфесті. Зміст селянської реформи 1864р. в Королівстві Польському, умови звільнення селян у Литві та Білорусі істотно відрізнялися від загальноросійської селянської реформи 1861р. в крашу сторону. Польське питання здобуло широку підтримку народів Європи.
У середині 60-х років XIX ст. в польському визвольному русі завершився період великих національних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і не вдалося відновити незалежність своєї країни. Припинення поляками подальшої боротьби пояснюється передусім тим, що її успіх значною мірою залежав від задоволення соціальних вимог основної маси польської людності - селянства. У стосунках між польськими землевласниками і селянами здавна існував конфлікт, породжений системою кріпосної залежності і панщиною. Взаємні образи і претензії всіляко намагались підсилити можновладці країн-окупантів, які протиставляли нібито доброзичливому ставленню імператора до кріпаків інтриги поміщиків, котрі прагнуть зберегти й навіть збільшити тягар селянських повинностей. Визвольна боротьба на польських землях була приречена на поразку не стільки діями каральних військ, скільки указами австрійського та російського імператорів про скасування феодально-кріпосницьких, порядків у польському селі. Не зустрівши розуміння з боку власних поміщиків і отримавши землю внаслідок здійснених імперськими властями реформ 1848 та 1864 років, польське селянство здебільшого втратило інтерес до визвольної боротьби.
Причини поразки польського визвольного руху пояснювалися й тим, що в Литві, Білорусі та Україні, населення яких також брало участь у виступах, між дворянським станом і селянством, крім соціальних, існували не менш гострі національно-релігійні суперечності. Станово-націоналістична упередженість польської шляхти, з одного боку, і політична нерозвиненість переважної маси литовського, білоруського та українського селянства, з іншого, зменшили можливості для співпраці цих груп і ослабили польський визвольний рух.
Однак, незважаючи на поразку, визвольна боротьба польського народу завдала потужного удару по російській, австрійській та прусській монархіях і зробила Польщу союзницею європейської "весни народів". У Європі вже ніхто не міг поставити під сумнів право на існування народу, який так рішуче відстоював власні права.
?
ЛІТЕРАТУРА
1. История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.
2. Костюшко Й. Й. Крестьянская реформа 1864г. в Царстве Польском. Москва, 1962.
3. Краткая история Польши. Москва, 1993.
4. Марахов Г. Й. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев, 1967.
5. Миско М. В. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.
6. Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815-1830 гг. Экономическое и социальное развитие. Москва, 1979.
7. Польша на путях развития и утверждения капитализма, конец XVIII - 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.
8. Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. Ленинград, 1967.
9. Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963. Фальковт С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50-60-х годов XIX в. Москва, 1966.
10. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве