WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розселення полабсько-поморських племен та франко-слов'янське протистояння - Реферат

Розселення полабсько-поморських племен та франко-слов'янське протистояння - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Розселення полабсько-поморських
племен та франко-слов'янське протистояння
РОЗСЕЛЕННЯ
ПОЛАБСЬКО- ПОМОРСЬКИХ
ПЛЕМЕН
__________________________________________________________
Помітну роль в історії середньовічної Європи відігравали найзахідніші слов'янські племена, які займали територію між річкоми Лаба (Ельба) та її притоками Салою (Зааном) на заході та Одрою (Одером) на сході, У нижній течії Лаби й на північ, до Балтійського моря, жили ободрити (бодричі). На схід та в південно-східному напрямку від них - лютичі (велети). У межиріччі Сали і Бобра (притоки Одри), до Рудних гір на півдні - серби-лужичани. Наприкінці VIII ст. вони створили племінні союзи: бодрицький, лютицький і сербський. На схід від полабських племен на Балтійському узбережжі жили поморські слов'яни.
Уперше про полабських слов'ян згадують франкські пам'ятки VIII ст. Найбільшу кількість відомостей про них можна знайти в "Літописі" та в "Житії Карла Великого", написаних радником імператора Ейгардом; у "Саксонських діяннях" ченця Відукінда; у "Хроніці" подій X ст. єпископа Мерзебурзького Титомира; в "Діяннях первосвященика Гамбурзької церкви" каноніка Адама Бременського; у "Слов'янській хроніці" священика Гельмольда; в "Житії Св. Оттона" єпископа Бамберзького тощо. Археологічні дослідження показують, що слов'янські поселення в цьому регіоні з'явилися набагато раніше.
Джерела VIII ст. свідчать про існування у полабських слов'ян сталих надплемінних форм об'єднання, в межах яких указуються назви дрібніших племен і родів. У наступний період процес оформлення великих племінних союзів сягнув завершальної стадії: сильні й багаті племена підпорядковували слабших сусідів і домінували в заснованих ними військове-територіальних союзах.
Згідно з повідомленнями історичних джерел, на території полабських племен було чимало міст. Хоча це були скоріше не міста, а укріплені городища, що виступали як центри територіальних громад, де проводилися народні збори й містилися культові споруди. Для полабських слов'ян IX-X ст. була характерною сусідська община. Кожний рід, шляхом жеребкування, отримував певний земельний наділ, мав власні засоби праці, користувався общинними угіддями, міг вільно розпоряджатися зібраним урожаєм. Однак уже наприкінці X- XI ст. у полабських слов'ян відбувається процес соціальної диференціації. Відтепер вільний общинник (смард) потрапляє в залежність від племінної верхівки.
Основу господарства становило рільництво, слов'яни вирощували як зернові, так і технічні культури. Високого рівня розвитку сягнули тваринництво, садівництво та городництво. У IX ст. ремесло відокремлюється від землеробства. Найбільших успіхів полабські ремісники досягли в обробці заліза, гончарстві, у теслярстві й столярстві. Слов'яни активно торгували зі своїми сусідами зерном, рибою, сіллю, медом, худобою та рабами. На Балтиці слов'янські купці успішно конкурували з німцями і данцями. Основними центрами торгівлі вважалися Волін та Щецин.
Полабські слов'яни сповідували поганство, що тривалий час залишалося символом їхньої незалежності. Обожнюючи явища природи, слов'яни створили власний пантеон богів, яких здебільшого вшановували тільки в цьому регіоні. Жерці вбиралися в білий одяг, були досить заможними й відігравали чільну роль у суспільстві.
Державотворчий процес у полабських та поморських слов'ян відбувався повільно. На розвиток суспільних відносин негативно впливала постійна зовнішня загроза.
Полабські та поморські племена суттєво відрізнялися як за рівнем організації, так і за могутністю князівської влади. Якщо в бодричів влада зосереджувалася в руках князя, то в лютичів усім керували народні збори. У поморських слов'ян за наявності князя владу фактично захопила торговельна верхівка.
ФРАНКО- СЛОВ'ЯНСЬКЕ
ПРОТИСТОЯННЯ
_______________________________________________________
Становище полабських слов'ян, які вже були об'єднані у племінні союзи, багато в чому залежало від інтенсивності міжплемінних усобиць, а також стосунків із західними сусідами: германцями, саксами, донцями та ін. Прагнення слов'ян забезпечити собі життєвий простір і нормальні умови для розвитку у цьому регіоні Центральної Європи вступали в суперечність з агресивними замірами імператора Карла Великого (768-814).
Упродовж усієї лінії кордону Франкської держави на сході - від Балтійського до Адріатичного морів вона межувала із західнослов'янськими племенами. З півночі до Рудних гір тягнулися землі полабських слов'ян, а далі на південь жили чехи, морави, словенці (хоружани) та хорвати. З кожним із цих племінних союзів відносини у Франкської держави складалися по-різному. З одними - наприклад з бодричами, хорутанами та хорватами - укладалися союзи, з іншими велися війни. Франки неодноразово вторгалися на землі лютичів і лужицьких сербів, які відповідали нападникам тим самим. Так, лютичі знищували франкські фортеці на Нижній Лабі, а серби спустошували Південну Саксонію і Тюрингію. Інколи слов'яни об'єднувалися з даниями проти франків.
Імператор Карл приділяв велику увагу зміцненню своїх східних кордонів. На півночі Шлезвігу було закладено Данську марку, яка мала відокремити данців від слов'ян і захищати Саксонію з півночі. На південь, через Нордальбінгію (Гольштайн), проходив Саксонський рубіж, спрямований проти поморських слов'ян. Від Лаби до Дунаю простягався створений на початку IX ст. Сербський рубіж:. Він являв собою укріплену лінію з містами - опорними пунктами (Бордовик, Магдебург, Ерфурт, Форгайм, Регенсбург, Лорх), які водночас були місцями торгівлі франків зі слов'янами. Далі, на Середньому Дунаї, франки заснували Східну (Паннонську) марку, а завершувала лінію оборони Фріульська марка.
Бодричі, які постійно ворогували з саксами, були союзниками франків, тоді як лютичі допомагали саксам у їхній боротьбі з франками. Намагаючись нейтралізувати лютичів, імператор Карл організував похід проти них разом з бодричами, очолюваними князем Вільчаном, і сербами. Франко-слов'янське військо спустошило землі лютичів, а їхній князь Драговит змушений був визнати зверхність франкського імператора. Бодричі згодом виступили союзниками франків у війні проти саксів, у якій згодом загинув їхній князь Вільчан.
У 804 р. Карл не тільки посприяв приходові до влади нового князя бодричів Дражка, а й подарував своїм союзникам відвойовану в саксів Нордальбінгію. Проте незабаром союзники саксів - ланці - разом з лютичами розорили землі бодричів, від яких при цьому відпали племена глинян і смолян. У відповідь Карл Великий заснував Франкську марку з фортецею на лівому березі Лаби (на протилежному березі річки були землі колишніх союзників бодричів - глинян і смолян). Спроба лютичів зруйнувати укріплення спричинила у 812 р. новий похід франків, який завершився остаточним підкоренням слов'ян. Ще раніше, у 805-807 рр., франки спустошили землі лужицьких сербів, гломачів і чехів. Переможені визнали свою залежність від Франкськоїдержави й зобов'язалися сплачувати данину.
У 810 р. лютичі повстали проти франків. Разом із саксонцями - своїми союзниками - франки у 812 р. примусили повсталих слов'ян укласти мир. Проте у 816 р. лютичі знову підняли повстання проти загарбників. Імператор франків Людовік І Побожний (814-840) виступив у новий похід, скориставшись як приводом для втручання у справи бодричів змаганням правлячої верхівки за князівський трон. Конфлікт тоді вдалося уладнати, а князем бодричів проголосили Чердага. Людовік І продовжував владно опікувати полабських слов'ян, здійснюючи в їхніх землях судочинство, відлучаючи або призначаючи князів.
ЛІТЕРАТУРА
Гильфердинг А. Ф. История балтийских славян // Собр. соч.: В 4 т. Санкт-Петербург, 1874. Т. 4.
Грацианский Н. П. Борьба славян и народов Прибалтики с немецкой агрессией в средние века. Москва, 1943.
Исследования по славяно-германским отношениям. Москва, 1971.
История южных и западных славян: Курс лекций. Москва, 1979.
Любавский М. История западных славян. Москва, 1918.
Нидерле Л. Славянские древности. Москва, 1956.
Повинский А. Балтийские славяне в борьбе с немцами в VIII-XII вв. Санкт-Петербург, 1877.
Седов В. В. Славяне в раннє средневековье. Москва, 1995.
Флоря Б. Н. Отношения государства и церкви у восточных и западных славян. Эпоха средневековья. Москва, 1992.
Формирование раннефеодальных славянских народностей. Москва, 1981.
Черниловский З. М. Возникновение раннефеодального государства у прибалтийских славян. Москва, 1959.
Loading...

 
 

Цікаве