WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст. - Реферат

Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст. - Реферат

питання. Основному посередникові - Ніколі Бучі з Котора - правителі Дубровника пообіцяли земельну ділянку в Дубровнику та маєтності в Стоні.
Необхідність домовлятися про купівлю Стона одночасно з сербським королем і боснійським баном була викликана тим, що реальним володарем Хуму (до якого входив і Стон) був бан, проте Стон і Пелешац визнавали зверхність короля й формально належали йому. Розуміючи делікатність ситуації і прагнучи захистити власні інтереси в майбутньому, дубровчани домовилися з обома - фактичним і юридичним - господарями теренів, на які претендували. Правильність такого підходу підтвердили події 1346 р., коли Хум остаточно перейшов під суверенітет сербського короля.
У Далмації в першій чверті XIV ст. також відбувалися важливі події. У1319 р. Шибенік, а невдовзі й Трогир заявили про свій вихід з-під зверхності хорватського бона Младена Шубича, знайшовши при цьому підтримку й захист у Венеції. Сформувався політичний союз повсталих далматинських міст і хорватських феодалів, невдоволених Шубичем. До союзу приєднався й бан Боснії Стефан, який також прагнув скинути Шубича.
Угорський король Карл, якому тоді належали Хорватія і Далмація, сприйняв цей виступ як виклик для себе. Він вирядив військо під проводом славонського бана Івана Бабунича на хорватів, а сам на чолі іншого війська рушив до Далмації. Незважаючи на певний успіх походу, Далмація й надалі залишалася об'єктом дипломатичних і воєнно-політичних сутичок заінтересованих сторін, насамперед Угорщини таВенеції.
У 1345 р. Дубровник одержав у власність острів Млєт, що сприяло зміцненню його міжнародного авторитету й економічної потужності. Це сталося за правління короля (з 1346 р. - царя) Душана, з ім'ям якого пов'язується значне потепління відносин між Дубровником і Сербією. Воно було викликане суб'єктивними чинниками: під час боротьби за престол між Душаном і його батьком - Стефаном Дєчанським - Дубровник допоміг Душанові, прийнявши його у себе в момент, коли здавалося, що усобиця остаточно завершилася перемогою Стефана.
У черговий раз Дубровник з великою користю для себе виступив посередником між претендентами на сербський престол одразу після смерті царя Душана. За безпосередньої участі Дубровника помирилися (хоча й не остаточно) Симеон та Урош. У винагороду за це Урош 24 квітня 1357 р. підтвердив дубровчанам усі привілеї, які вони колись одержували від сербських правителів, а також подарував територію від Люти до Курила з горами над Жупою, Шуметом і Рієкою. Завдяки цьому Дубровник забезпечив практично повну недоторканість своїх околиць.
У другій половиш 50-х років XIV ст. завершується багатолітня боротьба між Угорщиною і Венецією за право володіння Далмацією. Від весни 1356 р. мадярський король Лайош здійснив низку рішучих кроків, спрямованих на підрив венеційського впливу в Далмації, здобувши кілька локальних перемог. Ініціативу в традиційному угорсько-венеційському протистоянні перехопили мадяри, й далматинські міста, налякані перемогами Лайоша, почали добровільно відмовлятися від патронату Венеції й переходити під суверенітет Угорщини. Венеція була змушена піти на переговори, які завершилися підписанням 18 лютого 1358 р. мирної угоди в Задарі. Згідно з цією угодою Республіка Святого Марка відмовлялася від усіх своїх володінь у Південній Далмації - від середини Кварнера до Драча.
Водночас у травні 1358р. визнав зверхність Угорщини Дубровник, який залишався частиною "Хорватсько-Угорської Корони " до 1526р. Відповідно до угоди, підписаної в місті Вишеград, Дубровницька республіка зберігала всі автономні права, які вона мала, перебуваючи під владою Венеції. Обов'язки перед новим патроном передбачали сплату йому 500 дукатів на рік, участь дубровницьких військових кораблів у всіх війнах угорського короля, прийняття його самого з супровідниками за рахунок міського бюджету, обов'язкове використання угорського прапора тощо. Зі свого боку король Угорщини брав на себе зобов'язання захищати Дубровник від зовнішніх ворогів, а також підтверджував його права на всі попередньо здобуті територіальні володіння. Король дозволив дубровчанам торгувати як з Венецією, так і з Сербією, навіть у випадку, якщо Угорщина воюватиме з кимось із них. Поштовхом для дальшого економічного піднесення Дубровника стало одержання від папи Римського Григорія ХІ дозволу на торгівлю з "невірними" (1371 р.), до чого також доклав руку як посередник угорський король.
Від середини 50-х років на Далмацію звертає погляди Боснія, яка за короля Тертко поступово перетворюється на впливовий чинник регіональної політики. Претензії боснійців почали втілюватися в життя після коронації Твртко й проголошення його "королем сербів і Боснії, і Помор'я, і Західних Країв" (1377) та смерті угорського короля Лайоша Великого (1382). Становище далматинців і дубровчан погіршилося настільки, що вже наприкінці 1382 р. виникла ідея створення оборонного союзу далматинських міст, спрямованого головним чином проти Твртко. Втім її так і не було реалізовано. За умов посилення боснійського короля, що збіглося в часі з міжусобицями в Угорщині, Далмація в травні 1390 р. визнала зверхність Твртко, захистивши себе в такий спосіб від експансіоністських зазіхань Венеції.
Першим присягнув на вірність новому володареві Спліт (2 липня 1390 р.), приклад якого відразу ж наслідували Трогир, Брач, Хвар, Корчула. Відданість угорській короні зберіг тільки Задар. Твртко досить активно шукав способу приборкати його непокірних жителів, звертаючись по допомогу навіть до Венеції, проте його плани так і не здійснилися. Передчасна смерть Твртко в березні 1391 р. докорінно змінила розстановку сил, перетворивши Боснію на джерело дезінтеграційних тенденцій: скориставшись слабкістю нового державця, дубровчани вже у квітні 1391 р. "одержали" від боснійських феодалів Санковичів область Конавле, від якої, щоправда, дуже швидко відмовились, а мадяри відновили свою зверхність над Далмацією.
ЛІТЕРАТУРА
История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Київ, 1990. Т. 2.
Чоня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.
Loading...

 
 

Цікаве