WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст. - Реферат

Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст. - Реферат

штурмом добре укріплене місто їм не вдалося, але всьому, що знаходилося поза фортечним муром, було завдано значної шкоди. Згодом сплітське військо здійснило напади й на інші далматинські міста, які підтримували Трогир, зокрема на Кліс.
Король Бела, до якого звернулись трогиряни, поставився до подій у Далмації дуже серйозно, що пояснювалося участю в них боснійського бана: одне угорське військо вирушило в похід проти непокірного Спліта, інше - проти Боснії. Перше військо очолював славонський бан Діонісій, який влітку 1244 р., разом з трогирянами, розпочав облогу Спліта й незабаром примусив непокірне місто визнати свою поразку. Іншим військом керував сам Бела, який дістався до міста Глашко в Боснії, де зупинився, щоб розпочати переговори збаном Нінославом.
Початок 50-х років ХІІІ ст. виявився для Дубровника багатим на події. У 1251 р. жителі міста, невдоволені діями венеційського князя, котрий очолював Мале Віче, вигнали його з міста. Це фактично означало відмову від патронату Венеції. Однак у 1252 р. Венеція таки змусила Дубровник визнати її зверхність, додавши при цьому нові обмеження й зобов'язання. Того ж року зазнав деяких змін політичний устрій Республіки Святого Влаха: сформовано новий державний орган - Віче благородних (Сенат). У червні 1252 р., внаслідок загострення відносин Дубровника з Сербією, між ними розпочалася війна.
Вона була викликана передусім територіальними суперечками. Дубровчани тривалий час поступово захоплювали землі, які офіційно належали Рашці, розводячи на них нові виноградники й сподіваючись у майбутньому утримати їх за собою не лише де-факто, а й де-юре, посилаючись на давність володіння. Сербські державці час від часу нагадували дубровчанам про свої права на спірні території. Урош також вирішив домогтися своїх прав за допомогою військової сили, маючи на меті водночас ослабити економічну експлуатацію власної країни Дубровником.
Приводом для початку бойових дій стали спроби Дубровника перевести під свою юрисдикцію архієпископство у місті Бар і відчайдушні зусилля правлячих кіл Рашки - як церковних, так і світських - завадити цьому. Далося взнаки й особисте негативне ставлення до Дубровника короля Уроша, який підозрював дубровчан у підтримці свого головного конкурента Владислава у його намаганнях повернути собі рашківський престол.
Війна між Дубровником і Рашкою тривала, хоча й з перервами, понад два роки й завершилася восени 1254 р. перемогою Уроша, що цілком відповідало реальному співвідношенню військових сил. Дубровник здебільшого покладався на допомогу союзників, що їх старанно й наполегливо добирав майже десять років. Проте як болгари, котрі підтримали дубровчан, так і хумський князь Радослав, який також спочатку став на їхній бік, дуже швидко припинили активні дії, залишивши Дубровник сам на сам з королем сербів. Після цього Дубровник мусив прийняти умови Уроша й підписати дуже невигідний для себе мирний договір. Його стосунки з сербським королем і після цього залишалися вкрай напруженими, і в 1268 та 1275 роках між ними знову відбувались збройні сутички.
Остання з них виявилася для Дубровника напрочуд вдалою: коли сербське військо під проводом Уроша обложило місто, дубровницький князь Петар Чеполо вперше в історії Республіки Святого Влаха не обмежився лише успішною обороною, а й вийшов за фортечні мури і напав на супротивника, змусивши його відступити. На деякий час ініціативу у дубровницько-сербському протистоянні перехопили дубровчани. Дубровницькі кораблі почали атакувати розташовані на узбережжі сербські міста й грабувати їх. Однак під час одного з таких наскоків нападники потрапили у засідку, влаштовану сербами. У полоні опинились сорок представників найзнатніших дубровницьких аристократичних родів. Двох із них - Бенедикта Гундулича та заступника Петара Чеполо - за наказом Уроша осліпили.
У другій половині 80-х років XIII ст. конфронтація Дубровника і сербських державців - тепер уже сина Уроша, короля Мілутина - тривала, завдаючи дубровчанам чималих збитків. Кінець століття видався для них узагалі дуже важким: крім постійних проблем із сербами, доводилося весь час бути напоготові, щоб захиститися від інших агресивних сусідів - омішан і неретвлян, які грабували дубровницьких торговців на морі. У 1296 р. в місті сталася велика пожежа, яка знищила майже всю центральну ("стару") частину Дубровника, а також значну частину його околиць. Дехто з жителів, котрим пощастило врятуватися, збирався навіть покинути це місце і, так само як їхні пращури в VII ст., заснувати нове місто. З великими труднощами вдалося завадити цьому задуму і розпочати відбудову Дубровника в його традиційних межах. Ця відбудова здійснювалася за наперед розробленим і затвердженим планом.
У 1301 р. король Мілутин, який незадовго перед тим визнав за Дубровником усі його традиційні права й пільги, пішов на чергове загострення відносин, наказавши заарештувати всіх дубровницьких купців на території Сербії. У такий спосіб Мілутин виявив солідарність зі своєю новою союзницею - Візантією, яка підтримувала Генуезьку республіку у війні проти Венеції. У відповідь на цей крок сербського державця дубровчани захопили острів Млєт і заблокували стратегічно важливе для сербів гирло річки Бояна. У вересні 1302 р. конфлікт було вичерпано, й Мілутин повернув Дубровникові його давні привілеї.
Після цього відносини Дубровника з сусідніми країнами, населеними сербами, поступово поліпшуються. Цю зміну ситуації дубровчани використали для вирішення одного з головних своїх завдань - збільшення територіальних володінь. У 1324 р. сербський король Стефан Дечанський передав у розпорядження Дубровника місцевість Конавле (остаточно Конавле стало дубровницьким у першій чверті XV ст.), а в 1333 р. боснійський бан Стефан II Котроманович і новий сербський король Душан - півострів Пелешац та містечко Стон, яке відігравало роль "ключа" до Пелешаца. Крім того, поблизу Стона розміщувалися важливі соляні копальні. Нові здобутки коштували Дубровнику 8 тис. перперів. По 500 перперів виплачувалося щороку у вигляді "подарунків" сербським королям і боснійським банам. Передбачалося також сплатити по 1000 дукатів як заохочення тим представникам королівського оточення, котрі сприяли позитивному для Дубровника розв'язанню

 
 

Цікаве

Загрузка...