WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст. - Реферат

Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Розквіт Дубровника. Далмація в ХІІ-ХІV ст.
На початку XII ст. зазнала змін політична ситуація в Далмації, що опинилася під владою Угорщини, яка поступово витісняла з адріатичного узбережжя Венецію. Відтоді Угорщина тривалий час брала участь у політичних процесах, пов'язаних з Далмацією, дедалі успішніше втручаючись у традиційну конкуренцію Візантії і Венеції. Ця конкуренція в другій половині XII ст. приносила успіх кожній із сторін по черзі. У 1167 р. візантійське військо, не зустрічаючи особливого опору, пройшло через усю Далмацію від Спліта до Бара, внаслідок чого і Далмація, і Дубровник повернулися під суверенітет Візантії (на території Далмації в цей час уперше було створено окрему адміністративну одиницю). У 1171 р. Дубровник ненадовго захопила Венеція, але, прийнявши захист норманів, уже наступного року дубровчани позбавилися "опіки" Республіки Святого Марка. Далмація відразу після смерті візантійського імператора Мануїла Комніна (1180 р.) повернулася під зверхність Угорщини. 1185 р. Дубровник, прагнучи убезпечити себе від домагань Стефана Немані, знову покликав на допомогу норманів, але в 1192 р. Візантія відновила над ним свій контроль.
З останньої чверті XII ст. розпочинається період процвітання Дубровника, який значно розширив свою територію й суттєво збільшив торговельний оборот - передовсім завдяки дуже вигідним для себе угодам з боснійським баном Куліном і Стефаном Неманею, а також зміцненню зв'язків з іншими партнерами. Визнання дубровчанами зверхності Венеції в 1205 р., під якою вони залишались до 1358 р., також сприяло економічному зростанню Республіки Святого Влаха (саме так називали Дубровник), оскільки на тривалий час перетворило головного конкурента на партнера.
Дубровник зберіг свій попередній державно-політичний устрій у формі аристократичної республіки (однак центральний орган виконавчої влади - Мале Віче - відтоді мав очолювати представник Венеції), а також практично цілковиту свободу торгово-економічної діяльності. У 1206 р. він закріпив цю свободу, домігшись торговельних пільг від правителя Епіру (однієї з держав, що виникли після падіння Візантійської імперії в 1204 р.) - традиційного політичного суперника Республіки Святого Марка.
Протягом першої половини ХІІІ ст. Дубровник значно активізував торгівлю за рахунок укладення великої кількості договорів з правителями низки держав і державних утворень Сходу і Заходу про надання тих чи інших пільг. До торговельних угод 90-х років XII ст. з неретвлянами, Хумом, італійськими містами Анконою і Баром додаються угоди зі Стефаном Першо-вінчаним (1215 р., підтверджено 1222 р.), болгарським царем Іваном Асеном II (1230), італійськими містами Феррарою, Ріміні, Равенною (1231) та ін., Сплітом, Шибеніком, хумським князем Андрієм, боснійським баном Нінославом (1234) тощо. Дубровник фактично здобув право вільної торгівлі практично в усіх сусідніх державах і територіях: Сербів(Рашці), Боснії, Болгарії, Епірі, Албанії тощо.
За частої зміни правителів і відсутності послідовності в державній політиці й міждержавних домовленостях Дубровник мусив підписувати угоди з кожним із володарів держав і територій, що його оточували. У нових договорах дубровчани намагалися завжди дотримуватися принципу підтвердження засад, закладених у попередніх. О. Бодянський звернув увагу на те, що серед такого роду угод Дубровника з іншими суб'єктами міжнародних відносин є грамоти, присвячені виключно підтвердженню попередніх. Наприклад, грамота боснійського бана Куліна, а також окремі фрагменти грамот сербських правителів Владислава й Уроша І вказують на наявність аналогічних документів, що регулювали торговельні відносини Дубровника з Боснією та Сербією часів Стефана Немані та перших Неманичів. У пізніших договорах з боснійськими ба-нами та королями Дубровник посилається на свої домовленості з королем Твртко І. Збереглися документи, які свідчать, що вже у IX ст. дубровчани прагнули закріпити окремі правила торгівлі в угодах, укладених ними з тогочасними правителями Травунії та Хуму.
Домовляючись з представниками центральної влади тієї чи іншої держави - передусім це стосується Сербії та Боснії, - Дубровник разом з тим завжди прагнув підтримувати прямі контакти й з окремими місцевими правителями, що за доби феодалізму давало безперечні переваги. Про мудрість і завбачливість дубровницьких політиків свідчить, зокрема, і той факт, що в договорі, укладеному ними з болгарським царем Михайлом Асеном, закріплювалося право Дубровника залишатися в рамках уже існуючих відносин із Сербією навіть у разі, якщо Михайло Асен її підкорить.
Найбільші обмеження в торговельних операціях для Дубровника передбачали його угоди з Венецією. Особливо жорсткими ці обмеження були в тих випадках, коли доводилося регламентувати діяльність у зонах, однаково привабливих як для однієї, так і для іншої сторони. Венеція у своїх стосунках з торговим партнером максимально використовувала право сильного. Так, згідно з угодою 1232 р., дубровницькі купці мали сплачувати за товари, які вони привозили до Венеції з Візантії, 5 % мита, а за товари з Єгипту, Тунісу та "варварських" країн - 20 %. З іншого боку, товари, що надходили з Далмації, Хорватії, Боснії, Сербії та інших теренів, розташованих у глибині континенту, митом узагалі не обкладалися.
У1241 р. Далмація зазнала руйнівних набігів татарських загонів, які, перемігши руських князів і угорського короля, досягли Адріатичного узбережжя. Повертаючись із Центральної Європи та Балкан у рідні степи, татари нищили й грабували все, що бачили. Урятувалися лише ті міста, які мали потужні стіни (у тому числі Котор).
Одним із наслідків татарської навали стала війна між далматинськими містами Сплітом і Трогиром, що в певний момент могла поширитися на весь субрегіон. Причиною цього конфлікту була грамота угорського короля Бели від 18 травня 1242 р., згідно з якою Трогир діставав право на володіння землями, частину з яких жителі Спліта вважали за свої. Сплічани у відповідь напали на трогирян. На боці перших виступили боснійський бан Нінослав, хумський князь Андрій і ще дехто з сусідів; другим узялись активно допомагати хорватські феодали, вірні королю Белі. Об'єднані сили сплічан і боснійців рушили на Трогир. Узяти
Loading...

 
 

Цікаве