WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розвиток польської культури (другій половині XIX - на початку XX ст.) - Реферат

Розвиток польської культури (другій половині XIX - на початку XX ст.) - Реферат


Реферат
На тему:
Розвиток польської культури.
(другій половині XIX - на початку XX ст.)
За умов відсутності власної держави багато хто з діячів польського Відродження надавав перевагу не збройній боротьбі, а збереженню і розвитку культури, національних звичаїв та історичних пам'яток, уважаючи, що саме в такий спосіб можна зберегти національну самобутність і відродити державний суверенітет. Виник напрям, який дістав назву традиціоналізму.
Традиціоналізм заклав основи романтизму - нової ідейної течії, яка у 20-тіроки XIX ст. набула на польських землях великої популярності. Романтизм зароджувався як форма протесту особистості проти загальноприйнятих естетичних принципів і суспільних норм. Його прихильники проголошували рівність людей різних станів, визнавали зверхність почуттів і віри над розумом. Молоді романтики - письменники, музиканти, художники - створювали цілком нові за своїм характером твори, відкривали чарівність народних переказів і селянських пісень, намагалися словами, звуками, зоровими образами передавати найрізноманітніші почуття.
У ті роки зажили слави юний піаніст Фредерик Шопен (1810-1849), розквіт творчості якого припав на 30-40-ві роки, і поет Антоній Мальчевський (1793-1825) - автор романтичної поеми "Марія", присвяченої минулому Польщі. Нове мистецтво популяризував літературний критик, історик і політик Маврицій Мохнацький (1804-1834). Найзначнішим його критичним твором є праця "Про польську літературу в XIX ст." Та найвидатнішим діячем культури цього покоління став поет Адам Міцкевич (1798-1855), який після навчання у Віденському університеті працював учителем у Ковно. Саме його твори - балади і романси, а також друга і четверта частини лірико-драматичної поеми "Дзяди", написані у 1822-1823 рр., започаткували польську романтичну поезію.
Кращі сили польського романтизму зосереджувалися за кордоном. Зокрема в Парижі романтизм Міцкевича повною мірою втілився у третій частині "Дзядов" і поемі "Пан Тадеуш". В еміграції написали свої кращі твори великий польський лірик Юліуш Словацький (1809-1849), драматург Зигмунт Красінський (1812-1859), а пізніше Ципріан Норвід (1829-1883). їхні твори оспівували красу рідної країни, висловлювали любов до Батьківщини, віру в здобуття поляками свободи.
Література, що з'явилася після поразки Січневого повстання, дістала назву позитивістської. Цензура не пропускала творів патріотичного змісту, тому письменники часто вживали перифраз, вдаючись до порівнянь, які всім були зрозумілі. До найвідоміших представників позитивізму належали Болеслав Прус (1847-1912), Генрік Сенкевич (1846-1916), Еліза Ожешко (1841-1910) і Марія Конопницька (1842-1910). Вони створили цілу галерею позитивних героїв і в різних формах пропагували ідею "органічної праці". Г. Сенкевич написав багато історичних романів про минуле Польщі ("Вогнем і мечем", "Потоп", "Пан Володиєвський"). Е. Ожешко започаткувала реалізм у польській літературі, вплив якого переважав до 90-х років XIX ст.
Тема польської старовини була представлена не тільки в літературі, а й у живописі, музиці, театральному мистецтві. Автор історичних картин Ян Матейко (1838-1893) звеличував минуле Польщі. Картина "Грюнвальдська битва" прославила його як національного митця. Реалістичні тенденції в образотворчому мистецтві проявлялись у творах художників-баталістів, пейзажистів, портретистів, в історичних полотнах, у графіці (Максиміліан і Олександр Геримські, Юзеф Хелмонський, Леон Вичулковський та ін.). Розвиток національних традицій спостерігається в музичній творчості Генріка Венявського, Ігнація Падеревського, Максиміліана Карловича.
На польський театр і драматургію кінця XIX - початку XX ст. великий вплив справив реформатор польської сцени Станіслав Висп'янський (1869-1907). Видатний живописець-портретист і графік, поет-романтик і драматург, Висп 'янський виявив талант у різноманітних сферах мистецтва. Його творчість пов'язана з тенденціями неоромантизму і символізму (драми "Варшав'янка", "Листопадова ніч" тощо).
Короткочасне існування у Варшаві вищого закладу освіти - Головної школи (1862-1869) - не дало змоги розвинути модерний дослідницький центр у Королівстві Польському. Проте школа значною мірою сприяла розвиткові науки, в ній зосередилися видатні вчені, а її вихованці посіли провідні місця в позитивістському русі. Досить високого рівня досягла варшавська біологічна школа. Значні успіхи були помітні в хімії та медицині, з'явилися дослідження в галузі філології, права, економіки, історії.
Після перетворення Головної школи на російський університет польську науку підтримували різноманітні наукові і громадські організації. З 1875 р. активну діяльність у галузі точних наук і техніки проводив Музей промисловості і землеробства. У 1907 р. виникло Варшавське наукове товариство, яке незабаром стало центральною науковою установою Королівства Польського. За допомоги наукових спілок видавалися наукові праці: "Словник польської мови", "Географічний словник Королівства Польського" тощо. Майбутніх науковців готували різноманітні курси, які давали освіту на рівні вищої школи. Існували спеціальні журнали, популярні видання з різних галузей знань.
Багато видатних польських учених працювало у вузах Росії, в наукових інституціях інших країн. У Парижі жила Марія Склодовська-Кюрі - вчений зі світовим іменем, лауреат Нобелівської премії з фізики (1903 р.) і хімії (1911 р.).
У Галичині центрами підготовки фахівців і науковців були Ягеллонський університет у Кракові, Львівський університет, Львівський політехнічний інститут, Польська Академія наук. У вузах викладали польські вчені з усіх частин Польщі, що сприяло підтриманню високого рівня освіти й приваблювало молодь з Королівства та Пруссії.
Наука Галичини пишалася досягненнями фізика Зигмунта Врублевського і хіміка Короля Ольшевського, котрі першими у світі одержали рідкий кисень і азот; фізіолога Наполеона Цибульського, що виявив збудника черевного тифу, та інших вчених. Успішно розвивалася краківська історичні школа (В. Колінка, Ю. Шуйський, М. Бобжинський, Б. Смолька та ін.).
На межі століть Краків став центром польського культурного життя. Переживало піднесення театральне мистецтво. У місті ставилися найкращі сучасні та старі п'єси, зокрема твори романтиків. Організовувалися художні виставки відомих живописців, авторів історичних полотен - Яна Матейка, Юліуша Коссака та їхніх учнів: Станіслава Висп'янського, Яцека Мальчевського, Юзефа Мехоффера. Серед скульпторів вирізнявся Ксаверій Дуніковський. Неабияку популярність здобули молоді поети і прозаїки: Станіслав Лшибишевський, Казімеж Тетмайєр, Ян Каспрович, Габріела Запольська, Владислав Оркан.
Зміцненню внутрішньо-національних зв'язків сприяли з'їзди польських фахівців з усіх частин країни (зокрема лікарів, природознавців, юристів, економістів), крайові виставки господарських здобутків у Галичині, регулярні наукові з'їзди у Кракові та Львові, присвячені, наприклад, пам'яті Яна Длугоша та ЯнаКохановського. В усіх польських землях живий інтерес викликали повідомлення про урочисте перепоховання Казимира Великого, про викуп громадськістю Вавельського замку, в якому протягом десятиліть розташовувались австрійські казарми. На демонстрацію почуттів національної цілісності роз'єднаного народу перетворилося святкування 500-ї річниці перемоги під Грюнвальдом. У відкритті пам'ятника, спорудженого на кошти всесвітньо відомого піаніста й композитора Ігнація Яна Падеревського, взяли участь представники усіх польських земель, а виконану об'єднаними хорами пісню на слова Марії Конопніцької "Не кинемо землі, звідки наш рід (Рота)" учасники церемонії сприйняли як присягу.
ЛІТЕРАТУРА
1. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
2. Общественное движение на польских землях. Основные идейные течения и политические партии в 1864-1914 гг. Москва, 1988.
3. Погодин А.Л. Главные течения польской политической мысли. Санкт-Петербург, 1907. Погодин А.Л. История польского народа в XIX веке. Москва, 1915.
4. Пухлов Н.Н. Польское рабочее движение (1890-1904 гг.). Москва, 1977.
Loading...

 
 

Цікаве