WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Релігійні вірування давніх слов'ян - Реферат

Релігійні вірування давніх слов'ян - Реферат

ставили на горі, а Волоса - в низовині,
Серед поганських богів одним з найповажніших був Святовит (Свентовит) - бог неба та світла, якого також ототожнювали з сонцем. Святовит виконував дві функції: військову та магічно-правничу. Головні атрибути ідола Святовита - меч, спис, прапор тощо. У західних слов'ян він мав чотири голови на чотирьох шиях, які дивилися вперед, назад, ліворуч і праворуч. До святилищ Святовита приносили різноманітні дари.
Деякі слов'янські племена вважали, що всі нещастя походять від Чорнобога. Серед жінок був надзвичайно поширеним культ Мокоші, з яким пов'язувалися численні заборони, що стосувалися виховання дітей, взаємин між подружжям, прання та ін.
До богів, яких шанували практично всі слов'янські племена, належали Перун і Велес. Відомості про них є у всіх частинах слов'янського світу. За міфологією, вони доповнювали один одного. Інші популярні боги - Ярило, Лад, Диво, Дідо, Доля, Купайло, Лель, Полель, Переплут, Похвиста, Тур, Троян, Рад та ін.
У південних слов'ян верховне почесне божество ймовірно мало ім'я Бог. Про це свідчить той факт, що сонце - сина Бога - тут називали Божичем. У сербів, хорватів, словенців день Різдва Христового (25 грудня), астрономічне збігається з початком збільшення сонячного дня і називається Божич, у болгар - Божик.
У пам'ятках болгарської писемності трапляється ім'я верховного небожителя - Дій, котрий, як і римський Юпітер, був богом дня та світла. Дій згадується поряд з іншими слов'янськими богами - Перуном, Хорсом, Трояном.
У лужицьких сербів верховне божество носило ім'я Прабог, а другорядних вони називалиПрибогами. У інших племен цього регіону бог сонця мав ім'я Ясонь (Несень) - ясний, білий бог, Білобог.
Поморські слов'яни Балтики головним богом вважали Триглава. Його зображували триголовим вершником на коні. Такий ідол із золота й срібла стояв на пагорбах поблизу Щецина. Культ Триглава поширювався аж до Волині.
Серед інших язичницьких богів прибалтійських слов'ян виділявся Яровит - бог війни та родючості. Його головний атрибут - золотий шолом - під час воєнних дій виносили перед військом, а прапори розставляли вздовж периметра поселень під час свят. На островах Балтійського узбережжя особливо шанували бога війни Руєвита, якого зображували з сімома мечами на поясі та восьмим у руці.
Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь - Ладу, Весну, Морану, Діву, Сиву (Жилу), Припечалу, Подагу, Мокош та ін. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною.
Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева.
Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.
Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізованої і досить розгалуженої.
Християнізація слов'ян, що тривала протягом VII-ХІІІ ст., сприяла руйнації поганства й ліквідації культу богів як представників вищого рівня релігійно-міфологічної ієрархії. Християнізація в усіх слов'янських землях розпочиналася зі знищення ідолів. Згодом язичницьких богів або зовсім забували, або різко обмежували сферу їхнього функціонування. В одних випадках відбувалися "деномізація" та перейменування, під час яких багато рис, що належали "язичницьким" богам, зберігалися (тільки їхні імена замінювали на християнські). В інших випадках богів "понижували в ранзі", що призводило до різкого звуження сфери впливу культу. Інколи поганських богів ототожнювали з "нечистою силою".
Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася катастрофою - вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.
ЛІТЕРАТУРА
Артамонов Й. Й. Происхождение славян. Ленинград, 1950.
Державин Н. С. Славяне в древности. Москва, 1946.
Йордан. О происхождении и деянии готов. Москва, 1960.
Константан Багрянородний. Об управлений империей. Москва, 1989.
Нидерле Л. Славянские древности. Москва, 1956.
Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. Москва, 1993.
Русаков М. П.. Славянские древности VI- VII вв. Москва, 1976.
Рыбаков Б. А. Язьмество древних славян. Москва, 1981.
Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
Седов В. В. Славяне в древности. Москва, 1994.
Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1991-1995. Т. 1, 2.
Фаминицт А. С. Божества древних славян. Санкт-Петербург, 1995. Этногенез, ранняя этническая история и культура славян. Москва, 1965.
Этноязыковая и этнокультурная история Восточной Европы. Москва, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве