WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Прийняття християнства. "Глаголяші" - Реферат

Прийняття християнства. "Глаголяші" - Реферат


РЕФЕРЕТ
на тему:
Прийняття християнства.
"Глаголяші"
Прийняття християнства хорватами, тривало в VІІ-ІХ ст. і завершилося за правління попередників Томислава - князів Домагоя (864-876) та Бранімира (879-892). Деякі дослідники називають навіть точну дату першої спроби охрещення хорватів - 640р., інші акцентують увагу на важливості франкської експансії на хорватські землі для активізації цього процесу. Вони, зокрема, підкреслюють, що разом із франками-воїнами до хорватів прийшли й франки-місіонери, називаючи серед тих, хто першими охрестився, князя Вишеслава з міста Нін (800).
Останніми прийняли християнство жителі області, розташованої на берегах річки Неретви, та Південної Далмації. Це відбулося внаслідок проповіді не римських, а візантійських священиків, оскільки до цього часу хорватські племена після тривалої визвольної війни витіснили франків зі своєї території (бл. 870 р.).
Уже на початку IX ст. в Ніні засновано окрему єпархію під егідою Римської курії. Вона охоплювала практично всі області, підвладні хорватському князеві. Незабаром розпочинається протистояння Мінської єпархії з архієпископством у місті Спліт. Поступово це протистояння із суто майнового перетворилося на ідеологічне, коли керівництво Пінської єпархії стало активно пропагувати ідею зміцнення власної автономії та вживання мови місцевого населення у відправах. Виходячи із суто політичних міркувань, хорватські князі, заінтересовані в підтримці папи, послідовно трималися сплітської церковної верхівки, внаслідок чого становище Нінської єпархії поступово погіршувалося.
Особливої гостроти церковні суперечності у хорватів набули в перші десятиліття Хет. На чергову спробу Сплітського архієпископства добитися вирішальної переваги пінське духовенство відповіло посиленням опору, який очолив Гргур Пінський - одна з найяскравіших постатей хорватської історії.
На думку деяких дослідників, приблизно в цей час папа Римський пообіцяв Мінській єпархії в найближчому майбутньому дозволити проводити відправу слов'янською мовою, що значною мірою зміцнило її позиції. Ще одним важливим чинником, який також грав на руку Гргурові Мінському та його прихильникам, було посилення хорватського королівства, якому сплачувала данину навіть така потужна європейська держава, як Республіка Святого Марка (Венеція).
Розв'язка в протистоянні між хорватами, які прагнули захистити й остаточно утвердити власного біскупа (церкві у цьому допомагав король Томислав), і Римською курією, котра зосередила всі зусилля на боротьбі з релігійним "сепаратизмом", настала в 20-ті роки X ст. З цією метою у Спліті було проведено два церковні собори (925 р. та 928 р.), де Гргур Мінський не зміг переконати своїх опонентів. Постановами, що їх ухвалили собори, заборонялося вживати слов'янську мову та письмо в церковних справах; усі єпископства Хорватії підпорядковувалися архієпископові Сплітському, а самого Гргура звинуватили в розкольницькій діяльності. Йому навіть погрожували відлучити від церкви у разі, якщо він не припинить антипапської діяльності. Подальша доля видатного діяча хорватської церкви невідома.
Перемога Римської курії над пінським єпископом поклала край хорватському церковному сепаратизмові серед духовенства, але не зупинила розвиток подібних настроїв серед широких мас. Ідея відправ рідною мовою продовжувала здобувати прихильників. За нових умов ця ідея знайшла своє конкретно-історичне втілення в боротьбі за право використовувати хорватський варіант глаголиці - слов'янську абетку, винайдену в другій половині IX ст. Кирилом і Мефодієм.Хорватські "глаголяші" - патріотично налаштовані священики та їхні послідовники з мирян - на тривалий час перетворилися на впливовий чинник національного духовного та політичного життя.
Х-ХІ ст. минули для хорватів у нескінченних усобицях, які ще більше ослаблювали країну за ситуації, що поступово складалася в результаті посилення відцентрових тенденцій всередині Хорватії та активізації загарбницьких поривань сусідніх держав.
Після смерті короля Крешимира (бл. 945 р.) неретвляни, скориставшися з внутрішніх негараздів у Хорватії, захопили острови Казу, Віс, Ластово. що ослабило позиції хорватів у Адріатиці. Щоправда, незабаром король Крешимир II певною мірою урівноважив ситуацію, приєднавши до своєї держави боснійські землі, які після смерті Чеслава Клонімировича відокремилися від Сербії (бл. 960 р.). Проте до кінця X - початку XI ст. на хорватів чекало ще декілька серйозних політичних і соціальних струсів. Під час чергового спалаху чвар, спричиненого смертю короля Стевана Држислава (997), їх істотно потіснили венеційці, а в 1018 р. хорватською територією, не зустрічаючи серйозного опору, переможно пройшло візантійське військо. Того ж року хорвати визнали зверхність Візантії.
Тривала діяльність "глаголяшів". Світські хорватські можновладці на чолі з королем і його найближчим оточенням, котрі в минулому намагалися зберігати нейтралітет у боротьбі національних церковних ієрархів проти Риму, тепер стали на його бік, що призвело до наповнення релігійних суперечок соціальним змістом. За правління короля Петра Крешимира IV, який остаточно порвав з національними слов'янськими традиціями, відбулися дві важливі події: третій церковний собор у Спліті (1060) та повстання "глаголяшів" (1063).
Найважливішою, з огляду на внутрішню ситуацію в Хорватії, постановою третього сплітського собору була заборона - "під загрозою анафеми" - висвячувати в сан тих священиків, які не розуміють латини й відправляють службу слов'янською мовою. На практиці для хорватів, на чиїх землях духовенство переважно не вживало латини, це означало закриття більшості церков і припинення діяльності багатьох священиків. Ухвали собору, втілювати які в життя Рим зобов'язав передусім хорватського короля, призвели до поляризації суспільства. Вони викликали невдоволення найбідніших соціальних верств і духовенства, котрих підтримало дрібне й середнє дворянство, обурене королівською політикою. Повстання 1063 р. охопило велику територію. Особливого розмаху воно набуло на острові Крк, звідки місцеві жителі вигнали католицького єпископа, обравши замість нього хорватського, "глаголяша".
Римська курія доклала багато зусиль для придушення повстання. Після того, як це вдалося зробити, вплив Риму на хорватське політичне життя ще більше зріс. У 1076 р. король Дмитрій Звонимир, який також був прихильником "латинської партії", погодився прийняти королівську корону від папи, визнавши його зверхність. Проте в 1089 р., коли він намагався виконати наказ Риму про участь хорватів у хрестовому поході, короля Звонимира було вбито на Кнінському полі під час зібрання місцевих феодалів.
ЛІТЕРАТУРА
- Дринов М. Заселение Балканского полуострова славянами. Москва, 1873.
- История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
- История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
- Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
- Смирнов Й. Очерк истории хорватского государства до подчинения его угорской короне. Казань, 1879.
Loading...

 
 

Цікаве