WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Поява слов'ян на історичній арені - Реферат

Поява слов'ян на історичній арені - Реферат


Реферат
На тему:
ПОЯВА СЛОВ'ЯН НА
ІСТОРИЧНІЙ АРЕНІ
Сьогодні переважну більшість людності Центральної Європи становлять поляки, словаки, чехи й лужицькі серби; Східної - українці, росіяни та білоруси, Південно-Східної - болгари, боснійці, македонці, серби, словенці, хорвати и чорногорці Однією з найважливіших ознак цих народів, які мають спільне етнічне коріння, є спорідненість їхніх мов Інші східноєвропейські регіони здавна населяли народи, що розмовляють фшоугорськими, кавказькими, тюркськими та Іншими мовами Подібна етномовна географія цієї частини континенту формувалася поступово, протягом більш як двох з половиною тисячоліть Звичайно, в давнину етно-мовна карта цього регіону Європи значно відрізнялася від сучасної Так, про Іраномовні племена, що колись домінували на півдні Східної Європи, сьогодні нагадують лише нечисленні їхні нащадки - осетини На початку нової ери тут ще зовсім не були представлені тюркомовні племена, а перева-жали Іранці, уіри та фіни За таких умов ареал Імовірного розселення давніх слов'ян був відносно невеликим
У другій половині І тис до н е - першій половині І тис н е безкраї приазовські та причорноморські степи по суті перетворилися на своєрідний "плавильний котел ", де перемішувався різноплемінний та різномовний людський матеріал, що прибував сюди з глибин Центра Азії. Цим "битим шляхом" під час "Великого переселення народів" рухалися, витісняючи одна одну, численні орди азійських "посланців". Саме в північноазовських і причорноморських степах вони робили довго- чи короткотривалі "зупинки", навіть утворювали державні об'єднання. Все це, безумовно, впливало на характер і спрямованість процесу етногенезу всіх етносів даного регіону, в тому числі й давніх слов'ян.
Найдавнішими жителями степів Північного Причорномор'я (кінець II - початок І тис. до н. е.), згідно з писемними джерелами, були індо-іранські племена кіммерійців. Проте вже у VIII ст. до н. е. їх витіснили скіфи, а кіммерійці відкочували до Малої Азії. Іраномовні скіфи мали надзвичайно широкий ареал розселення - від Алтаю до Дунаю. "Саки" (самоназва скіфів; "сака" - олень) Північного Причорномор'я утворили згодом племінний союз, який очолювали "царські скіфи", й зайняли територію придністровського Лівобережжя. Вплив скіфської держави поширювався не тільки на інших ірано-мовних одноплемінників, а й на сусідні етноси: на Кавказі - на пращурів адигів, у Криму - на таврів, за Дністром - на фракійців, у лісостепу - на "скіфів-орачів" та ін. Наприкінці VI ст. до н. е. перський цар Дарій І, підкоривши скіфів Центральної Азії, намагався упокорити (аби забезпечити себе союзниками в експансії проти греків) скіфів Північного Причорномор'я. Однак воєнна кампанія Персії проти Скіфії (близько 513 р. до н. е.), так само, як і завойовницькі експедиції македонських греків (30-ті роки IV ст. до н. е.), скінчилася безрезультатно.
З VIII ст. до н. е. розпочалася колонізація греками (здебільшого з міст Малої Азії) Чорноморського узбережжя. Греки спочатку навіть використовували скіфську назву Чорного моря - Ахшайна ("Чорне"), але з часом поширення набуло найменування Понт Евксинський ("негостинне море"). Близько 640 р. до н. е. у Північному Причорномор'ї виникли перші грецькі поселення: на острові Березань, Ольвія, Пантікапей, Херсонес та ін. Спершу всі утворені поліси були аналогами власне грецьких: аристократичні або напівдемократичні міста-республіки, вільне населення яких вважалося громадянами. Поліси поширювали свій вплив на довколишні землі, де жили місцеві племена, з якими складалися неоднозначні стосунки. Греки вивозили звідси до метрополії зерно, морепродукти, шкіри, рабів. Цікаво зауважити, що на рабів-скіфів попиту в греків майже не було, що пояснювалось схильністю аборигенів до надмірного вживання нерозбавленого вина, і тому невільників комплектували здебільшого з представників нескіфських племен.
Нова хвиля племен кочівників з Центральної Азії - сарматів - у III ст. до н. е. витіснила скіфів із Північного Причорномор'я. Вторгнення сарматів збільшило кількість ірано-мовного населення цього регіону. Але навіть після погрому скіфської держави загальна етнічна композиція місцевих племен, що перебували на її периферії, не зазнала радикальних змін. І хоча значна частина скіфів була підкорена або асимільована сарматами, решта з них не тільки зберегли самоназву, а й утворили в Таврії (під патронатом сарматського племені роксоланів) нове Скіфське царство.
Сармати, позбавивши скіфів влади над місцевими племенами, ймовірно, не ставили за мету їх винищення, хоча частина скіфів усе ж мусила піти з освоєних земель. Деякі місцеві племена також переселилися на нові території.
Згодом завдяки сарматам у цьому регіоні Європи встановився певний міжетнічний баланс у відносинах міме різними племенами, який зруйнувала лише навала готів на Північне Причорномор'я у II-ПІ ст. н. е.
Античні автори називають серед племен Сарматії як уже відомі ще з часів Геродота, так і нові. Зокрема, Тацит (І ст. н. е.) повідомляє про племена, що мешкали між "сарматами та германцями ", а саме - про "пеквинів" (бастарнів), "венедів " і "фенів". Проте він не знав, як їх класифікувати. Стосовно венедів указувалося, що їхній спосіб життя ближчий до германців аніж до сарматів: будівництво жител, носіння штанів, пересування пішки (сармати їздили на конях, мешкали в наметах тощо). Місце розселення венедів було в межах сучасної Малої Польщі, Волині та Галичини.
Якщо витоки сарматського вторгнення до Північного Причорномор'я заховані в процесах, які відбувалися в Центральній Азії, то масова міграція германських племен у південні степи Східної Європи розпочалася з Балтійського узбережжя. Частина фахівців схильна вважати, що рух готів у південно-східному напрямі мав певну синхронність із розселенням давніх слов'янських племен зі своєї прабатьківщини, розташованої в середній течії та верхів'ях Вісли і Ельби, - у східному, південно-східному та південному
Loading...

 
 

Цікаве