WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Польща в період феодальної роздробленості - Реферат

Польща в період феодальної роздробленості - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Польща в період феодальної роздробленості
Статут Болеслава Кривоустого був покликаний захистити його синів від братовбивчих воєн, а тому кожен із них отримав у спадкове володіння окремий уділ. За старшим представником Пястів - сеньйором - закріплювався центральний уділ - Краківська, Серадзька й Ленчицька землі, східні райони Великої Польщі й частина Куявії, влада великого князя поширювалася також на Помор 'я. Центральний уділ включав обидві столиці: стару - Гнєзно, що залишилася резиденцією глави польської церкви, архієпископа Гнєзненського, й нову - Краків, до якої в середині XI ст. переїхав князівський двір. Крім великокнязівського уділу, старший з Пястів - Владислав - дістав у спадкове володіння особистий уділ - Сілезію. Великий князь очолював військо, керував зовнішньою політикою, вирішував судові справи (у тому числі молодших Пястів, юніорів). Решту уділів Болеслав III передав іншим синам: Болеслав Кучерявий отримав Мазовію, Мешко Старий - Велику Польщу, Генріх - Сандомирську землю, яка після його передчасної смерті перейшла до наймолодшого сина - Казимира, народженого вже після смерті Болеслава. Проте статут не виправдав надій, що на нього покладались, не відвернув політичної роздробленості Польщі. У діях представників правлячої династії, світської та духовної знаті перемогли відцентрові тенденції.
Вже перший сеньйор - Владислав II Вигнанець (1138- 1146) - порушив Статут Кривоустого, зробивши спробу зберегти Краківський уділ за своїми наступниками й позбавити братів права брати участь в управлінні державою за принципом старшинства. Однак він зазнав поразки від молодших братів і назавжди покинув країну. Якийсь час Владислав II ще намагався повернути престол. У 1157 р. йому вдалося схилити імператора Фрідріха Барбароссу до збройного походу на польські землі. Новий сеньйор Болеслав IV Кучерявий (1146- і 173) визнав за краще присягнути імператорові й сплачувати данину. Його наступник Мешко III Старий протягом 1173-1202 рр. чотири рази обіймав великокнязівський престол і тричі його втрачав. Як і його старший брат Владислав II, він зрештою назавжди покинув країну. Малопольська знать посадила на краківський престол Казимира II Справедливого (1177- 1194), остаточно порушивши принцип сеньйорату. Право на верховну владу відтоді мав той, хто володів центральним (Краківським) уділом.
За Казимира ІІ феодальну роздробленість Польських земель юридичне оформив Ленчицький з'їзд у 1180 р. Намагаючись здобути підтримку в перетворенні Краківської землі на свій спадковий уділ, Казимир зробив значні поступки церкві й світським феодалам у питанні розширення їхніх прав на земельні володіння. І хоча постанови Ленчицького з'їзду неодноразово порушувалися наступниками Казимира, привілей 1180 р. відіграв велику роль у процесі оформлення феодального імунітету (права на землеволодіння) в середньовічній Польщі.
Рішення Ленчицького з'їзду вплинули й на зовнішньополітичний курс Польської держави. З того часу великий князь потрапив у майже цілковиту залежність від малопольських феодалів і його зовнішня політика відбивала саме їхні інтереси. Про це свідчили відмова Казимира II від активної політики на заході і його боротьба з Галицькою Руссю.
Після смерті Казимира II його син - Лешек Білий (1202- 1227) - намагався припинити чвари й упорядкувати стосунки між родичами. Але незабаром його вбили, а місце великого князя посів Владислав Тонконогий. Із загибеллю Лешека Білого великокнязівська влада в Польщі втратила своє значення, а центральний уділ уподібнився до інших уділів країни. Проте боротьба за Краків не вщухала, а спадкові уділи продовжували дробитися між численними Пястовичами.
Зовнішня політика удільних князів була вигідною лише для них самих, що суперечило принципам перших правителів Польської держави. Це призводило до згубних наслідків. У 1181 р. Пясти втратили Західне Помор'я, яке потрапило у васальну залежність від німецького імператора. Східне Помор'я перетворилося на самостійне князівство. Князь, який правив там у 1227 р., не належав до Пястів. Великі території Помор'я та Великої Польщі загарбали бранденбурзькі маркграфи, котрі в середині XII ст. створили на завойованих землях полабських слов'ян марку.
В ХНІ ст. німецькі феодали вже загрожували польським землям не тільки із заходу. В 1226 р. на запрошення удільного князя Конрада Мазовецького до країни прибули рицарі Тевтонського ордену. За їхньої підтримки він сподівався підкорити племена язичників-пруссів, які з півночі постійно нападали на Мазовію, і приєднати їхні землі до своїх володінь. За цю допомогу Конрад подарував орденові Хелмську землю. Однак тевтонці досить швидко забули про денну присягу, яку давали князеві. У 1237 р. вони об'єдналися з прибалтійським Орденом мечоносців і, спираючись на підтримку Священної Римської імперії та папської курії, протягом півстоліття захопили прусські, а згодом і польські північні землі - Східне Помор'я, Куявію і Добжинську землю. На завойованих теренах хрестоносці створили власну державу зі столицею в Марієнбурзі (Мальборці), яка протягом усього періоду свого існування була найнебезпечнішим ворогом Польщі.
У 40-х роках XIII ст. Польщу спустошила монголо-татарська навала. Татари спалили Люблін, Сандомир, Краків і рушили в Сілезію. 9 квітня 1241 р. у битві під Легницею сілезьке й великопольське ополчення зазнало від них поразки. Під час битви загинув сілезький князь Генрік II Благочестивий. Монголо-татарська навала зруйнувала державне утворення, яке історики називають "монархією сілезьких Генріків" (її творець - Генрік І Бородатий (1202-1238)). І хоча Польські землі не потрапили в татарське ярмо, ще тривалий час країна була змушена рахуватися з постійною загрозою зі сходу.
Розпад держави Пястів на уділи призвів до певних змін в економіці. Можновладці,
Loading...

 
 

Цікаве