WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → "Польське питання" в роки війни - Реферат

"Польське питання" в роки війни - Реферат


Реферат
На тему:
"Польське питання"
в роки війни.
Представники обох основних польських політичних таборів розглядали події кінця XIX ст. - 1914 р. як прелюдію до великої війни. Учасники поділів Польщі - Росія, Німеччина і Австро-Угорщина - через розбіжності між ними опинились у ворожих воєнних блоках, і тому, на думку народовців, і пілсудчиків, слід було чекати, коли "польське питання" стане об'єктом політичної гри, а "польська карта" набуде важливого значення в ході воєнних дій. У своїх прогнозах стосовно ймовірного розвитку подій, польські політики зважали на наслідки перемоги тих чи інших учасників конфлікту. І, залежно від передбачуваної розв'язки, будували власні плани щодо якнайвигіднішого використання ситуації в інтересах відновлення польської державності. Кожна з партій намагалася переконати співвітчизників у слушності свого вибору.
На початок війни головні політичні сили польського суспільства відреагували відповідно до своїх зовнішньополітичних орієнтирів. 6 серпня 1914 р. рота стрільців під проводом поручника Т.Каспшицького та інші стрілецькі підрозділи вирушили з Кракова на територію Королівства Польського. 7 серпня Ю. Пілсудський від імені неіснуючого "національного уряду" у Варшаві оприлюднив дві відозви. В першій із них він заявляв, що бере на себе функції коменданта польських збройних сил і закликав усіх поляків об'єднатися для боротьби за досягнення незалежності країни. У другій відозві оголошувалося про вступ очолюваних ним польських збройних формувань на територію Королівства. Метою свого походу Пілсудський вважав організацію визвольного повстання на польських землях, підвладних Росії. Проте місцеве населення не виправдало сподівань Пілсудського і не підтримало ідею повстання. Відень у свою чергу був невдоволений воєнною самодіяльністю стрільців і зажадав від Пілсудського, щоб той склав з себе командні повноваження, а стрільцям пропонувалося вступити до австрійської армії. Невдовзі пропозицію голови "Польського кола" в Австрійському рейхсраті про створення на базі стрілецьких загонів Польських легіонів, які воювали б на боці Австро-Угорщини, було схвалено Віднем. Після ухвалення цього проекту, 15-16 серпня в Кракові постав Головний національний комітет (ГНК), який репрезентував майже всі польські політичні угруповання Галичини. Комітет очолив краківський консервативний політик Ю. Лео. ГНК мав зосередити у своїх руках розгляд усіх справ - військових, фінансових, політичних, що виникали у зв'язку з діяльністю майбутніх легіонів. Пілсудський змушений був погодитися з усіма цими рішеннями Відня і стрільці заприсягнули на вірність Габсбургам.
Тим часом Відень не мав жодної програми стосовно розв'язання "польського питання". Щоправда, більшість галицьких партій прагнула утворення троїстої австро-угорсько-польської монархії і здавалося, що до цієї ідеї прихильно ставиться і Франц Йосиф І. Однак мадяри і німці рішуче заперечували проти такого повороту подій. З цього погляду спільна відозва австрійського і німецького урядів від 9 серпня 1914 р., як і наступні звернення військового командування із запевненнями, що війська Центральних держав принесуть людності Королівства Польського свободу й незалежність, були досить загальними й ні до чого не зобов'язували.
Більш прийнятним для поляків виглядав маніфест головнокомандувача російською армією - великого князя Миколи Миколайовича - від 14 серпня 1914р., який закликав їх бити ворога заради об'єднання всіх трьох частин Польщі під скіпетром російського монарха з наданням їй самоврядування, свободи віри та мови. Але вже та обставина, що маніфест був оприлюднений не від імені царя чи уряду, свідчила, наскільки нещирою була офіційна російська позиція щодо Польщі.
Незважаючи ні на що, у відповідь на маніфест російського головнокомандувача, керівники націонал-демократії одностайно висловилися за підтримку Росії у війні. Спочатку у Варшаві, а згодом у Петрограді ендеки та їхні прибічники створили Польський національний комітет (ПНК) під проводом З. Вельопольського і Р. Дмовського. З метою збройної допомоги Росії ПНК намагався розгорнути серед польського населення добровольчий рух і сформувати польські легіони у складі російської армії. Один з таких батальйонів (близько тисячі чоловік) створили в Пулавах (на початку 1917 р. батальйон розгорнули в дивізію).
Восени 1914р. розпочався наступ російської армії в Галичині та Королівстві. Разом з австрійцями відступали й загони Ю. Пілсудського, які в другій декаді листопада 1914 р. повернулися до Кракова.
Після прориву російського фронту в районі Горлиці у травні 1915р. австро-німецькі війська знову перейшли в наступ. Успіхи німецького наступу в Галичині змусили царське командування розпочати відступ і з території Королівства, 5 серпня російські війська покинули Варшаву. Відступ тривав три місяці й призупинився тільки наприкінці вересня 1915 р. На окупованих територіях Центральні держави заснували два генерал-губернаторства: німецьке з центром у Варшаві та австрійське - у Любліні.
Хід бойових дій показав, що всі обіцянки держав-окупантів являють собою порожній звук. Ставлення російської армії до жителів загарбаної восени 1914 р. Галичини, так само як німців і австрійців до населення окупованих у серпні 1915 р. земель Королівства, практично було однаковим. Загарбникам були потрібні тільки покірність місцевої людності й забезпечення безперервного постачання фронту всім необхідним. Перебуваючи в такій скрутній ситуації, польське суспільство вичікувало й намагалося ухилятись від співпраці з окупантами.
Через великі втрати Німеччини на Західному фронті Центральні держави вирішили зробити деякі поступки полякам. Імператори Вільгельм II і Франц Йосиф І видали 5 листопада 1916 р. маніфест, у якому проголосили створення на польських землях, що належали Росії, "самостійної держави зі спадковою монархією, конституційним устроєм і армією ". До часу остаточного визначення кордонів Королівства воно підлягало Німеччині та Австрії. Незабаром розпочалася мобілізація до польських збройних сил.
Формуванням "польського вермахту " опікувалася Тимчасова державна рада (ТДР), яку німці створили в січні 1917 р. у Варшаві. Одним із членів цієї Ради став командувач польськими легіонами Ю. Пілсудський. Поступово Пілсудський дійшов висновку, що подальша боротьба на боці Центральних держав є безперспективною для польської справи, оскільки німці збираються використовувати легіонерів лише для забезпечення власних інтересів. За його наказом останні відмовилися скласти військову присягу на вірність союзницьким німецькій і австро-угорській. арміям. Частину легіонерів інтернували в таборах у Беньямінові та Щипйорні. Самого Пілсудського заарештували й вивезли до магдебурзької фортеці.
Ворожа позиція німців, неможливість створення справжнього польського уряду змусили Тимчасову державну раду прийняти рішення про саморозпуск. Імператори Німеччини і Австро-Угорщини дозволили у вересні 1917 р. заснувати новий орган - Регентську раду начолі з князем 3. Любомирським. Регентська рада отримала повноваження законодавчої та виконавчої влади до часу переходу польських земель під руку короля або регента.
Російський уряд 15 листопада 1916 р. оголосив маніфест Центральних держав про утворення Королівства Польського недійсним. У грудні цар пообіцяв полякам автономію у складі імперії з власною законодавчою владою і армією. Англія і Франція підтримали цей крок Росії.
Велике значення для розв'язання "польського питання" мала Лютнева революція в Росії. 14 (27) березня 1917 р. революційна Росія від імені Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів у відозві "До польського народу " проголосила, що "Польща має право бути цілком незалежною в державно-правовому аспекті". Зміст звернення, а також революційний ентузіазм, з яким його зустріло російське суспільство, не могли не вплинути на позицію Тимчасового уряду стосовно Польщі. У зверненні 17 (30) березня Тимчасовий уряд визнавав право польського народу на національну незалежність, але підкреслював необхідність збереження між Польщею і Росією вільного військового союзу.
В умовах війни, що тривала, та революційних подій у Росії питання про долю Польщі дедалі більше набувало міжнародного значення. 8 січня 1918р. президент США В. Вільсон у тринадцятому пункті своїх миротворницьких пропозицій ("14 пунктів") указав на необхідність утворення незалежної польської держави на територіях, заселених польською людністю. У спільній декларації від 2 червня 1918 р. уряди Франції, Англії та Італії підтримали цю заяву.
Після кількох великих поразок Німеччини на Західному фронті влітку 1918 р. уряди Центральних держав звернулися 4 жовтня до США з проханням розпочати мирні переговори.
Політичні режими Німеччини та Австро-Угорщини агонізували. За цих умов Регентська рада оголосила про підготовку виборів до сейму. Поступово вона перебрала на себе командування армією. Водночас поляки стихійно ліквідовували німецькі та австрійські органи окупаційної влади й створювали власні. У Кракові було засновано Польську ліквідаційну комісію, в Тешині виникла Національна рада Тешинського князівства, яка оголосила про приєднання цієї частини Сілезії до Польщі, в Познані утворилася Польська народна рада. Нарешті, з 6 на 7листопада в Любліні було сформовано Тимчасовий народний уряд Польської Народної Республіки на чолі з І. Дашинським, який проголосив принципи суспільно-політичного устрою нової держави. 10 листопада до Варшави спеціальним потягом з Берліна приїхав Ю. Пілсудський, якому Регентська рада наступного дня надала повноваження головнокомандувача. Так розпочалося відродження польської державності.
ЛІТЕРАТУРА
1. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
2. Общественное движение на польских землях. Основные идейные течения и политические партии в 1864-1914 гг. Москва, 1988.
3. Погодин А.Л. Главные течения польской политической мысли. Санкт-Петербург, 1907. Погодин А.Л. История польского народа в XIX веке. Москва, 1915.
4. Пухлов Н.Н. Польское рабочее движение (1890-1904 гг.). Москва, 1977.
Loading...

 
 

Цікаве