WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політичний розвиток болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

Політичний розвиток болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат


Реферат
На тему:
Політичний розвиток болгарських земель (друга половина XVII-перша половина XIX ст.)
Загальний соціально-економічний занепад Османської Імперії в другій половині XVII- наприкінці XVIII ст. суттєво вплинув і на політичний розвиток Болгарії. Основною рисою цього розвитку стало посилення національно-визвольного руху.
Сама структура влади османів у Болгарії, її цілковите підпорядкування центральному урядові, зловживання місцевої влади та збирачів податків - все це штовхало болгар на продовження боротьби проти завойовників. Форми цієї боротьби залишались ті самі, що й у попередній період, хоча внутрішньополітичне й зовнішньополітичне становище імперії зазнало суттєвих змін.
Тривало дальше ослаблення центральної влади й зростання могутності місцевих феодалів. Величезна різноплемінна імперія вже не бажала сліпо виконувати накази, що надходили в усі її кінці зі Стамбула. Ненадійними стали і яничари, які колись вважалися опорою влади султана. Заколоти, змови, бунти в середовищі яничар поступово стають звичайним явищем.
Досить несприятливим для Порти виявилося й зовнішньополітичне становище. Приєднання України до Росії, зміцнення Австрії, невдалі російсько-турецькі війни - все це підривало вплив Османської імперії у міжнародних справах й об'єктивно сприяло піднесенню національно-визвольного руху пригноблених народів.
На всі прагнення цих. народів до незалежності Порта відповідала традиційним способом - посиленням репресій. Заохочувалися спалахи релігійного мусульманського фанатизму та криваві злодіяння фанатиків-башибузуків. Почастішали випадки насильного навернення до ісламу цілих болгарських селищ. Боротьба османського уряду з південнослов'янськими православними церквами вступила в нову фазу.
Зважаючи на зміцнення Росії, Порта все більше побоюється її впливу на етнічно близьких одновірців. За цих умов уряд зробив спробу остаточно підпорядкувати болгарську церкву грецькому духовенству. Еллінізація здійснювалася повним ходом. Мовою релігійних відправ ставала грецька. З греків рекрутувалася й вища православна ієрархія Болгарії. Така політика цілком улаштовувала лояльних туркам греків-фанаріотів. Еллінізація болгарської церкви дала змогу фанаріотам посилити своє торгове проникнення до Болгарії. Саме за їхніми настійними вимогами султан видав у 1766 р. фірмани (укази), згідно з якими архієпископство Охридське підпорядковувалося патріархові Константинопольському.
Така політика османського уряду суперечила інтересам християнських народів імперії і змушувала болгар шукати союзників за кордоном. Як і в попередню добу, повстання в державі спалахували щоразу, коли Порта починала воєнні дії проти християнських країн.
Наприкінці 40-х років XVII ст., після піввікової бездіяльності, болгари зробили рішучі спроби звільнитися від османського іга. Було укладено таємну угоду про спільні дії з волохами. Також болгари сподівалися на підтримку європейських держав. З цією метою болгарський боярин Петр Паркевич відвідав з таємною дипломатичною місією Польщу, Венецію, Австрію. Поїздка виявилася невдалою. Тільки Венеція погоджувалася допомогти болгарам, однак П. Парцевич розраховував на більше. У 1655 р. він створив таємну спілку балканських християн. Лише пасивність західних країн у черговий раз відстрочила відкритий виступ. Австрія припинила вагатися тільки тоді, коли над нею самою нависла смертельна небезпека. У 1683 р. турки намагалися взяти Відень, але зазнали під його стінами поразки. Проти Османської імперії утворилася "Священна ліга", до складу якої увійшли Австрія, Венеція, Польща, Росія. Війна з лігою для турків проходила досить невдало. Поразки на фронтах спричинили заколот яничарів і повалення султана.
У Болгарії повним ходом тривала підготовка до повстання. Його центром мала стати стародавня столиця Болгарської держави - Тирново. Символічними виявилися не тільки вибір місця виступу, а й кандидатура його проводиря. Ним став Ростислав Срацимирович, за легендою - нащадок болгарського царя Івана Срацимира. Відвідавши в 1686 р. Москву, він установив тісні контакти з патріархом Московським і пообіцяв сприяти підпорядкуванню православних церков на Балканах Московському патріархатові. У той момент, коли Срацимирович повертався з Росії, підготовлений план повстання виказав зрадник. Почалися "жнива голів". Османську армію, що прямувала на польський фронт, було кинуто на взяття Тирново. Повстанці не зуміли захистити своє місто. Більше половини його жителів знищили яничари. Поранений Срацимирович вибрався з міської фортеці й переховувався в одному з важкодоступних монастирів. Звідси через три роки він виїхав до Росії.
Виданий зрадником план, очевидно, передбачав одночасне повстання в декількох болгарських містах і регіонах. У цьому переконують час і географія наступних виступів: у 1687 р. взялися до зброї жителі Силістри й Нікополя, у 1688 р. спалахнуло потужне повстання в місті Чипровець.
Чипровецьке повстання розпочалося після успішного наступу австрійських військ. Вибивши турків із Белграда, австрійці рушили в південному напрямі й наблизилися до болгарських земель, їхній подальший наступ, згідно з австрійсько-болгарською взаємною домовленістю, мав підтримати національно-визвольний рух у запіллі османських військ. Але в розпалі Чипровецького повстання плани австрійського командування раптом змінилися. Відступ австрійців у Трансільванію поставив болгар у скрутне становище. Погано озброєні, недосвідчені у військовій справі ремісники, торгівці, селяни не змогли протистояти численній турецькій армії. Воєводи, які очолювали загони повстанців, не скоординували своїх дій і були розгромлені поблизу села Кутловіци угорцями, які перейшли на бік османів. Повстанці, що залишилися живими, відступили до Чипровця, який став для них могилою. Місто дощенту зруйнували, а його населення знищили. Тільки одиниці втекли у Волощину й Трансільванію, таким чином урятувавши власне життя.
Поразка чипровчан пояснюється не тільки їхньою незадовільною військовою організацією та чисельною перевагою противника. Серед інших причин варто назвати й небажання православних болгар битися на боці католицьких країн. У XVII ст. зафіксовано чимало прикладів кривавих сутичок між католиками і православними. Австрія та Польща могли стати для болгар не менш жорстокими поневолювачами, ніж османи. Місіонерська діяльність римо-католицьких проповідників, задовго до Чипровецького повстання, не залишала сумнівів у прагненні Римської курії навернути православних болгар у католицтво.
Цей конфесійний антагонізм, що наростав, сприяв неминучому зближенню болгар з Росією. Контакти, встановлені Срацимировичем із Москвою напередодні "тирновського заколоту", успішно розвивалися. Під час російсько-турецької війни 1686-1700 рр. російські війська захопили Азов. Цей успіх посилив у Болгарії надії на визволення: в мирний договір, що підбивав підсумки війни, було внесено пункт про свободу віросповідання в Османській імперії.
У 1710 р. Порта розпочала нову війнупроти Росії. Ця подія викликала значний резонанс у південнослов'янських землях. Петру І повідомляли з Балкан про готовність православних народів підняти повстання в запіллі османських військ. Очікуючи на прихід російської армії, активізувалися гайдуки та озброєні селяни Західної Болгарії. Однак Прутський похід Петра І в 1711 р. закінчився поразкою росіян. Зрада одного з волоських князів допомогла туркам оточити російські війська й відсікти їх від південнослов'янських загонів. Провал Прутського походу змінив наміри болгарських патріотів. У результаті цього загальний виступ у Болгарії не відбувся.
Усі наступні російсько-турецькі війни XVIII ст. давали значний поштовх визвольному рухові на болгарських землях. Від середини XVIII ст. основну роль в антиосманській боротьбі в Європі відіграє вже не Австрія, а Росія, її успіхи сприяли подальшому ослабленню Османської імперії і підвищували шанси підкорених народів на визволення. Показовою щодо цього є російсько-турецька війна 1768-1774 рр. Порта в ній зазнала поразки, а низка статей Кючук-Кайнарджийського мирного договору давала змогу Росії взяти під захист православних на Балканах. Це зміцнювало культурні, релігійні та політичні зв'язки болгарських земель із Російською імперією, багато в чому посприяло початку національного Відродження болгар.
ЛІТЕРАТУРА
1. Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 14.
2. История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.
3. Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
4. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
5. Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
Loading...

 
 

Цікаве