WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Перші історичні відомості про хорватів. Держава короля Томислава - Реферат

Перші історичні відомості про хорватів. Держава короля Томислава - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
ПЕРШІ ІСТОРИЧНІ
ВІДОМОСТІ ПРО ХОРВАТІВ.
ДЕРЖАВА КОРОЛЯ ТОМИСЛАВА.
Хорвати, разом з іншими слов'янськими племенами, з'являються на Балканах у першій половині VII ст. н. е. Підхоплені черговою хвилею переселення народів, вони покинули місця свого попереднього перебування в так званій Білій Хорватії І розселилися вздовж узбережжя Адріатичного моря, в Далмації, істотно змінивши загальну державно-політичну та ет-нокультурну ситуацію в регіоні.
Витіснивши за допомогою військової сили аварів, які проживали на цих землях (Константин Багрянородний стверджував, що вони зробили це за наказом візантійського імператора Іраклія), хорвати й надалі проводили агресивну політику стосовно романської людності приморських міст, примушуючи її рятуватися на довколишніх островах.
Попередники хорватів у Далмації сповідували християнство й перебували під захистом церкви, що намагалася полегшити їхнє становище. У 641 р. папа Римський Іоанн IV відрядив до Далмації та Істрії свого спеціального посланця - абата Мартина - із завданням викупити місцевих християн з "язичницького", тобто слов'янського, полону. Дехто із сучасних хорватських дослідників припускає, що повноваження Мартина не вичерпувалися переговорами, пов'язаними з викупом; він мав також спробувати встановити контакти з новими жителями східного берега Адріатики з метою поширення на них впливу папської курії. Крім іншого, папа Іоанн IV, імовірно, був заінтересований у цьому особисто, оскільки сам походив із Далмації.
Місія абата Мартина, певно, виявилася досить успішною. Про це свідчить, зокрема, й дозвіл слов'янських (хорватських) ватажків на вивезення мощів кількох християнських мучеників, похованих на зруйнованому більш як чверть століття тому цвинтарі міста Салони. Можливо, саме з переговорів із цього приводу розпочинаються мирні відносини новоприбулого слов'янського етносу з романським населенням далматинських міст.
З приходом хорватів на Балкани притаманна їм у минулому військово-племінна система розпадається, поступаючись місцем новій формі внутрішньої організації, заснованій насамперед на територіальному принципі. Поволі, протягом VII-VIII ст., на провідні ролі серед інших хорватських родів і племен висувається плем'я далматів. Навколо нього згуртовуються інші, утворені на певних територіях об'єднання хорватів.
Саме далматинські хорвати чинили найзапекліший опір франкам, які вторгнулися на Балкани. У 799 р. в битві під містечком Ловран хорватське військо здобуло перемогу над армією франків, очолюваною маркграфом Еріхом. Проте вже через кілька років опір слов'ян було зламано, й франки встановили свій контроль над хорватськими землями як на адріатичному узбережжі, так і на материку. Карл Великий вирішив не ставити на завойованих територіях своїх намісників, залишивши управління в руках хорватських князів і жупанів, які визнали зверхність франкського короля.
Стосунки місцевого населення з франками, які проводили насильницьку політику щодо підкорених народів, складалися важко. У 819 р. в Паннонській Хорватії, розташованій між річками Савою і Дравою, вибухнуло повстання під проводом Людевіта Посаеського, хорватського можновладця, столицею якого було місто Сісак. Обурений насильствами і жорстокостями, що їх чинили франки над слов'янами, Людевіт звернувся зі скаргою до франкського короля. Коли виряджене ним посольство повернулося ні з чим, князь Посавський розпочав справжнювизвольну війну, яка тривала майже чотири роки й серйозно попсувала нерви найпотужнішій на той час збройній силі у Європі.
До Людевіта Посавського приєдналися численні сусідні слов'янські племена. Згодом повстання охопило простори від Каринтії на північному заході Балкан до річки Тимок на південному сході півострова. Людевітові тривалий час таланило, завдяки чому він неодноразово відбивав напади франкських каральних загонів. На боці франків проти князя Посавського воював і далматинський князь Борна, виконуючи свої обов'язки васала Карла Великого. Зрештою у 823 р. Людевіт загинув десь у Далмації, після чого франки відновили контроль над хорватськими теренами. Процес формування хорватської державності не припинився тільки в Далмації.
Цей процес знову активізувався наприкінці IX ст. після приходу на придунайські землі угорців, які згодом відіграли важливу роль в історії Центральної Європи та Балкан. Угорці, за допомогою сили, утвердилися в Паннонії, змусивши місцевих слов'ян відступити на інший берег Драви. Агресивні плани войовничих мадярів сягали ще далі - на південь і південний захід, окремі їхні загони почали турбувати жителів північної частини Ватіканського півострова й далматів.
У цей час далматинськими хорватами правив князь Томи-слав (бл. 910 - бл. 930). Саме він очолив боротьбу проти угорської навали й після кількох важких і кривавих битв зупинив нападників. Кордон між володіннями Томислава і землями, захопленими мадярами, проліг по річці Драва. Завдяки досягнутим перемогам далматинська Хорватія значно розширила свої межі; так, зокрема, до її складу ввійшли й окремі паннонські території, на яких колись відбувалося повстання Людевіта Посавського. Згодом до держави Томислава приєдналися декотрі словенські й боснійські землі, а також острови в Адріатичному морі (Віс, Брач, Хвар). Незабаром Візантія передала під його управління свої володіння в Далмації - міста Задар, Трогір, Спліт, а також острови Црес, Крк і Раб.
У певний момент Томислав став одним із наймогутніших правителів на Балканах. Східні кордони його країни сягали Болгарського царства, він мав підтримку папи Римського, розпоряджався потужним флотом, що налічував 80 великих і 100 менших бойових кораблів, міг зібрати величезне військо зі 100 тис. піших та майже 60 тис. кінних вояків.
У 925 р. Томислав проголосив себе королем хорватів, а хорватська держава вперше у своїй історії стала королівством. Конкуренцію Томиславові на півострові складали тільки болгари, проте він досить легко відбивав усі їхні напади. Після смерті болгарського царя Симеона в 927 р. та швидкого занепаду його держави ситуація й на цьому напрямку виявилася сприятливою для хорватського короля, що дало йому змогу ще більше зміцнити своє становище.
Томислав правив у тяжкі часи становлення хорватської державності. Водночас у хорватів формується власна церковна організація, і цей процес був не менш складним і суперечливим, аніж процес державотворення.
ЛІТЕРАТУРА
- Дринов М. Заселение Балканского полуострова славянами. Москва, 1873.
- История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
- История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
- Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
- Смирнов Й. Очерк истории хорватского государства до подчинения его угорской короне. Казань, 1879.
Loading...

 
 

Цікаве