WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національно - визвольний рух та його форми. Культура південних слов'ян (XIV - перша половина XVII ст.) - Реферат

Національно - визвольний рух та його форми. Культура південних слов'ян (XIV - перша половина XVII ст.) - Реферат


Реферат
на тему:
Національно - визвольний рух та його форми.
Культура південних слов'ян.
(XIV - ПЕРША ПОЛОВИНА XVII ст.)
НАЦІОНАЛЬНО -
ВИЗВОЛЬНИЙ
РУХ ТА ЙОГО
ФОРМИ
_________________________________________________________
Рівень національно-визвольного руху та його форми, як правило, безпосередньо залежали від зовнішньополітичної, внутрішньополітичної й соціально-економічної ситуації в Османській імперії. Перші-ліпші труднощі Порти на міжнародній арені, кожну феодальну міжусобицю в самій Туреччині патріотично налаштовані групи південних слов'ян намагалися використати як шанс визволитися від гніту. Нерідко причиною боротьби проти завойовників виступали й такі чинники, як фіскальна політика, зміни в системі управління та адміністративному статусі території. На кінець XVII ст. внутрішню автономію, наприклад, зберегли тільки окремі райони Сербії та Македонії.
Національно-визвольний рух південнослов'янських народів став можливим завдяки збереженню в їхньому середовищі почуття національної самосвідомості. Ісламізація й отуречення не змінили кардинальним чином етнічну та релігійну ситуацію в більшості південнослов'янських регіонів, а силою, що сприяла збереженню звичаїв, мови, культури, як і раніше, залишалася православна церква. В умовах чужоземного й іновірного володарювання церква являла собою могутню опозиційну силу. Зовнішня лояльність її ієрархів османському режимові зовсім не означала, що церква змирилася з пануванням іновірців. Християнство стало в мусульманській країні ідеологією підкорених народів. Церква істотно впливала на формування світогляду своєї пастви, а активна участь представників духовенства у національно-визвольному русі ще більше підносила її престиж.
Національно-визвольний рух, що розпочався відразу після завоювання, набував різноманітних форм - як пасивних (еміграція в інші країни, втеча в гори, відмова від виконання повинностей), так і активних (партизанський рух, збройні повстання проти поневолювачів).
Партизанський рух на Балканах розгортався у вигляді гайдуцтва. Гайдуками ставали переважно селяни, які втікали від податкового гноблення, деякі представники християнської церкви, а також декласовані елементи. У гірській місцевості та лісових масивах вони створювали свої загони (чети), які налічували здебільшого кілька десятків чоловік. Нечисленність цих загонів сприяла їх маневреності й давала змогу легко уникати переслідування. Лише в окремих випадках чисельність гайдуцьких чет сягала сотень вояків. Командирами чет іноді ставали й жінки. Звичайно таких командирів називали "воєводами". Помічником воєводи був байрактар (хорунжий). Прапор мав бути в кожної гайдуцької чети. Фактів, які б свідчили про гайдуцьких проводирів слов'янського дворянського походження, небагато. Це пояснюється головним чином тим, що гайдуцький рух поєднував у собі не лише національно-визвольні, а й соціальні риси. Жертвами нападів гайдуцьких чет ставали не тільки представники османської влади, а й збирачі податків, купці, феодали, незалежно від їхньої національності та віросповідання. Нерідко показовим розправам підлягали й занадто лояльні до турків слов'янські ремісники та селяни. У зв'язку з цим надмірна ідеалізація гайдуцького руху неприпустима, бо багато чет нагадували за характером своїх дій банди розбійників. Але в цілому слов'янська людність Балкан симпатизувала гайдукам і надавала їм підтримку, хоча турки карали за це якнайжорстокіше. Каральні експедиції проти гайдуків закінчувалися стратами, привселюдними шмаганнями, насильним наверненням цілих сіл в іслам, відправленням запідозрених на галери тощо. Однак такі заходи тільки посилювали опір.
Природним спільником гайдуків виступав гірсько-лісовий ландшафт. Як правило, взимку боротьба гайдуків затихала й відновлювалася з першими ознаками весни. Як тільки зеленіло листя, партизани покидали села й вирушали до лісів, де збиралися на т. зв. "гайдуцьких зборищах".
Змагання гайдуків особливо активізувалися на межі XVI- XVII ст., коли все виразніше стали виявлятися ознаки занепаду військової могутності Османської імперії. Будь-яка воєнна сутичка турків з європейськими християнськими державами автоматично пожвавлювала партизанську боротьбу. Однією з найбільш вдалих операцій гайдуків було раптове захоплення ними у 1595 р. Софії. Така зухвала акція двотисячного загону безперечно зміцнила віру слов'ян у можливість визволення й породила серед турків відчуття невпевненості. Це відчуття іноді змушувало турків мігрувати з болгарських земель у спокійніші регіони імперії.
Гайдуцький рух охопив весь Волконський півострів. Найзапеклішого характеру він набув у Південно-Західній і Північ-но-Західній Болгарії, гірських районах Сербії, в Македонії.
Загони гайдуків як реальна збройна сила брали участь і в народних повстаннях. В міру ослаблення Порти повстання спалахували все частіше й частіше, однак вони мали здебільшого локальний характер. Це пояснювалося відсутністю єдиної організації, здатної очолити визвольний рух, непідготовленістю виступів, відсутністю навичок ведення сучасної війни, нарешті, труднощами у пошуках союзників. Християнські країни Європи не могли надати південним слов'янам належної допомоги хоча б тому, що самі ворогували між собою. Реформація, війни між протестантами і католиками, франко-іспанський антагонізм призвели до зближення Франції і Османської імперії, а це підштовхувало останню до подальшої агресії в Центральній і Східній Європі.
Антиосманські повстання південних слов'ян тривали у XVI - першій половині XVII ст. головним чином у Болгарії, Сербії і Македонії. В них брали участь здебільшого селяни, яких підтримували гайдуки. Виступи городян у той період мали другорядний характер.
Першим великим народним виступом південних слов'ян вважається Прилепське повстання 1564-1565 рр. Воно вибухнуло поблизу м. Прилепа в Македонії і було викликане зростанням податків. У повстанні взяли участь македонські селяни й частина міських жителів, однак цей виступ виявився географічне обмеженим.
Більшого розмаху набуло Тирновське повстання 1598р. в Болгарії. Йому передувала тривала дипломатична підготовка. Представники південнослов'янського духовенства і князі домовилися про спільні дії з антитурецькою коаліцією. До цієї коаліції в різний час входили венеційці, іспанці, трансільванці, папство, але головну роль у ній відігравали австрійські Габсбурги.
Австрійці приєднали до своїх володінь
Loading...

 
 

Цікаве