WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Заселення слов'янами та протоболгарами балкан в VII-XIV ст. - Реферат

Заселення слов'янами та протоболгарами балкан в VII-XIV ст. - Реферат


Реферат
На тему:
ЗАСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯНАМИ ТА
ПРОТОБОЛГАРАМИ БАЛКАН
В VII-XIV ст.
Територія центральної і східної частини Балканського півострова в давні часи була заселена індоєвропейськими племенами фракійців (мези, гети, асти, од-ризи). Сусідство з античним світом
сприяло поширенню серед них грецької культури. В IV ст. до н. е. терени сучасної Болгарії завоювали македонці, а в середині І ст. н. е. - римляни. На територіях, заселених фракійцями, виникли дві римські прикордонні провінції - Мезія та Фракія. Ці провінції в IV-V ст. стали об'єктом вторгнень германців та аланів, а з VI ст. - слов'ян.
Так само як і фракійці, слов'яни належали до однієї з етнічних гілок індоєвропейців. Найраніші з писемних свідчень про них, що збереглися до наших часів, належать Плінію Старшому (І ст. н. е.). В VI ст. слов'ян згадували Прокопій Кесарійський, Маврікій, Йордан. Уже в перші століття нашої ери слов'яни заселяли великі простори від Ельби (Лаби) на заході до Верхньої Волги й Сіверського Дінця на сході, Середнього та Нижнього Дунаю і Чорноморського узбережжя на півдні, Балтійського узбережжя на півночі. З їхніх численних племен поступово утворилися три гілки слов'янства - західна, східна й південна. В історії Балканського півострова найпомітнішу роль відіграли південні та східні слов'яни, їхні племена візантійські й латинські автори називали "склавинами й "антами".
У VI ст. слов'янське суспільство перебувало на останній стадії розкладу первіснообщинного ладу - стадії військової демократії. В цей період господарською одиницею слов'янського суспільства стала велика сім'я - задруга. Вона вбирала в себе кілька поколінь нащадків одного батька з їхніми дружинами й дітьми. Чисельність її членів звичайно становила 20-30 чоловік. Вони спільно господарювали й володіли землею. Кілька задруг складали територіальну общину, а кілька общин - плем'я. Територія, на якій проживало плем'я, називалася жупою. Керували племенем народні збори за участі всіх дорослих вільних чоловіків (віче), а також рада старійшин і вождь племені (жупан, князь). Влада родової аристократії та князів у VI ст. поступово посилюється, що пов'язано зі зростанням майнової нерівності. Цьому сприяли й успішні війни з Візантією.
Завоювання слов'янами Волконського півострова - один із етапів Великого переселення народів, що є невід'ємною складовою європейської історії IV-VII ст. Перші епізодичні наскоки слов'ян на Візантійську імперію відбувались у V ст. Саме в цей час утворилися могутні об'єднання слов'янських племен. З VI ст. подібні вторгнення стають постійними, а з середини того ж століття слов'яни переходять від набігів до завоювання й заселення провінцій імперії. Навіть за відсутності згуртованості та єдності слов'яни являли собою вельми грізну силу.
Бойовий порядок слов'янських воїнів ще не позначався досконалістю, однак відомо, що вони билися лавами, а не юрбою. Окрім піхоти в слов'янському війську існувала кіннота, її бойові якості були настільки високі, що візантійці й араби охоче наймали слов'янських воїнів на службу. Відомо, що деякі візантійські воєначальники того періоду були слов'янами за походженням.
Масова колонізація слов'янами імперських, земель, що розпочалася з середини VI ст., тривала приблизно століття. Протягом цього часу вони розселилися практично по всьому Балканському півострову й прилеглих до нього північно-західних областях. Візантія переживала тоді важкі часи й не могла ефективно захищати північні кордони.
Заселення слов'янами Балкан призвело до значних змін в етнічному складі людності. Тепер вони становили тут більшість населення й асимілювали фракійців та іллірійців. Лише невелика частина фракійців та іллірійців зберегла національне обличчя. Згодом вони брали участь в етногенезі волохів та албанців.
Контакти з місцевими племенами позначалися й на розвитку господарства слов'ян. Хліборобство та скотарство продовжували відігравати домінантну роль в їхньому сільському господарстві. На нових землях підвищилась урожайність зернових. У скотарстві на перше місце вийшла дрібна худоба. Скрізь поширюються виноградарство та садівництво. Певні успіхи спостерігаються і в розвитку ремесла, передусім у виготовленні сільськогосподарського знаряддя та зброї.
Розвиток економіки супроводжувався змінами в соціальних відносинах слов'янського суспільства. Господарство вели вже індивідуальні сім'ї, які стали повноправними власниками земельних наділів. Таким чином, стався остаточний перехід від родової та хліборобської до сусідської общини.
Завоювання нових земель збагачувало родоплемінну знать. Для збереження та зміцнення свого впливу вона прагнула створювати державні об'єднання. Перші слов'янські князівства виникали спочатку на території одного чи кількох племен. Такі військово-територіальні об'єднання дістали назву слові-ній. На початку VII ст. на Балканському півострові налічувалося понад двадцять словіній. Серед найзначніших племен і племінних об'єднань називають тимочан, берзитів, струм'ян, ринхінів, драгувітів.
Візантія намагалася підкорити слов'янські племена, які осіли на її території. Змагання з імперією стали однією з причин утворення слов'янських племінних об'єднань. У результаті запеклої боротьби Візантія змусила значну частину слов'ян, головним чином у Македонії, Фракії, Мезії, визнати зверхність імперії. Інші племена зберігали незалежність до навали на Балкани тюркомовних племен булгар.
В історичній літературі тюркських булгар заведено називати протоболгарами, на відміну від тих південних слов'ян, які прийняли від них цю племінну назву. Протоболгари були вихідцями з Центральної Азії. До IV ст. вони заселили Приазов'я, Північне Причорномор'я, Кавказ. У другій половині VII ст. частина протоболгар, на яку тиснули хазари, відійшла на північ. Тут, у середній течії Волги й Ками, виникла держава Волзька Булгарія. Інша протоболгарська орда попрямувала до гирла Дунаю, її очолював хан Аспарух (Ісперих, Єсперих) (644-700). Під тиском аварів Протоболгари Аспаруха здійснювали з 70-х років VII ст. спустошувальні походи на Візантію. Намагання імператора Константина IV організувати оборону імперських кордонів не увінчалися успіхом. Войовничі, невибагливі протоболгари, що вправно володіли луком, шаблею, списом, становили велику загрозу для візантійців. Кіннота протоболгар складалася здебільшого з важкоозброєних вершників.
Союзниками протоболгар у їхніх війнах з Візантією виступила значна частина слов'янських племен. Це зближення, перед лицем візантійської небезпеки, племінної знаті двох народів прискорило оформлення спільних державних структур. Утворилася слов'яно-болгарська держава, яка відіграла велику роль у переможній війні з візантійцями. У 681 р. Константин IV уклав з Аспарухом мирний договір. За умовами договору імператор визнавав нову державу і зобов'язувався сплачувати Аспаруху щорічну данину.
ЛІТЕРАТУРА
Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 7-8.
Горина Л. В.Социально-экономические отношения во Втором Болгарском царстве. Москва, 1972.
Зайцев Б. П., Чувпило А. А. Из истории символов государственного суверенитета Болгарин // Болгарский ежегодник. Харьков, 1994. Т. 1.
История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. История южных и западных славян. Москва, 1979.
Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.
Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
Литаврин Г. Г. Болгарин и Византия в XI- XII вв. Москва, 1960.
Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1910.
Разин Е. А. История воєнного искусства: В 3 т. Москва, 1957. Т. 2.
Раннефеодальные государства на Балканах. VІ-ХІІ вв. Москва, 1985.
Тортика А. А. Некоторые проблемы этнической истории и археологии протоболгар // Болгарский ежегодник. София, 1996. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве