WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Заселення слов'янами Балканського півострова - Реферат

Заселення слов'янами Балканського півострова - Реферат

Дунаї (початок VII ст.). Саме в цей період слов'яни заселяють Мезію та Малу Скіфію. Нападники-переселенці переходили на правий берег Дунаю вже цілими "словініями " - своєрідними військово-територіальними об'єднаннями союзів племен, які відразу захоплювали великі терени.
На початку VII ст. слов'яни заселили також Македонію, Епір і Північну Грецію, здійснюючи постійні набіги на узбережжя й острови Егейського та Іонічного морів. У 615-620 рр. виник великий союз слов'янських племен, очолюваний вождем Хоцоном.
Тоді ж уприкаспійських степах з'явилися нові кочовики - тюрко-хазари. Швидко поширюючи свій вплив і підкоривши різноманітні племена у північнокавказьких, приазовських та причорноморських степах, завойовники утворили власну державу - Хазарський каганат - зі столицею в Ітілі. Візантія досить швидко усвідомила, що хазари можуть прислужитися у боротьбі з Персією, і встановила з ними союзницькі відносини. Воднораз експансіонізм хазарів, що постійно зростав, зробив становище булгарських племен - недавніх господарів північно-чорноморських степів - критичним. І якщо за правління Курта "Великій Булгарії" ще вистачало сил для змагань з каганатом, то після смерті хана розпочався процес розпаду держави на окремі орди, з чого відразу ж скористалися хазари, розпочавши витіснення булгар з підвладних їм територій.
За таких умов окремі болгарські племена мусили шукати різні варіанти виходу зі скрутної ситуації. Частина булгар у приазовських степах підкорилася хазарам. Інша булгарська орда подалася на північ і згодом досягла району середньої течії Волги. Деякі з булгарських племен рушили на захід і, осівши в Паннонії, визнали зверхність аварів. Ще одна орда булгар під проводом хана Аспаруха (здебільшого утигури), відходячи на захід, у 650 р. досягла Дунаю. Вона захопила острови в дельті ріки, а незабаром і всю Добруджу.
Саме в цей час об'єднані сили булгар і аварів, за вказівкою Константинополя, остаточно ліквідували антський племінний союз. Спочатку територія, заселена антами, підпала під владу "Великої Булгарії", але після підкорення Північного Причорномор'я хазарами вона опинилась у сфері впливу Хазарського каганату. Матеріали досліджень дають підстави стверджувати, що розселення слов'янських племен у східному й північно-східному напрямах значною мірою пов'язане з особливостями експансіоністської політики хазар. Так, причина їхньої "ліберальності" стосовно слов'ян полягала в тому, що Хазарський каганат був своєрідною торговельною державою, для життєдіяльності якої важливе значення мав контроль над основними торговельними шляхами, що пролягали через Східну Європу. Саме це мав на увазі літописець Київської Русі, повідомляючи про підкорення хазарами полян, сіверян, радимичів, в'ятичів та ін. Цю точку зору підтверджує й той факт, що хазари прагнули повністю контролювати Волзький і Дніпровський торговельні шляхи.
Антські племена цього району, визнавши владу булгарського хана Аспаруха, брали активну участь у набігах на візантійські володіння. Саме під час "співробітництва " в освоєнні задунайських територій розпочалося етнічне змішування булгар з анто-слов'янами. Цей процес згодом доповнила асиміляція завойовниками місцевих фракійців, унаслідок чого виникло етнічне утворення, яке незабаром дістало назву болгари. У цій назві відбилося тюркське походження правлячого клану. Ввібравши культуру місцевих жителів, новий етнос увійшов до групи південнослов'янських народів як за мовою, так і за іншими цивілізаційними ознаками.
На початку VI ст. в районах Ніша та Средеця мешкало майже виключно слов'янське населення, а в 20-30-хроках авари втратили владу над Далмацією, яку захопили слов'янські племена. В цей період виникли й сформувалися понад два десятки "словіній "на Балканах, кожна з яких мала власне найменування.
Вже з середини VII ст. слов'янський етнос на Балканах перетворюється на чільний демографічний фактор. Місцеве грецьке та романізоване населення, чисельність якого залишалася ще досить значною, здебільшого проживало на узбережжі та в окремих внутрішніх районах Фракії, Середньої Греції і Пелопоннесу, а також у горах - Пінде, Родопах і Динарському нагір'ї. Частина міст на Чорноморському та Далматинському узбережжях, імовірно, ціною регулярної сплати данини слов'янам, зберегла автономію і підтримувала зв'язки з Константинополем. Таким чином, якщо на північ від Фракії та Македонії слов'яни майже повністю асимілювали місцеве населення вже у X-XI ст., то у Південній Фракії, Середній Греції та Пелопоннесі демографічна картина в цілому була прямо протилежною.
З кінця VI до 70-х років VII ст. слов'яни Македонії, Епіру, Фессалії, об'єднавшись у союз, неодноразово намагались захопити Фессалоніки. Але для цього їм не вистачало як воєнного досвіду й засобів для облоги, так і згуртованості та єдності. У свою чергу Візантія, зупинивши наступ слов'ян, розпочала планомірне їх витіснення із захоплених територій. З цією метою навіть було створено нові військово-адміністративні провінції (феми). Так, у 685 р. виникла фема Фракія, потім фема Еллада тощо.
Однак планам візантійців щодо цілковитого вигнання слов'ян з Балканського півострова не судилося здійснитись. Зустрівши рішучий опір у Македонії, Епірі, Середній Греції, Пелопоннесі та в інших областях, Візантія протягом майже двох століть намагалася підпорядкувати волелюбну слов'янську людність. Навіть після прийняття християнства більшістю слов'янських осередків на Балканах деякі з них ще на початку X ст. зберігали автономію й не визнавали зверхності Константинополя. Окремі етнічно-територіальні "словінії" у VIII-IX ст. по суті перетворилися на специфічні протидержавні об'єднання, остаточна консолідація яких у політичне сталі та самостійні структури не відбулася лише через певні, переважно зовнішні фактори. Як правило, ці "словінії" здебільшого мали назву найсильніших слов'янських племен, що займали панівні позиції в даному регіоні: в Епірі - Вайюнітія, в Македонії - Драгувітія, Сагуданія, Берзитія, у Фессалії - Велзітія тощо.
У середині VIII ст. розпочинається бурхлива експансія скандинавських вікінгів у Європу. Вони були відважними мореплавцями й піратами, які нишпорили по морях на сході та заході в пошуках пригод і здобичі. Просування вікінгів на південь Східної Європи (аж до Північного Причорномор'я) вплинуло на долю не тільки східних антів, а й хазарів, мадярів і візантійців.
Важливим чинником етнополітичної історії цього

 
 

Цікаве

Загрузка...