WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Заселення сербами балкан. Перші сербські державні утворення - Реферат

Заселення сербами балкан. Перші сербські державні утворення - Реферат


Реферат
На тему:
ЗАСЕЛЕННЯ СЕРБАМИ БАЛКАН.
ПЕРШІ СЕРБСЬКІ ДЕРЖАВНІ
УТВОРЕННЯ
Слов'яни як учасники нападів варварських племен на Візантію - вперше згадуються в першій третині VI ст., за часів правління Імператора Юстініана І. З середини VI ст. рух слов'ян від Карпат і Дунаю на територію Волконського півострова набув регулярного характеру. Частина з них назавжди осіла в цих краях, хоча в першій чверті VII ст. більшість сло-в'янських племен ще не переселилися на лівий берег Дунаю, на землі Фракії та Іллірії.
Переселення сербів на Балкани дехто з дослідників пов'язує з подіями, що сталися в добу правління імператора Іраклія (610- 641), якому довелося розв'язувати питання захисту своїх західних кордонів від аварів. Як свідчить Константин Багрянородний, імператор Іраклій звернувся по допомогу до слов'янських племен, котрі на той час постійно жили в Карпатах. Першими на заклик візантійського Імператора відгукнулися хорвати, які раніше мешкали в так званій Білій (Великій) Хорватії. У 634 р. вони рушили до Далмації, перемогли аварів і захопили їхні терени, визнавши верховну владу Іраклія. Два роки по тому на Балканах з'являються серби, котрі покинули свою прабатьківщину в Білій Сербії.
Рух сербів спрямовувався до Македонії, де вони дістали від імператора дозвіл на постійне проживання. Незабаром нове місце чимось не сподобалося прибульцям, і вони - знову з дозволу греків - повернули назад. Діставшися Дунаю, серби відмовилися від ідеї про повернення до Прикарпаття й попросили Іраклія дозволити їм оселитися на схід від Далмації, між річками Дрина, Босна та Врбас, неподалік хорватів. Імператор і на цей раз задовольнив прохання своїх потенційних союзників, і серби, перемігша аварів, у 638 р. заселили землі сучасних Сербії, Боснії, Герцеговини та Південної Далмації.
Початковий період перебування сербів на Балканах у доступних нам документальних джерелах практично не висвітлено. Майже двісті років жодний літописець не згадує про життя сербів на новому місці. Відомо тільки, що правитель, який привів їх на Балкани, помер до появи на півострові болгар (тобто до 680 р.). Після нього правили, маючи статус жупанів, його син, онук і представники кількох наступних поколінь того ж роду. До них належали й перші сербські проводирі, про яких згадує Константин Багрянородний: Вишеслав, Радослав, Просигой, Властимир. Є відомості, що останній успішно воював з болгарським ханом Пресіамом, а свою дочку видав заміж за травунського князя. Після Властимира сербський престол посіли його сини - Мутимир, Стоїмир, Гойник, - яким теж довелося протистояти болгарській агресії. З їхньою діяльністю пов'язана й перша в сербів усобиця: Мутимир вигнав братів до Болгарії, а сам правив до 891-892 рр.
Наприкінці IX ст. серби прийняли християнство. Як наслідок - у них з'являються християнські імена: онуків Властимира звали Стефан (один із трьох синів Мутимира, інші - Прибислав і Бран) і Петар (син Гойника). Заведено вважати, що вони народилися у 870-874 рр. Початковий етап християнізації сербів належить до вкрай слабо висвітлених моментів сербської історії. Найімовірніше нову релігію сербампроповідували учні Мефодія та священики Сплітського архієпископства, які розмовляли латиною, її прийняли в основному представники панівної верхівки, переважна більшість населення тривалий час зберігала вірність язичництву.
Історія сербської державності наступної доби - з кінця IX до кінця XI ст. - характеризувалася загостренням боротьби за одноосібну владу в державі міме представниками правлячої династії. У цій боротьбі в різний час брали участь сини Мутимира (Прибислав, Бран, Стефан), його племінники Петар (син Гойника), Клонімир (син Стоїмира) та онуки Павло (син Брана), Захарій (син Прибислава), Чеслав (син Клоні-мира). Кожен із них спирався на підтримку когось із потужних сусідів: Візантії чи Болгарії. Деяке посилення сербської держави, розширення її кордонів відбулося в середині Хет. Його пов'язують з ім'ям Неслава, який загинув у битві з мадярами у 950 р. Він був останнім представником першої сербської династії. Заслуга Чеслава полягає в тому, що за підтримки Візантії він спромігся зміцнити особисту владу й значно посилити Сербію, розширивши до того ж її територію. Після смерті Чеслава сербські землі знову роз'єднуються: Рашка відокремлюється від Боснії, яку захопив хорватський король Крешимир II, в інших місцевостях владу перебирають локальні правителі.
Про події сербської історії другої половини X - початку XI ст. не існує жодних відомостей, і лише одне з джерел згадує, що в Сербії у 1015 р. правив Володимир, якого одні дослідники вважають прямим нащадком Чеслава, інші ж - сином Петрислава, короля Далмації. Володимир був одружений з дочкою болгарського царя Самуїла - Косарою, - і ця обставина виявилася для нього фатальною: побоюючись претензій Володимира на болгарський престол, тогочасний правитель Болгарії - Йоанн Владислав - запросив його в 1016 р. до себе в гості у місто Преспа й підступно вбив.
З 20-30-х років XI ст. сербські державні утворення - Рашка, Захум'є, Дукля (Зета) - після недовгого періоду залежності від Болгарії потрапили у васальну залежність від Візантії. Така ситуація зберігалася протягом усього XI ст., незважаючи на неодноразові, інколи успішні, виступи сербів проти загарбників. Наприклад, жупан Рашки Вукан досить вдало воював проти візантійського імператора Алексія І Комніна.
Боротьба сербів проти Візантії тривала й у першій половині XII ст., особливо активізувавшись під час візантійсько-угорської війни 1127-1129 рр., а потім - за правління жупана Уроша II, онука Вукана. Справу Уроша згодом продовжив його брат Деса, але також невдало.
ЛІТЕРАТУРА
Дринов М. Заселение Балканского полуострова славянами. Москва, 1873.
История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
История южных и западных славян. Курс лекций. Москва, 1979.
История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
Качановский Б. История Сербии с половины XIV - до конца XV в. Киев, 1899.
Попов Н. Россия и Сербия. Москва, 1869.
Флоринский Т. Д. Памятники законодательной деятельности Душана - Царя Сербов и Греков. Киев, 1883.
Loading...

 
 

Цікаве