WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічний і політичний занепад Польщі XVIII ст. - Реферат

Економічний і політичний занепад Польщі XVIII ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Економічний і політичний
занепад Польщі XVIII ст.
Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з
більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу". Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.
Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо. З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище спостерігалося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.
Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту. З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів.
Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.
Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.
У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір. За Бучацьким миром Порта отримала Подільське, Брацлавське й частину Київського воєводств. Варшава зобов'язувалася щорічно сплачувати султанові по 22 тис. червоних злотих. Умови договору ганьбили країну. Під проводом гетьмана Яна Собеського зібралася конфедерація, учасники якої зажадали зміщення з престолу Михайла Вишневецького. Прибічники короля або просто вороги Собеського були готові до можливих збройних сутичок. Громадянська війна не розпочалася тільки з причини турецької небезпеки. Сейм не ратифікував Бучацького договору, але затвердив великий податок. На зібрані кошти вдалося сформувати 50-тисячну армію. 11 листопада 1673 р., в битві під Хотином, Собеський розгромив османське військо.
Блискуча перемога надихнула поляків. Вона також забезпечила Яну Собеському обрання на спустілий після смерті Михайла трон. Але, діставши королівський титул і прийнявши на себе відповідальність за долю країни, Ян ІІІ Собеський (1674-1696) усвідомив, що сил для подальшої війни з Портою Речі Посполитій не вистачить. Тому він вирішив змінити напрям і в союзі з Францією або Швецією напасти на Бранденбург, щоб повернути Прусське герцогство, а потім у такий же спосіб відбити в Габсбургів Сілезію. Проти цих планів короля виступили магнатські партії прогабсбурзької орієнтації. Вони вимагали продовження війни з султаном будь-якою ціною. У випадку опору з боку короля вони навіть були готові до заколоту з метою скинення його з престолу. Ян III мусив піти на поступки й у зовнішній політиці Речі Посполитої в останній чверті XVII ст. запанував войовничий антитурецький курс.
Для боротьби з Османською імперією в травні 1683 р. Польща уклала угоду з Габсбургами. Невдовзі османи обложили австрійську столицю, і польський король на чолі 30-тисячної армії негайно вирушив їй на допомогу. Під його командування перейшли австрійські полки й допоміжний корпус з німецьких князівств. Армія Собеського, що налічувала до 70 тис. вояків, 12 вересня 1683 р. дала генеральний бій туркам і здобула блискучу перемогу. Долю славетної битви вирішило праве, польське, крило союзного війська.
Розгром османів під Віднем кардинально змінив ситуацію у Південна-Східній Європі. Хоча Порта й надалі залишалася грізним противником, її експансії було покладено край. Підбадьорені успіхом, Австрія, Річ Посполита, Венеція і папство у 1684 р. об'єднались для подальшої боротьби з османами у Священну лігу, до якої через два роки увійшла й Росія.
Проте на внутрішнє становище Речі Посполитої Віденська битва істотно не вплинула. Після 1683 р. зриви сеймів тільки почастішали, країна потопала ванархії, втрачаючи самостійний голос у європейській політиці. Ще більший розбрат спричинила смерть Собеського. На елекційному сеймі 1697 р. новим польським королем під ім'ям Августа П (1697-1733) обрали ставленика Відня і Москви, саксонського курфюрста Фрідріха Августа Веттіна.
У січні 1699 р., в результаті успішних воєнних дій Священної ліги, її учасники підписали мирні угоди з Портою. За Карловицьким миром Польща повернула собі Кам'янець-Подільський та землі, втрачені за Бучацьким договором. Кордон знову проходив по Дністру. Того ж року Август II, мріючи про ослаблення Швеції, домігся укладення між Саксонією і Росією Преображенського договору, спрямованого
Loading...

 
 

Цікаве