WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Друге болгарське царство - Реферат

Друге болгарське царство - Реферат


Реферат
На тему:
ДРУГЕ БОЛГАРСЬКЕ
ЦАРСТВО
Успіху повстання болгар сприяла внутрішньополітична боротьба, яка точилася у Візантійській імперії з початку 80-х років XII ст. її причина полягала в розвитку феодальних відносин, що посилював владу феодалів, які дедалі менше рахувалися з центральним урядом. За цих обставин на ослаблену чварами Візантію накинулися нормани, серби, венеціанці, угорці.
Скрутою імперії відразу скористалися прихильники незалежності Болгарії. Приводом до виступу стали нові податки, запроваджені для оплати весільних свят: візантійський імператор Ісаак II Комнін вступив у 1185 р. в династичний шлюб з угорською принцесою.
Повстанців очолили знатні боляри Федор і Асень - нащадки останніх болгарських царів. Ця обставина надала війні за незалежність законного характеру навіть з позицій імперськи налаштованої частини болгарського суспільства. Федора проголосили царем болгар і греків під ім'ям Петра. Центр повстання розташовувався в місті Тирново. До весни 1186 р. визвольний рух охопив усю Північно-Східну Болгарію. Активно допомагали болгарам волохи, серби й половці. В результаті війни, що проходила з перемінним успіхом, Ісаак II визнав незалежність Північно-Східної Болгарії. За мирним договором 1187 р. до складу Болгарського царства увійшли придунайські землі, частина Північної Фракії та Західне Причорномор'я. Його столицею став Великий Преслав.
Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назву Другого Болгарського царства (] 187- 1396рр.). В історії цього царства вирізняють два етапи:
1) піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);
2) поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396).
Перші роки після відновлення болгарської державності війни з імперією не припинялися. Замість Петра, котрого фактично усунули від влади, боротьбу проти Візантії очолив його співправитель Асень (1187-1196). Він намагався укласти союз з німецьким імператором Фрідріхом І Барбароссою, війська якого прямували через Балкани у Третій хрестовий похід. Однак німці не збиралися зв'язувати собі руки союзницькими зобов'язаннями навіть з ворогами ненависної їм Візантії. Придворні інтриги й змови однаково негативно відбивалися в цей період на візантійцях і болгарах: скинення з візантійського престолу Ісаака II і вбивство Асеня сталися майже одночасно. Короткий час Болгарією правив Петро (1196-1197), а після його вбивства феодалами троном заволодів молодший брат Петра Калоян (Іваниця) (1197-1207).
Калоян був непримиренним ворогом Візантії. Ця ворожість полегшила становище хрестоносців, які в 1204 р. захопили Константинополь і створили власну державу - Латинську імперію. Папа Римський Інокентій III і Калоян уклали угоду, згідно з якою болгарський цар прийняв від папи титул короля, а болгарський архієпископ - сан примаса. Виникли передумови для політичного союзу та церковної унії Болгари з Латинською імперією і папством. Калоян навіть брав активну участь у війні проти Візантії й виявив таку жорстокість, що заслужив прізвисько Ромеєбійці (вбивці ромеїв, тобто візантійців). Однак після загарбання Константинополя хрестоносці почали зазіхати на Болгарські землі, які недавно входили до складу розгромленої ними імперії. Ці претензії змусили Калояна повернути зброю проти колишнього союзника. Його вдалі дії проти хрестоносців викликали гнів папи Римського, який проголосив болгарському цареві анафему. Хрестоносці залучили на свій бік частину представників грецької знаті, яка раніше підтримувала болгар. У 1207 р., під час облоги Фессалонік, сплячого Калояна проткнув списом один із його наближених. Певно, вбивцю підіслав небіж Калояна - Бо-рил, який правив Болгарським царством у 1207-1219 рр.
Борила переслідували невдачі. За його правління від Болгарії відпали кілька феодальних володінь, головним чином на південному заході. Борил залишив по собі пам'ять боротьбою не стільки із зовнішніми, скільки з внутрішніми ворогами. Він нещадно придушував народні виступи, насамперед рух богомилів. Борилу довелося відстоювати свій престол у війні з сином Асеня І Іваном Асенем, який вступив у Болгарію в 1217 р. на чолі половецьких і руських загонів. Кинутого соратниками Борила схопили прибічники Івана Асеня й осліпили.
Іван Асень II (1218-1241) є одним з найвидатніших державних діячів середньовічної Болгарії. Він проводив активну зовнішню політику, вміло лавіруючи між Латинською імперією і візантійцями. У 1230 р. Іван Асень II здобув важливу перемогу, розбивши поблизу Клокотниці армію візантійського правителя Епіру. Успішні війни і вдалий династичний шлюб з угорською принцесою дали змогу болгарському цареві значно розширити територію своєї держави. До її складу ввійшли Македонія, Західна Фракія, більша частина Епіру. Болгарія здобула вихід до Адріатичного узбережжя і стала в 30-х роках XIII ст. гегемоном на Балканах. Це був період найвищого розквіту Другого Болгарського царства.
Утім навіть у цей період влада царя залежала від великих феодалів, які значно посилились за попередні 150 років. Боляри, з яких складалася державна рада (синкліт), активно впливали на внутрішню й зовнішню політику держави. Державний апарат організовувався в основному за зразком візантійського, хоча нові правителі всіляко підкреслювали наступність Першого і Другого Болгарських царств. Насправді старим залишався тільки герб - лев, що стоїть на задніх лапах. Замість протоболгарських закріпилися грецькі назви посадових осіб. Найважливішими з них були логофет (головний керівник придворних відомств, своєрідний прем'єр-міністр двору), великий воєвода (командувач армією за відсутності царя) та протовестіарій (керівник скарбниці). За грецьким зразком формувалося й управління на місцях. В адміністративному відношенні Друге Болгарське царство поділялося на десять областей, так званих хорів, їх очолювали дуки, що мали практично необмежену владу (адміністративну, судову, військову, фіскальну). Хоча дуки формально призначалися царем, фактично ними ставали представники великого місцевого болярства, які обстоювали власні інтереси. Царська влада не могла ефективно протидіяти зростанню їхнього сепаратизму, зумовленого закономірностями соціально-економічного розвитку країни.
Тривале візантійське панування справило великий вплив на економіку Болгарії. Тому й після звільнення в країні відбувалося зростання світського й монастирського землеволодіння. Особливо прискорився цей процес у другій половині XIII-XIV ст. Помітно збільшились і маєтності царя. Проте він роздавав наближеним особам не тільки землі власного домену, а й ті, де
Loading...

 
 

Цікаве