WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Внутрішня та зовнішня політика речі посполитої в період династії Bаза - Реферат

Внутрішня та зовнішня політика речі посполитої в період династії Bаза - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В ПЕРІОД ДИНАСТІЇ ВАЗА
Нову династію в Речі Посполитій започаткували вибори на польський престол у 1587 р., на яких обраній фактично двох королів. Примас (глава католицької церкви) Станіслав Карнковський проголосив королем шведського принца Сигізмунда, якого підтримувала шляхта. Два
дні по тому королем проголосили й ставленика сенату - австрійського ерцгерцога Максимшана Габсбурга. Обидва королі заприсяглися "Генріховим артикулам" І вирушили на коронацію до Речі Посполитої. Однак ватажок шляхти, канцлер І великий коронний гетьман Ян Замойський, що командував армією, зайняв Краків І не впустив туди Максиміліана та йо-го прибічників У грудні 1587р. Сигізмунда ПІ Ваза коронували польським королем І великим князем литовським (1587-1632). А через кілька тижнів Замойський розбив під Бичиною війська ерцгерцога.
На нового монарха покладалися великі надії. По матері він був Ягеллоном, а тому поляки сподівалися, що Сигізмунд НІ керуватиме країною відповідно до принципів, запроваджених його великими пращурами. Проте в перші роки свого правління, Сигізмунд Ваза вважав своє перебування в Польті та Литві за тимчасове явище і мріяв про ті часи, коли він посяде трон у себе на батьківщині. У 1592 р., після смерті свого батька - короля Яна III - він таки дістав титул короля Швеції і вирушив туди на коронацію. Після коронації, залишивши намісником свого дядька, Сигізмунд повернувся до Польщі.
Прагнення молодого монарха зберегти обидві корони викликали в польському суспільстві підозру й нагадували про поведінку Генріха Валуа. Серед поляків навіть поширювалися чутки про існування в Сигізмунда III планів передати трон у Речі Посполитій Габсбургам, щоб заручитися підтримкою Австрії його прав на шведський престол. Багатьом шляхетським політикам не подобалося й те, що король оточив себе прибічниками зміцнення королівської влади й намагався ослабити роль сейму в країні. Крім того, він призначав на державні посади тільки католиків, обмежуючи при цьому права протестантів. За Сигізмунда ПІ в Речі Посполитій посилився вплив єзуїтів, а нова столиця Польщі - Варшава - перетворилася на оплот католицизму.
На початку XVII ст. невдоволення урядовою політикою спричинило антикоролівський збройний заколот (рокош), який очолив краківський воєвода Міколай Зебжидовський. На з'їздах рокошан лунали голосні вимоги скинути Сигізмунда III з престолу за його замахи на шляхетські вольності. Однак у битві під Тузовим у 1607 р. королівські війська розбили заколотників. Проте заворушення в суспільстві тривали. Король був змушений оголосити амністію учасникам рокошу, а його керівники навіть отримали щедрі дарунки. Сигізмунд III удруге заприсягся "Генріховим артикулам" і начебто відмовився від планів зміцнити особисту владу.
Тим часом, за відсутності Сигізмунда у Швеції, його дядько-регент захопив владу у свої руки. Шведський парламент формально позбавив Сигізмунда корони, але запропонував її його синові за умови, що той оселиться в Швеції і там виховуватиметься. Сигізмунд відхилив цю пропозицію і вирішив довести права на шведський трон за допомогою зброї. Претензії польських Ваза на шведський престол і прагнення шведів захопити Балтійське узбережжя призвели до серії польсько-шведських воєн, перша з яких розпочалася вже у 1600 р.
Ініціаторами війни були шведи. Спочатку вони захопили Лівонію до Двіни, але незабаром польсько-литовські війська відкинули ворога. Найзначнішим бойовищем цього етапу війни стала битва з участю великого гетьмана литовського Яна Ходкевича, котрий у 1605 р. під Кірхгольмом розбив шведські війська, що кількісно втроє переважали поляків. Тільки в 1622 р. воєнні дії тимчасово припинились, і в Мітаві було укладено перемир'я, за яким до Швеції відійшли землі на північ від Двіни.
Чергова польсько-шведська війна 1625-1629 рр. є одним із епізодів Тридцятилітньої війни (1618-1648). Річ Посполита не брала прямої участі в Тридцятилітній війні, хоча й співпрацювала з католицьким табором, зокрема з Габсбургами. У 1625 р. армія шведського короля Густава Адольфа напала на Жмудь і захопила порти в Прусському герцогстві та Королівській Пруссії. Незважаючи на перемогу в морській битві під Олівою (1627) і кілька переможних битв на материку, поляки не змогли відтіснити війська противника. Укладене між Польщею і Швецією у 1629 р. Альтмарське перемир'я закріпило за останньою загарбані в Прибалтиці та Помор'ї землі. За правління сина Сигізмунда III - Владислава IV (1632-1648) - сторони підписали в 1635 р. ще одне перемир'я в Штумсдорфі. Згідно з ним Польща повертала собі гирло Вісли, але за Швецією залишалася Лівонія.
Вестфальський мир, яким завершилася Тридцятилітня війна, зберігав за Швецією загарбані нею в ході війни території, зокрема Західне Помор'я зі Щецином і о. Рюген. Бранденбург захопив Слупсько-Кошалінське Помор'я, Саксонія - частину Сілезії.
У той самий час, коли Сигізмунд доводив своє право на шведську корону, в Росії, у зв'язку зі смертю останнього Рюриковича, розгорнулася боротьба за московський трон. Польські магнати вирішили втрутитися в цю боротьбу й підтримали Лжедмитрія, який видавав себе за "чудом урятованого" сина покійного царя Івана IV Грозного. У 1604 р. князі Вишневецькі та сандомирський воєвода Є. Мнішек організували військовий похід на Москву з метою посадити самозванця на царський престол. Під час боїв московський цар Борис Годунов помер. Лжедмитрій захопив Москву і прийняв титул царя. Рік по тому жителі Москви повстали проти поляків. Самозванець загинув, а його прибічники опинились у в'язниці або втекли до Польщі.
Царем проголосили ватажка московського повстання Василія Шуйського. Новий цар мусив боротися ще з одним самозванцем, Лжедмитрієм II, котрого цього разу підтримали магнати Р. Ружинський і Я. Сапега. Невдовзі неприховану агресію проти Росії розпочав Сигізмунд ПІ. Приводом до неї стало підписання російсько-шведського договору, завдяки якому Москва сподівалася покласти край домаганням нового претендента на царство. У 1610 р. кіннота гетьмана Станіслава Жолкевського розбила під Клушино шведські та російські війська, що переважали. Ця перемога відкривала полякам шлях на Москву. Московські бояри змусили В. Шуйського зректися престолу й визнали російським царем польського королевича Владислава. Однак це вже не задовольняло Сигізмунда НІ. Після захоплення Смоленська у 1611 р., він сам зажадав російської корони, щоб приєднати Московію до Речі Посполитої.
Піднесення російського патріотичного руху на чолі з Кузьмою Мініним і Дмитром Пожарським звело нанівець плани польського короля. Восени 1612 р. Москву звільнили від поляків. Новий московський цар Михайло Романов підписав у 1619р. із Сигізмундом Деулінське перемир'я. Згідно з ним до Речі Посполитої відійшли Смоленська, Чернігівська та Сіверська землі.
Після смерті Сигізмунда Росія зробила спробу повернути собі ці області. Але Владислав IV негайно вирушив на допомогу польській залозі уСмоленську й змусив московські війська капітулювати. Підписаний у 1634р. Поляновський мир підтверджував загальні умови Деулінського перемир'я. Москва задовольнилася відмовою Владислава від претензій на російський престол.
Досить напруженими тривалий час залишались відносини Речі Посполитої з Османською імперією та її васалами й спільниками, що пояснювалося, з одного боку, частими нападами татар на польські південно-східні воєводства, а з іншого - козацькими наскоками на турецькі міста й походами українських магнатів у Молдавію. Під час одного з таких набігів козаки спалили в 1620 р. м. Варну, що стало вирішальним приводом для війни.
У Молдові, під Цецорою, польські війська й запорозькі козаки зіткнулися з турецькими й татарськими силами, що чисельно їх переважали. Командувач польсько-козацькою армією - видатний польський полководець С. Жолкевський - організував відступ, але на Дністрі, поблизу Могилева, був змушений прийняти бій. Значна частина польсько-козацького війська й сам командувач загинули під час бою, багато вояків опинилися в полоні (серед них - і майбутній лідер Визвольної війни українського народу Богдан Хмельницький). Турецько-татарські війська спустошили край аж до Львова і Перемишля.
Вирішальна битва чергової кампанії сталася в 1621 р. під Хотином. Попри великі втрати, турецько-татарські війська намагались захопити цю польську фортецю. Проте активна оборона Хотина польсько-козацьким військом під проводом гетьмана Я. Ходкевича зруйнувала всі плани противника. Турки змушені були погодитися на підписання миру. Згідно з ним кордон між країнами проходив, як і раніше, вздовж Дністра, обидві сторони зобов'язалися
Loading...

 
 

Цікаве