WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Внутрішня політика порти на загарбаних землях (XIV - перша половина XVII ст.). Соціально-економічне становище поневолених народів - Реферат

Внутрішня політика порти на загарбаних землях (XIV - перша половина XVII ст.). Соціально-економічне становище поневолених народів - Реферат

піднесенням економіки, збагачували, насамперед, турків та іноземних купців. Саме іноземці, а також місцеві греки відігравали провідну роль у зовнішньоторговельних зв'язках Болгарії із Заходом. При цьому вони отримали від османського уряду низку пільг і привілеїв.
Сербію турки підкорили пізніше, ніж болгарські землі, а тому вона опинилася в кращому становищі. У Сербії не відбувалися бурхливі міграційні процеси, характерні для Болгарії. Турецький елемент не дуже змінив етнічну картину в сербських землях, оскільки їх заселення османами не мало масового характеру. Практично турки мешкали тут лише в містах.
Більшою мірою османське завоювання вплинуло на релігійну ситуацію в Сербії. Щоб не втратити прибутки, багато сербських купців і ремісників перейшли в іслам. Оскільки в містах Османської імперії городяни різних віросповідань проживали в окремих кварталах - махалах - це щебільше сприяло зближенню сербських мусульман із завойовниками, поступовій втраті ними рідної мови і культури.
У перші десятиліття після завоювання міста Сербії, як і Болгарії, відігравали переважно роль адміністративних центрів і фортець. Але вже у XVI-XVII ст., як і скрізь в імперії, в них розпочалося певне економічне пожвавлення. Збільшилася кількість ремесел, прогресувала технологія виробництва, відбувалися структурні зміни. Ремісники утворювали корпорації, подібні до західноєвропейських цехів. Вони дістали назву еснафів (руфетів) і поділялись як за професійним, так і за релігійним принципом. Аналогічні об'єднання створювали й купці, їхні особливі права закріплювалися в султанських фірманах (указах). Найбільшими центрами ремесла і торгівлі в Сербії були Белград, Ніш, Ужице та інші міста.
На відміну від економічно розвинених північних районів, Південна Сербія зберігала аграрний характер. У цій гірській місцевості, де основою господарства залишалося скотарство, існували значні патріархальні пережитки. Особливості соціально-економічного розвитку й природнокліматичні умови південних регіонів Сербії сприяли збереженню тут широкого місцевого самоврядування. Глави цього общинного самоврядування - кнези - часто відстоювали інтереси своїх селян у фіскальних суперечках з османською адміністрацією. Поряд з адміністративними кнези мали судові повноваження й відали збиранням податків.
Найбільшою мірою ісламізації зазнали Боснія і Герцеговина. Крім більшості феодалів, іслам тут прийняло й багато селян. Така політика османських властей пояснювалася стратегічно важливим положенням боснійських земель, які межували з християнським світом. Османи були заінтересовані в лояльності автохтонного населення, а тому не поспішали ліквідовувати систему місцевого самоврядування. Тільки після утворення наприкінці XVI ст. окремого Боснійського еялету турецькі можновладці поступово централізують систему управління Боснією і Герцеговиною. Майже одночасно із заснуванням нового еялету в його західних районах османський уряд створив особливі військово-адміністративні округи - капітани, їм належало стати османськими форпостами в Європі.
Особливе становище в Османській імперії тривалий час посідала Чорногорія. Після народного повстання 1513р., викликаного запровадженням тут турецьких порядків, Чорногорія здобула внутрішню автономію і була виділена в окремий санджак.
При цьому політичні вигоди володіння Чорногорією значно перевершували економічні: вона залишалася слаборозвиненою країною, а основа її господарства - скотарство - не сприяло надходженню до османської скарбниці великих доходів. Ці чинники спонукали Порту скасувати тут низку податків, наприклад харадж. Замість них було запроваджено податок з кожного будинку (фірулія), який до цього сплачували лише волохи. Однак навіть фірулію турецькі чиновники не завжди збирали вчасно і в повному обсязі.
Гірський ландшафт Чорногорії сприяв її ізольованості від зовнішнього світу. Тут ще більшою мірою, аніж у Боснії, законсервувалися патріархальні відносини. Одним із таких пережитків була, наприклад, кревна помста. Населення Чорногорії складалося з "племен " - територіальних громад, кожна з яких включала кілька патріархальних сімей - задруг. Керували громадами вожді (кнези). Серед "племен" не було внутрішньої єдності, і вони часто воювали одне з одним за сільськогосподарські угіддя.
Македонію османи остаточно підкорили наприкінці XIV ст. В адміністративному відношенні вона входила до Румелійського еялету й перебувала в такому ж безправному становищі, як і Болгарія. Разом з тим, вигідне географічне положення Македонії та її головного міста - Скоп'є, розташованих на перехресті торговельних шляхів, сприяли розвиткові ремесла й торгівлі. Тимчасовому пожвавленню економіки Македонії сприяла й урядова програма розвитку гірництва. Кратівські копальні відігравали у XVI-XVII ст. вельми помітну роль, постачаючи метал для армії. Однак відсталість виробничого процесу й загальний економічний занепад імперії призвели до згортання наприкінці XVI ст. гірничої промисловості Македонії.
Особливий статус серед південнослов'янських земель мало купецьке місто-республіка Дубровник. З середини XV ст. його жителі сплачували до османської скарбниці щорічний харадж, але зберігали внутрішню автономію. Лише після поразки угорців у битві з турками при Мохачі (1526) і розпаду Угорської держави Дубровник перейшов під зверхність Порти. Проте османи не поспішали втручатися у самоврядування Дубровника. Навпаки, місто перетворилося в XVI ст. на найбільший торговельно-промисловий центр Адріатики. Дубровчани активно торгували не тільки в Середземномор'ї, а й у межах усієї Османської імперії. Купці Дубровника, подібно до греків, генуезців та венеційців, користувалися значними торговельними привілеями й за ввіз товарів до імперії сплачували символічні мита (2-3 %).
Таким чином, долі підкорених турками південнослов'янських народів мали як спільні, так і відмінні риси. Однак за всіх відмінностей у їхньому становищі прагнення болгар, сербів, боснійців, чорногорців до національного визволення міцнішало впродовж багатьох століть.
ЛІТЕРАТУРА
Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 9, 11.
История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987. Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
Погодин А. Л. История Сербии. Санкт-Петербург, 1909.
Разин Е. А. История воєнного искусства: В З т. Москва, 1957. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве