WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → "Велика еміграція" національно-визвольний рух в Польщі - Реферат

"Велика еміграція" національно-визвольний рух в Польщі - Реферат

ваги. У поляків скуповували землі, на яких оселялись німецькі колоністи. Таку саму політику стосовно польського населення проводила й Австрія.
Поразка повстання й наступні репресії не зломили волі польського народу до змагань за національну незалежність. Від середини 30-х років пожвавішала підпільна політична діяльність у Королівстві. Першою невдалою спробою поновити збройну боротьбу стала експедиція полковника Ю. Залівського, яку організували прихильники І. Лелевеля в 1833 р. її учасники пробралися з Галичини на територію Королівства з метою підняти тут повстання, але через кілька тижнів відмовилися від свого наміру, оскільки їхні заклики не були підтримані жодним із соціальних прошарків польського суспільства. У соціально-політичній програмі й тактиці організатори й учасники експедиції Залівського повторювали лозунги повстанців 1830-1831 рр.
Протягом 30-40-х років у польських землях існувало чимало таємних організацій. Найбільші серед них у Королівстві - "Співдружність польського народу" (1835-1838), Келецько-Люблінська організація (1840-1844), яку очолював ксьондз П. Сцегенний, Організація 1848 р. тощо. У Великій Польщі, Сілезії і на Помор 7 патріоти створили "Союз плебеїв " під проводом книговидавця В. Стефанського. У Галичині діяла організація "Селянський союз".
Хоча в 1843-1844 рр. окремі таємні товариства в Польщі зазнали погрому, боротьба за незалежність не припинилася. Ті організації, що збереглися або відновили свою діяльність, установили тісний контакт з польською еміграцією і спільними зусиллями розпочали підготовку загальнопольського повстання. Його ініціатором виступило Польське демократичне товариство.
Підготовка до повстання проводилася майже на всіх польських землях. Проте арешт його керівників у прусській частині, а також невдалі спроби збройного виступу в Королівстві Польському обмежили повстання територією Краківської республіки. Бої у Кракові розгорнулися в ніч з 21 на 22 лютого 1846 р. Незабаром австрійські війська покинули місто. Повстанці сформували Національний уряд, який проголосив маніфест. У ньому містився заклик до населення брати участь у повстанні, давалися обіцянки ліквідувати станову нерівність і передати селянам землю без викупу.
Найвидатнішим діячем Краківського повстання був літературний критик і філософ, аристократ за походженням Е. Дембовський (1822-1846). Щоб привернути на свій бік селян, він організував мирну процесію, яка 27 лютого вирушила1'з Кракова на зустріч із людністю навколишніх сіл. Несподівано шлях їй заступили австрійські війська, які відкрили вогонь по учасниках процесії. Під час сутички загинуло багато патріотів, у тому числі й Е. Дембовський.
Незабаром повстання пішло на спад. Під час його остаточного придушення Краківську республіку окупували війська Росії, Пруссії і Австрії. Невдовзі представники трьох країн уклали спільну угоду, згідно з якою ця територія передавалася Австрії. Вона дістала назву Великого князівства Краківського.
Майже одночасно із Краківським повстанням розпочалися стихійні антипоміщицькі виступи селян у Західній Галичині. Повстанці громили маєтки магнатів, захоплювали їхні землі. В цілому під час цього виступу було знищено понад 450 маєтків, загинуло близько 1 тис. осіб. Австрійська влада вміло скористалася з антипоміщицьких настроїв селянських мас, спрямувавши їх проти повстанських загонів шляхти, що подекуди створювалися в Галичині, а також проти Краківської республіки. Таким чином, селяни, самі того не усвідомлюючи, сприяли поразці повстання, а жертви з обох сторін на тривалий час затримали налагодження взаємодії між селянами і землевласниками. Протягом короткого часу австрійський уряд шляхом незначних поступок ліквідував селянський рух у Галичині.
Нове піднесення визвольної боротьби на польських землях викликала революційна хвиля, що прокотилася по Європі в 1848-1849рр. На територіях, підвладних Австрії та Пруссії, сталися збройні виступи. У березні 1848 р., коли у Відні вибухнула революція, імператор Фердінанд І оголосив амністію і пообіцяв конституцію. У відповідь патріотичні маніфестації відбулись у Кракові, Львові та деяких інших галицьких містах. Однак, прагнучи зміцнити й розширити власні права, польські діячі проігнорували національні інтереси українського населення Галичини. Як наслідок - українсько-польські суперечності загострилися, з чого скористався щойно призначений губернатором Галичини граф Ф. Стадіон. Навіть більше, дізнавшись про наміри польських шляхтичів оголосити акт розкріпачення й таким чином привернути селян на свій бік, Ф. Стадіон вирішив випередити їх і сам виявив ініціативу, пообіцявши звільнити селян від панщини. Завдяки цій акції, австрійська влада завоювала прихильність селян і перекреслила сподівання керівників польського руху залучити широкі народні верстви до боротьби за незалежність. Невдовзі польські органи влади у Кракові та Львові припинили свою діяльність.
Найбільшого розмаху революційні події набули в Познанському великому князівстві. 20 березня 1848 р. в Познані відбулася масова антиурядова демонстрація. Того ж дня сформовано Польський національний комітет, який мав домагатися надання широких повноважень Великому князівству: відновлення польської мови в школах і установах, а також формування польського військового корпусу.
Складна політична ситуація - тиск революційних сил і загроза конфлікту з Росією - примусили прусський уряд погодитися на ці вимоги. У Великій Польщі виникли польське самоврядування і збройні загони під проводом Л. Мерославського. Незабаром політична ситуація змінилася, а з нею зазнала змін і позиція прусського уряду. Прусські власті запропонували поділити Велику Польщу на дві частини - польську і німецьку, а також обмежити чисельність польського війська. Після відхилення поляками цієї пропозиції Пруссія розпочала воєнні дії. Незважаючи на перемоги повстанців у битвах під Милославом і Соколувом, перевага залишалася на боці прусської армії. Польські офіцери не вірили в успіх повстання, а Мерославський, відмовившись від командування, разом зі своїм загоном склав зброю. Незабаром прусський уряд анулював усі поступки полякам і жорстоко помстився повстанцям. З придушенням революційних виступів 1848- 1849 рр. польський національно-визвольний рух пішов на спад.
ЛІТЕРАТУРА
1. История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.
2. Костюшко Й. Й. Крестьянская реформа 1864г. в Царстве Польском. Москва, 1962.
3. Краткая история Польши. Москва, 1993.
4. Марахов Г. Й. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев, 1967.
5. Миско М. В. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.
6. Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815-1830 гг. Экономическое и социальное развитие. Москва, 1979.
7. Польша на путях развития и утверждения капитализма,конец XVIII - 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.
8. Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. Ленинград, 1967.
9. Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963. Фальковт С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50-60-х годов XIX в. Москва, 1966.
10. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве