WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Боснія та Герцеговина у складі Османської імперії - Реферат

Боснія та Герцеговина у складі Османської імперії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Боснія та Герцеговина у складі Османської імперії
Протягом XVI-XVIII ст. політичний та соціально-економічний розвиток Боснії та Герцеговини уповільнюється. Тривалий час форми господарювання та управління, а також система суспільно-політичних відносин залишалися незмінними порівняно з тим станом, що склався у другій половині XV ст. внаслідок перетворення краю на одну з європейських провінцій Османської імперії.
Перехід Боснії під турецьку зверхність мав свої особливості, найважливіша з яких - його швидкість і практично цілковита відсутність опору боснійців. Дослідники схильні пов'язувати це з традиційною популярністю в жителів краю богомильства. На їхню думку, це було основною причиною небажання боснійців і герцеговинців брати участь у боротьбі християнського світу з мусульманським.
Цим же, як вважає більшість учених, пояснюється й той факт, що відразу після приходу турків чимало боснійських феодалів прийняли іслам, зберігши за собою внаслідок цього феодальні права, власність і привілеї.
Ця обставина справила величезний вплив на дальший розвиток подій, визначивши специфіку боснійської ситуації порівняно зі станом справ на інших балканських землях. У Боснії та Герцеговині вищі стани населення відокремилися від більшості простого люду, котрий залишився вірним православ'ю, й перетворилися на відданого провідника турецької політики. При цьому було збережено феодальну організацію економічного та суспільно-політичного життя, що існувала до появи османів.
Поступово боснійські "беги" та "аги", зважаючи на віддаленість краю від імперського центру, домоглися високого ступеня самостійності, що, крім іншого, призвело до посилення експлуатації населення, яке мусило віддавати панові значно більшу частину виробленого продукту, аніж в інших частинах Оттоманської Порти (третину замість десятини).
Процес ісламізації згодом охопив й інші верстви населення Боснії та Герцеговини. Основною рушійною силою цього процесу було прагнення якнайкраще пристосуватися до нових умов життя; мотиви здебільшого мали суто побутовий характер.
Боснія та Герцеговина, таким чином, від XVI ст. перетворилися не тільки на міжцивілізаційне прикордоння та об'єкт політичних інтересів кількох європейських держав (Австрія, Італія, Росія), а й на територію, всередині якої сформувалося оригінальне й неповторне поєднання етнічного та релігійного принципів.
З погляду адміністративного управління Боснія також мала певну специфіку: містами та окремими районами краю керували "капітани", влада яких передавалася у спадок, протягом тривалого періоду залишаючись у представників одних і тих самих родів. У місті Травник містилася резиденція великого візира, котрий вважався верховним правителем провінції й головним провідником волі султана. У місті Сараєво розташовувався турецький гарнізон.
В міру того, як Османська імперія занепадала, водночас втрачаючи змогу впливати на розвиток ситуації у віддалених районах, роль візира ставала все менш і менш вагомою. Наприкінці XVIII ст. боснійські беги почали демонструвати відкриту непокору центральній владі, почуваючись практично незалежними від Порти.
У 1831 р. спалахнуло повстання боснійських феодалів проти султана. Повстанці, очолювані капітаномХусейном, здобули кілька перемог і розширили зону своїх дій на значну частину території краю. Незабаром, щоправда, османи придушили це повстання, однак сепаратистські виступи боснійських феодалів відтоді вже не припинялися.
Останньою вдалою спробою здолати сепаратизм стала каральна експедиція османів під проводом Омерпаші Латаса в 1851 р., внаслідок якої значну частину боснійських бегів стратили, авторитет же султанської влади значно зріс. Здобувши воєнну перемогу, турки запровадили в Боснії дещо видозмінений режим управління, головне завдання якого полягало в посиленні ролі центру й обмеженні прав і свобод місцевих феодалів. На ключові адміністративні посади, зокрема, почали призначати не корінних боснійців, а етнічних турків, більшість з яких приїздила зі Стамбула та інших частин Османської імперії.
Протягом другої половини 50-х і особливо активно в 60- 70-ті роки XIX ст. ситуація в Боснії та Герцеговині загострюється. Суперечності соціального та економічного характеру доповнювало й посилювало зростання сепаратистських настроїв серед місцевих можновладців.
В умовах украй несприятливого для Османської імперії міжнародного становища та постійного тиску на неї провідних європейських держав вона була практично позбавлена можливості взяти ситуацію в Боснії під контроль, унаслідок чого в червні 1875р. вибухнуло повстання в Герцеговині. В серпні того ж року воно перекинулося на територію Боснії.
Повстання мало передусім антитурецький характер, а також виразну соціальну спрямованість. Важливою складовою повстання було протистояння християнства і ісламу: не випадково у Боснії повстанців очолили католицькі священики; закономірно й те, що значну підтримку повсталим надавав австрійський уряд.
Герцеговинське повстання стало визначною подією європейської історії. Воно тривало й протягом 1876 р., привернувши до себе увагу майже всіх європейських країн. Спочатку Сербія і Чорногорія, а згодом (у квітні 1877 р.) і Росія вступили у війну проти Туреччини.
Згідно зі Сан-Стефанським мирним договором Боснія та Герцеговина мали дістати самоврядний статус, а губернатором провінції мав призначатися тільки представник християнського світу, що фактично означало продовження руху в напрямі ослаблення зв'язків провінції з центральною владою в Стамбулі. Проте до практичної реалізації цього плану справа не дійшла, що пояснюється передусім впливом на ситуацію в Боснії та навколо неї міжнародного чинника, а також різноспрямованістю й суперечливістю цього впливу: в той час остаточно викристалізовується й оформлюється різниця в поглядах на розв'язання "східного питання" між Західною Європою і Росією. Провідну роль у житті Боснії та Герцеговини стала відігравати Австро-Угорщина. Інші західноєвропейські держави визнали її претензії на роль визволительки балканських слов'ян з-під османської зверхності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Австро-Венгрия. Опит многонационального государства. Москва, 1995.
2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
3. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
4. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск,
1987. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве