WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Болгарське національне відродження (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

Болгарське національне відродження (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

тисячі болгарських добровольців, яких очолював болгарин із Росії Г. Мамарчев. Але результати війни та Адріано-польський мир не виправдали сподівань болгар. На відміну від Греції, Сербії, Волощини та Молдавії, котрі дістали автономію, Болгарія залишалася під цілковитим контролем турків. Це призвело до міграції 100 тис. болгар до Волощини та Бессарабії.
Невдалою виявилася спроба Г. Мамарчева підняти повстання у Силістрі й Тирново. Після закінчення війни Г. Мамарчева призначили градоначальником (кметом) Силістри, яку визволила російська армія. У цій ролі він мав залишатися в місті, доки Порта не сплатить Росії контрибуції. Г. Мамарчев таємно готував спільний виступ жителів Силістри, Тирново, а також Варни. Але в 1835 р. плани заколотників видав зрадник. Під час репресій стратили всіх змовників, крім Г. Мамарчева. Його, як офіцера російської армії та підданця іншої держави, ув'язнили, і в тюрмі він провів останні 11 років свого життя.
У 30-ті роки в Північно-Західній Болгарії відбулися масові селянські виступи. Місцеві селяни не отримали у власність обіцяної землі, що мала перейти до них згідно з імперською земельною реформою. Це й стало головною причиною повстання. Але воно не набуло характеру широкого національно-визвольного руху, вирізнялося яскравою антифеодальною спрямованістю й закінчилось цілковитою поразкою.
Селянські виступи повторилися й у 1850 р. Поштовхом до них стали європейські буржуазні революції 1848-1849 рр. у Франції, Німеччині, Австрії, Угорщині, Італії. Полум'я з європейського вогнища перекинулося й на Болгарію. Однак більшість керівників та учасників селянського руху не ставили собі за мету здобуття національної незалежності. Основні вимоги, що висувалися, мали соціально-економічний характер.
Соціально-економічний розвиток Болгарії наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. безпосередньо залежав від її політичного статусу як складової Османської імперії.
Наприкінці XVIII ст. сіпахійська військово-ленна система імперії остаточно розкладається. Лени вже повністю перейшли у володіння турецьких феодалів, які привласнювали не тільки вільні, а й селянські землі. Це призводило до масової втрати землі селянами. Щоб вижити, вони мігрували до міст або шукали роботи в дідичів. У своїх чифтліках поміщики встановлювали нові форми залежності селян. Серед них:
1) здольщина (половинщина) - оренда поміщицької землі за умови сплати селянином панові половини врожаю;
2) кесімджийство - спадкова оренда з натуральною рентою та панщиною;
У) використання праці найманих сільськогосподарських робітників-батраків.
Так у болгарському селі зароджувались елементи нових капіталістичних відносин. Цей процес прискорився після реформи 1834 р., що остаточно скасовувала сіпахійську систему.
Наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. тривало поширення товарно-грошових відносин. Збільшення в містах попиту на аграрну продукцію сприяло зростанню обсягів її поставок на ринок. Таким чином, господарства поміщиків дедалі більше втягувались у ринкові відносини. Наприкінці XVIII ст. Порта виявляє велику заінтересованість в експорті вітчизняних товарів на ринки Західної Європи та Росії. З Болгарії, як правило, вивозилася сільськогосподарська продукція (м'ясо, масло, худоба, тютюн, рис, бавовна та ін.).
Однак зародження нових відносин на селі ще не означало полегшення життя селян. Вони, як і раніше, сплачували державний податок - десятину, що насправді сягала 20 % урожаю, виконували низку повинностей (з двору, воза тощо) та годували й утримували війська, які проходили їхніми селами. Особливо тяжким було тоді становище селян на вакуфних землях, що належали мусульманському духовенству.
Нові форми господарської діяльності поміщиків породжували значну соціальну диференціацію сільського населення (заможні, малоземельні, безземельні селяни). Заможні селяни активно використовували працю збіднілих односельців і скуповували землі дідичів. Вони дістали таку можливість після указу султана (1839), що дозволяв християнам купувати землі та розпоряджатися ними.
Ще швидше в ринкові відносини втягувалися жителі гірських районів Болгарії, котрі переважно займалися скотарством. Скотарі мали величезні отари овець, череди корів, табуни коней і через оптових скупників - джелепі - постачали свою продукцію на столичні базари. Джелепі настільки збагачувалися, що купували велике нерухоме майно й таким чином поповнювали прошарок національної буржуазії, її представників називали в Болгарії чорбаджі. Саме з них рекрутувалася в першій половині XIX ст. нижча османська адміністрація на болгарських землях.
Наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. відбувається дальше зростання болгарських міст. Спостерігається значний приплив до них сільського населення, в тому числі ремісників і торговців. Містами стають невеличкі поселення - Троян, Габрово, Сопот, Панагюриште та ін. Болгарські міста, отже, остаточно перетворюються з адміністративних центрів та фортець на центри ремесла і торгівлі.
Успіхи міської економіки стають особливо помітними з другої половини 20-х років XIX ст. В міру її розвитку триває занепад цехового ладу. Цехова регламентація гальмувала дальший розвиток економіки. Ще наприкінці XVIII ст. в Болгарії виникли перші розсіяні мануфактури. Вони спочатку охопили такі галузі легкої промисловості, як сукняне й шкіряне виробництво, виготовлення шнурів для прикрашання національного одягу тощо.
У1834 р. в Сливені засновано першу болгарську фабрику, її відкрив торговець Д. Желязков, котрий домігся від султана не тільки звільнення відподатків, а й права постачати продукцію до султанського двору. Високоякісне сукно фабрики Желязкова поступово руйнувало справу турецьких ремісників Слівена, котрі після смерті державця домоглися конфіскації підприємства в його законного господаря. Цей епізод досить красномовно характеризував той період розвитку болгарського суспільства, коли національно-релігійні суперечності між турками і болгарами дедалі більше перепліталися з торговельно-економічними.
Торгівля в Болгарії у XVIII - першій половині XIX ст. переживала піднесення. Це, перш за все, виявлялося в тому, що в країні засновувалися нові ярмарки (Узунджовський, Сливенський, Станімацький та ін.). Однак значні успіхи в торгівлі не відразу привели до створення в Болгарії єдиного внутрішнього ринку. Процес його формування тривав протягом усієї першої половини XIX ст. У цей період ярмарки з регіональних центрів торгівлі перетворюються на загальноболгарські. Повсюдно в містах виникають постійні базари.
Значна частина болгарських товарів потрапляла за межі імперії. Величезна кількість їх вивозилася до Бухареста, де існувала численна болгарська колонія. Серед болгарських товарів особливий попит мав шовк. Його продавали в Росії, Франції, Італії та інших країнах.
Але нові капіталістичні відносини були ще спорадичним явищем у переважно феодальному господарстві Османської імперії. Особливості її державного устрою, зловживання посадових осіб, національно-конфесійне напруження, яке примушувало багатьох болгарських підприємців приховувати свої капітали або вивозити їх за кордон, - усе це стримувало розвиток болгарської економіки.
Більшість економічних, соціальних і політичних суперечностей можна було розв'язати тільки шляхом національного визволення Болгарії.
ЛІТЕРАТУРА
1. Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 14.
2. История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.
3. Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
4. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
5. Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
Loading...

 
 

Цікаве