WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Болгарське національне відродження (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

Болгарське національне відродження (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

святкові історії ("Тижневик"), а з 1844 р. видається перший болгарський журнал "Любословіє". На його сторінках публікували свої твори знані діячі національного Відродження.
Успіхи книгодрукування привели до того, що більшість болгарських книжок мали світський, а не релігійний зміст. Першими представниками світської художньої літератури, пройнятої ідеями гуманізму й просвітництва, були поети Н. Геров, Д. Чинтулов, П. Р. Славейков та ін. Поема Н. Герова "Стоян і Рада", пісні Д. Чинтулова, патріотичні вірші П. Р. Славейкова зробили цих авторів дуже популярними в Болгарії.
Становленню національної самосвідомості багатьох представників болгарської інтелігенції сприяло видання у 1829 р. наукової праці російського вченого, вихідця із Закарпаття, Ю. І. Венеліна "Стародавні й теперішні болгари".
Водночас позитивні явища спостерігаються і в болгарському мистецтві. У м. Самокове наприкінці XVIII ст. діяла відома іконописна школа. Серед її представників особливо вирізнявся 3. Зограф, який був автором не лише чудових ікон і фресок, а й світських портретів.
Нові тенденції притаманні в першій половині XIX ст. й болгарській архітектурі. У 30-ті роки османський уряд скасував обмеження розмірів будинків християн, і болгарські купці та ремісники почали споруджувати більш просторі й високі будівлі, прикрашені різьбленням по дереву. Тривав інтенсивний процес реставрації церков і монастирів. Так, у середині 30-х років XIX ст. повністю відбудовано після пожежі головний корпус знаменитого Рильського монастиря, який протягом століть залишався визначною пам'яткою болгарської архітектури.
Проте на шляху болгарського Просвітництва виникало чимало труднощів. Османський уряд не заохочував зростання національної свідомості болгар. Поширення серед них освіченості становило відверту загрозу пануванню Порти, для якої невігластво південнослов'янських підданих було найкращою гарантією від заколотів. Союзником турецького уряду залишалося грецьке духовенство. Воно особливо активно протидіяло поширенню освіти серед болгар. При цьому найбільших утисків зазнавали ті представники інтелігенції, які здобули освіту в православній Росії, що вважалася основною суперницею Османської імперії в Південно-Східній Європі.
Непримиренна позиція, якої дотримувалося духовенство, неминуче мала спричинити змагання за болгарську церковну автономію. Незалежність, яку Греція здобула в 1830 р., прискорила цей процес. Константинопольський патріархат стає генератором панеллінізму й висуває ідею відродження Візантійської імперії з установленням грецької зверхності над усіма землями, що колись їй належали.
Протягом 20-30-х років у ряді болгарських єпархій проходили виступи парафіян проти засилля греків, їх учасники вимагали скасування відправ грецькою мовою та заміни грецьких священиків на болгарських.
Особливо загострилася боротьба в болгарській церкві у 1838 р. її спровокували спроби митрополита Тирновського Панарета посилити політику еллінізації. Церковний конфлікт у тирновській єпархії набув таких гострих форм, що султан змушений був видати в наступному році особливий указ. Згідно з ним усі піддані імперії, незалежно від віри та національності, діставали рівні права. Жителі Тирновської митрополії відразу ж використали свій новий правовий статус і можливість відкрито подавати скарги на дії церковної та місцевої адміністрації. Вони рішуче домагалися заміни грека Панарета болгарським письменником Неофітом Бозвелі (1785-1848). Уряд відхилив кандидатуру Н. Бозвелі й під натиском грецького духовенства заарештував болгарського літератора. Його звинуватили в підбурюванні до повстання. Після чотирирічного ув'язнення в монастирі Н. Бозвелі вирушив до столиці імперії для продовження боротьби. Йому посприяли константинопольські болгари, котрі на той час мали значний авторитет у місті. Н. Бозвелі та його прибічник Іларіон Макаріопольський запропонували конкретну програму національно-культурних і конфесійних перетворень. Але про автономію болгарської церкви не йшлося. Головні положення нової програми були такі:
а) призначення на головні церковні посади осіб болгарської національності;
б) визнання болгарської мови як основної мови відправ;
в) створення представництва болгар у Константинопольському синоді.
Хоча ці вимоги ще відкрито не відкидали церковну залежність Болгарії, фанаріоти їх рішуче відхилили. Н. Бозвелі знову став жертвою їхньої підступності. Його вдруге ув'язнили в монастирі, де він і помер. Проте болгарські церковні ієрархи не припинили боротьбу. Непоступливість греків тільки підлила масла у вогонь, і з середини XIX ст. змагання болгарського народу за церковну автономію вступили в нову фазу. Відтепер ішлося вже про церковну самостійність Болгарії. З 1848 р. в Константинополі видається болгарська газета "Цареградський вісник". Наступного року, згідно зі спеціальним фірманом султана, в столиці відкрилася болгарська церква Св. Стефана, при якій працювала друкарня.
Одночасно з поширенням культурно-просвітницької діяльності наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. в Болгарії тривали збройні виступи проти османського володарювання. Зростання могутності Росії та поразки Порти у війнах з нею безпосередньо впливали на розмах визвольного руху. Активізуються гайдуки, котрі не давали спокою як османам, так і болгарським купцям-чорбаджі. Розправи над чорбаджі, які активно співпрацювали з султанською адміністрацією, значно ослаблювали соціальну опору завойовників у Болгарії. Занепад центральної влади також поглиблювали й дії банд розбійників-кирджалі, яких очолювали непокірні турецькі феодали.
Однією з форм боротьби проти османського панування стала участь болгарських добровольців у війнах проти Туреччини на боці християнських країн. При цьому особливо багато болгар підтримували політику Росії на Балканах. Зростання симпатій до цієї держави стало наслідком цілого комплексу етнічних, конфесійних, політичних і культурних причин, котрі не були несподіванкою для османського уряду.
Ясський мир, що підбив підсумки російсько-турецької війни 1787-1791 рр., підтвердив основні положення Кючук-Кайнарджийського миру 1774 р., який давав Росії право виступати в ролі заступника християнських народів Османської імперії. У цій війні брали участь болгарські добровольці,головним чином болгарські емігранти з Росії. Болгарська діаспора різних країн у цей період проявляла дедалі більшу активність, постачаючи своїм одноплемінникам не тільки літературу, а й зброю.
Величезна кількість болгар покинула рідні землі під нас російсько-турецької війни 1806-1812 рр. У російській армії вперше з'явилося окреме болгарське військове з'єднання - "Болгарське земське військо". Воно виникло у Волощині й складалося з кількох батальйонів. У ході бойових дій російські війська зайняли практично всю Північну Болгарію. Але організувати масове повстання болгар не вдалося, як не вдалося й російським військам надовго утриматися на болгарських теренах. Воєнні приготування Наполеона, що планував вторгнення до Росії, прискорили підписання Бухарестського миру, який не змінював статусу Болгарії.
У 20-х роках XIX ст. Османська імперія переживала одну з найгостріших політичних криз за всю свою історію. Національно-визвольна революція в Греції викликала резонанс далеко за її межами. За цих умов Порта була змушена здійснити низку реформ, які могли б відстрочити розпад держави. Серед них особливе місце належало військовій реформі. Наприклад, було ліквідовано яничарський корпус і започатковано формування армії за європейським зразком.
Ця нова армія не захистила імперію під час чергової російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Османська імперія знову зазнала поразки. У російських військах билися близько
Loading...

 
 

Цікаве