WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Болгарське національне відродження (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат

Болгарське національне відродження (друга половина XVII-перша половина XIX ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Болгарське національне відродження
(друга половина XVII-перша половина XIX ст.)
Багатовікове турецьке володарювання не могло не вплинути на національну свідомість болгарського народу. Частина болгар прийняла іслам і через декілька поколінь втратила почуття національності. Інша частина, здебільшого жителі міст, поступово еллінізувалася. Цьому сприяла особлива політика грецького православного кліру та своєрідність системи освіти в Болгарії. Болгарські школи, як правило, контролювалися греками, й освічені прошарки болгарського суспільства еллінізувались, переймаючи грецькі звичаї та мову. Носієм національної свідомості виступало болгарське селянство, яке зберігало традиції своїх пращурів. Його чисельна перевага ставала гарантом того, що денаціоналізація не матиме незворотного характеру.
У другій половині XVIII ст. з'являються перші ознаки національного Відродження південних слов'ян. У цей період тривало поступове становлення болгарської національної свідомості. Слово "болгарин", що до початку XVIII ст. мало презирливий відтінок і було по суті прізвиськом, тотожним російсько-українським "безголовий", "мужик", "скотина", набуває іншого, привабливішого значення. Представники різних соціальних верств, у тому числі торгівці й ремісники, з гордістю називають себе болгарами.
Зростанню національної свідомості болгар сприяли:
1) культурно-просвітницький рух, успіхи в освіті, що викликали інтерес до минувшини народу;
2) кардинальні соціально-економічні зміни, що створили передумови для формування болгарської нації.
Болгарська культура в другій половині XVIII ст. цілком відбивала становище народу. У ході бойових дій і наступних погромів було знищено величезну кількість пам'яток архітектури та мистецтва. У вогнищах пожеж згоріли давні рукописи, що розповідали про героїчну минувшину Болгарії. Позбавлення народу історичної пам'яті - таким було одне з головних завдань османів.
За цих умов було досить складно зберегти й розвивати національну культуру. Особливу роль у збереженні культурних традицій відігравала православна церква. У войовничій мусульманській країні вона фактично стала офіційною опозицією режимові, а належність до християн, відвідування православних храмів у той час вважалося виявом певної мужності. У церквах, що були оазами колишньої Болгарії, навіть культові предмети нагадували про добу національної незалежності. Болгарське духовенство піклувалося про збереження цих речей, а також давніх рукописів і сприяло поширенню освіти серед народу. Справжніми центрами болгарської культури в перші століття османського володарювання стають монастирі, що врятувалися від руйнувань (Рильський, Бачківський, Хілендарський та ін.). При монастирях діяли школи, в яких не тільки викладали предмети канонічного циклу, а й навчали читати і писати. Тут також переписували релігійні книги. Саме такими книгами в XV-XVI ст. репрезентована вся болгарська література. Особливе місце в ній посідали житія святих, канонізованих за вірність православній церкві. Описані в житіях муки постраждалих за віру поставали моральним прикладом для всього болгарського народу.
Від XVII ст. в Болгарії поширюється література релігійно-сентенційного змісту. Збірки подібних творів ("дамаскіни") написані розмовною мовою. Така література була зрозумілою широким верствам населення. З XVIII ст. в "дамаскінах" все виразніше чуються й соціальні мотиви, наприклад у збірці ченця Рильського монастиря Йосифа Брадатого (перша половина XVIII ст.).
За умов занепаду освіченості та кризи літератури великого значення набував фольклор. Одним із найпопулярніших жанрів народної творчості XVI-XVIII ст. є гайдуцькі пісні. На них виховувалися цілі покоління болгар. У цих творах особливо проявляється ненависть до гнобителів, містяться заклики до боротьби з турками, а також з іншими поневолювачами - грецькими купцями, єврейськими лихварями, болгарськими феодалами-потурченцями.
Тяжко позначилося османське володарювання й на болгарській архітектурі. Загарбники забороняли християнам споруджувати будинки та храми, вищі чи більші за турецькі. Як наслідок - у болгарському зодчестві XV-XVIII ст. поширилися нові форми. Церкви своїми розмірами нагадують звичайні будинки й не дуже вирізняються серед них орнаментом. Зазнав своєрідної кризи й живопис. Іслам забороняв зображувати живі істоти, й над творами живопису нависала небезпека мусульманського фанатизму. З усіх видів малярства в XV-XVIII ст. фактично збереглося тільки іконописання, але й воно за своїми достоїнствами поступалося іконописові попередньої доби.
Незважаючи на помітний занепад культури в XV - першій половині XVIII ст., в цей період поступово виникли певні передумови для болгарського національного Відродження.
Першим ідеологом болгарського національно-визвольного руху є чернець Хілендарського та Зографського монастирів Паїсій (1722-1798). Він написав невеличку за обсягом "Історію слов'яно-болгарську "(1762), яка була не тільки нагадуванням про минулу велич Болгарської держави, а й закликом до сучасників поважати рідну мову, культуру, Батьківщину. Протиставляючи славетній минувшині принизливу дійсність, Паїсій Хілендарський звертався до патріотичних почуттів болгар. При цьому, винуватцями політики денаціоналізації він уважав не тільки османів, а й греків. Праця Паїсія містила, таким чином, першу писемну програму духовного відродження болгар, яке, на його думку, було можливим лише через просвітницьку роботу, освіченість народних мас. Автор виявився досить близьким до ідей європейського Просвітництва XVIII ст.
Паїсій Хілендарський досяг своєї мети. Він пробудив у болгарському народі патріотичні почуття. Історія зберегла досить багато імен його послідовників. Найвідоміший із них - єпископ Софроній Врачанський (Стойко Владиславов) (1739-1813). У його автобіографічній праці "Житіє та страждання грішного Софронія" чимало фактів, що свідчать про тяжке становище болгар у добу османського володарювання. Водночас праця Софронія є чудовою пам'яткою нової болгарської літератури.
Культурно-просвітницька діяльність Паїсія Хілендарського та його послідовників з часом почала давати певні результати. Збільшувалася кількість церковних шкіл. Так, від середини XVIII до початку XIX ст. кількість початкових шкіл подвоїлася (відповідно зі 100 до 200). Збільшилася й кількість предметів, які в них викладали. В окремих школах замість церковнослов'янської викладали болгарською мовою. Проте ані кількісно, ані якісно такі школи не забезпечували потреб суспільства в освічених людях. Що стосується світських шкіл, то вони в Болгарії перебували в руках греків. Молодь, яка в них навчалася, втрачала національну самосвідомість. На початку XIX ст. в окремих світських школах викладали вже двома мовами: грецькою та болгарською. Так розв'язувалася проблема кадрів для майбутніх болгарських світських шкіл.
Наступним етапом культурно-просвітницької роботи було створення у 20-х роках XIX ст. болгарських шкіл зпереважно світськими предметами. Такі школи відкрилися в Тирново, Відині, Русі та інших великих містах.
Значний внесок у піднесення культурно-просвітницького руху в Болгарії зробив відомий учений Петр Берон (1800- 1871). У книзі "Риб'ячий буквар" (1824) він запропонував нову систему світської шкільної освіти. Його ідеї, викладені в "Букварі", незабаром знайшли практичне застосування. У 1835 р. відкрилася перша світська болгарська школа в Габрово, а в середині 40-х років таких шкіл налічувалося близько 50. їх створення ініціював знаменитий меценат - лікар і громадський діяч Васил Апрілов (1789-1847).
Освіта мала тісні зв'язки з книгодрукуванням. У 1806 р. побачила світ перша книга болгарською мовою -
Loading...

 
 

Цікаве