WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Болгарія під зверхністю Візантії - Реферат

Болгарія під зверхністю Візантії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Болгарія під зверхністю Візантії
На завойованих землях візантійці встановили загальноімперські порядки. Було введено систему управління, яка позбавила Болгарію навіть примарної автономії й перетворила її на прикордонну провінцію імперії. Територію Болгарії було поділено на три феми (військово-адміністративні округи). Всю повноту влади у фемах зосередили у своїх руках візантійські стратеги (архонти). Візантійські урядовці замінили болгарських на всіх рівнях влади. Лише пізніше в місцевій адміністрації кількість представників болгарської знаті збільшилася. Чиновницько-бюрократичний апарат Болгарії зріс у два рази.
Візантія провадила й антиболгарську церковну політику. Хоча Василій II Болгаробійця визнав автокефалію болгарської церкви, на головні церковні посади призначалися греки. У1037р. грек Лев Пафлагонянин зайняв місце охридського архієпископа. Від цього часу еллінізація болгарської церкви помітно посилилася. Слов'янську мову у відправах замінила грецька. Навчальні заклади зі слов'янською мовою викладання починають закривати. Замість них відкривались грецькі. Жертвою еллінізації мали стати культура й менталітет болгарського народу. Зокрема, багато творів національної літератури перекладалося грецькою мовою. Разом з тим еллінізація сприяла прилученню болгар до більш розвиненої грецької культури, а тому її не можна розглядати тільки як негативний процес.
Візантійське завоювання Болгарії сприяло остаточному утвердженню феодальних відносин. Якщо спочатку візантійці майже не втручалися у відносини власності, що склалися у Болгарії до їхнього приходу, то в подальшому ситуація різко змінилася й наприкінці XI ст. болгарські провінції вже мало чим відрізнялися від решти провінцій імперії. Феодалізм у візантійській формі переміг у Болгарії остаточно.
Завершенню феодалізації допомогла та обставина, що завоювання супроводжувалося подальшим зростанням великого землеволодіння. В Болгарії утворився великий фонд державних земель, із якого імператори обдаровували своїх близьких. Спочатку ці дарунки отримували здебільшого церква та монастирі. Згодом, після приходу до влади в 1081 р. династії Комнінів, імператори почали активно роздавати землі й представникам світської знаті. Феодалізація активніше відбувалася на заході Болгарії, повільніше - на півночі та сході.
Водночас погіршується становище селян. Прискорився процес закріпачення. Основною формою феодального володіння стала пронія, яку діставала світська (іноді духовна) особа за військову або адміністративну службу. Візантійська пронія багато в чому нагадувала західноєвропейський бенефіцій, чи феод. Якщо спочатку її надавали на певний термін, то згодом вона перетворилася на спадкове володіння. Болгарські селяни, що сиділи на цій землі, як і в інших візантійських провінціях, називалися "париками". Посилення експлуатації і запровадження в ХІ-ХІІ ст. низки нових повинностей (церковного канонікону; синони, що передбачала примусовий продаж аграрної продукції державі за зниженими цінами, тощо) перетворювали формально вільних париків на кріпаків. Характерною рисою доби візантійського володарювання було постійне збільшення податків. Разом із тим запровадження з 1040 р. грошових зборів (раніше сплачувались тільки натуральні) об'єктивно сприяло зростанню товарності сільського господарства, пожвавленню торговельних зв'язків між селом і містом, а в кінцевому підсумку - відродженню міст. Бурхливий розвиток міського ремісничого виробництва підтверджують численні археологічні знахідки XI-XII ст. Економічний прогрес характеризував поступ міст тогочасної Візантії. Подібна тенденція спостерігалася і в інших країнах Європи.
Війни, які вела Візантія, тяжко позначились на становиш! жителів Болгарії. В XI-XII ст. болгарські землі регулярно зазнавали наскоків печенігів, угорців, норманів, половців. Під час Першого та Другого хрестових походів відбувалися запеклі сутички між болгарами і хрестоносцями.
Зростання феодальних повинностей та руйнівні наслідки воєн посилили патріотичні настрої. Боротьба за незалежність Болгарії тривала протягом усього періоду візантійського панування. В перші два десятиліття вона набувала переважно пасивних форм: відмови від виконання феодальних повинностей, утеч із сіл тощо. Активізувалися й богомили, які закликали болгар звільнити рідний край від загарбників. Поступово боротьба проти візантійців дедалі більше активізувалася й переросла у відкриті збройні виступи.
Рушійними силами національно-визвольного руху, як правило, виступали середні й нижчі верстви суспільства. Та керували ними в основному представники болгарської знаті. Незважаючи на входження великої частини болгарських феодалів до панівного стану імперії, більшість з них не втратили національних рис і патріотичних почуттів. Активність болгарської знаті пояснювалася й прагматичними причинами - прагненням не ділити владу з візантійцями.
Перший організований виступ стався в 1040 р. Його спричинила нова податкова політика візантійської адміністрації. Боротьбу очолив онук царя Самуїла Петро Делян, який спромігся підняти люд Західної Болгарії. Допомогу повсталим надавали жителі сусідньої Сербії, Албанії, Епіру. Загони Деляна встановили контроль над усією південно-західною частиною Балканського півострова. Успіхи повстанців викликали запеклу боротьбу в їхньому керівництві. Під час цих сутичок Петро Делян убив свого спільника Тихомира, але незабаром його самого осліпив і видав візантійцям інший соратник - Алусіан. Після цього повстання болгар було придушено, проте частина сербських земель здобула незалежність.
У 1072-1073 рр. в Болгарії відбулося нове повстання, викликане черговим підвищенням податків і запровадженням монополії на торгівлю зерном. Його очолив болярин Георгій Войтех, який об'єднав навколо себе частину болгарських феодалів. Інші боляри зберігали вірність імперії і не підтримали повсталих. Допомога сербів не врятувала Войтеха від розгрому. Він потрапив у полон, де його замордували візантійці.
У національно-визвольному русі болгари шукали спільників серед деяких сепаратистськи налаштованих намісників імперії. Виборність імперської влади призводила до частих заколотів візантійських військових, які мріяли захопити імператорський престол. І хоч такі союзи приносили лише тимчасовий успіх, патріотично налаштовані болгарські феодали не мали іншого вибору.
Зростання податків і сепаратизм знаті й надалі призводили до виступів болгар проти Візантії. Кілька великих повстань потрясли болгарські землі з середини 70-х до середини 80-х років XI ст. Однак на початку і в середині XII ст. боротьба за незалежність втратила гостроту. Здавалося, воля болгарського народу до визволення остаточно зламана. Проте в 1185 р. Пів-нічно-Східна Болгарія опинилася в епіцентрі могутнього повстання, яке привело нарешті до відновлення незалежності.
ЛІТЕРАТУРА
Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 7-8.
Горина Л. В. Социально-экономические отношения во Втором Болгарском царстве.Москва, 1972.
Зайцев Б. П., Чувпило А. А. Из истории символов государственного суверенитета Болгарин // Болгарский ежегодник. Харьков, 1994. Т. 1.
История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. История южных и западных славян. Москва, 1979.
Історія південних і західних слов'ян. Київ, 1987.
Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
Литаврин Г. Г. Болгарин и Византия в XI- XII вв. Москва, 1960.
Погодин А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1910.
Разин Е. А. История воєнного искусства: В 3 т. Москва, 1957. Т. 2.
Раннефеодальные государства на Балканах. VІ-ХІІ вв. Москва, 1985.
Тортика А. А. Некоторые проблемы этнической истории и археологии протоболгар // Болгарский ежегодник. София, 1996. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве