WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Болгарія в Балканських війнах та в Першій Світовій війні - Реферат

Болгарія в Балканських війнах та в Першій Світовій війні - Реферат


Реферат
На тему:
Болгарія в Балканських війнах та в Першій Світовій війні.
БОЛГАРІЯ
В БАЛКАНСЬКИХ
ВІЙНАХ
Після здобуття Болгарією цілковитої незалежності під турецькою зверхністю на Балканах залишалися тільки Албанія, Македонія, а також частина грецьких островів у Егейському морі. На цих землях тривали національно-визвольні змагання, що дедалі більше посилювалися в міру ослаблення Османської імперії. Младотурецька революція 1908 р. та невдала для Порти італійсько-турецька війна 1911р. сприяли здійсненню прагнень албанських, македонських і грецьких патріотів.
Егоїстичні цілі в боротьбі з Туреччиною мали й уряди балканських країн. 13 березня 1912 р. Сербія і Болгарія підписали договір про дружбу та союз. Секретний додаток до нього передбачав надання взаємної військової допомоги. Договір визначив кордони розподілу Македонії, за винятком так званої "спірної території", майбутнє якої залежало від позиції російського імператора. Невдовзі до антитурецького союзу приєдналася Греція, а також (на основі усного зобов'язання) Чорногорія.
У створенні Волконського союзу були заінтересовані країни Антанти - Росія, Англія, Франція. Вони прагнули ослабити позиції Німеччини та Австро-Угорщини в Південно-Східній Європі й усіляко сприяли формуванню цього союзу. Та оскільки Росія ще не завершила своїх приготувань до глобальних воєнних дій, вона не хотіла, щоб виступ країн Балканського союзу проти Туреччини стався раніше визначеного терміну.
Незважаючи на позицію Росії, а також Австро-Угорщини, запобігти війні на Балканах не вдалося. Спочатку Чорногорія (9 жовтня 1912 р.), а незабаром Болгарія, Сербія та Греція (18 жовтня) розпочали бойові дії проти Османської імперії. Основний тягар війни несла Болгарія, на кордонах якої зосереджувалися основні сили турецьких військ. Відбивши удари турків, болгарська армія генерала Р. Димітрієва перейшла в наступ і після перемог поблизу Лозенграда й Люлебургаза, в районі фортеці Адріанополь, оточила велике угруповання противника. На інших ділянках фронту фортуна також посміхнулася арміям країн балканського союзу. Вони зайняли Албанію, Косово, Македонію, Фессалію, Епір. Менш ніж за місяць турецькі війська були розгромлені, а їхні рештки блоковані в кількох фортецях (Адріанополь, Шкодер, Яніна).
Швидкій перемозі союзників сприяла підтримка поневолених турками народів, які вели в запіллі ворога партизанську війну. Вже 3 листопада 1912 р. Порта через уряди великих держав звернулася до Фердінанда, запропонувавши перемир'я. Але болгарський цар, плекаючи надію увійти до Константинополя й проголосити себе імператором відродженої Візантійської імперії, приховав ці пропозиції від союзників. Він наказав своїм військам прорвати останню лінію турецької оборони поблизу Читалджі (близько 40 км від Стамбула). Лише після невдачі болгарської армії, що втратила половину особового складу, Фердінанд передав альянтам турецьке прохання про перемир'я.
Воно було укладене 3 грудня 1912р. Того ж місяця в Лондоні розпочалася конференція за участю великих держав. На ній виявилися гострі суперечності не тільки серед держав-посередниць, а й самих членів Балканського союзу. Так, Фердінанд, прагнучи значного територіального розширення Болгарії, виступив проти передання Греції Салонік, а Сербії - "спірної" частини Македонії. Чвари в таборі переможців не припинилися й після того, як у січні 1913 р. младотурки здійснили державний переворот. Однак спроба Порти відновити бойові дії скінчилася цілковитою поразкою та здачею в полон болгарським військам усього гарнізону Адріанополя.
30 травня 1913 р. під тиском великих держав країни Балканського союзу і Порта підписали Лондонський мирний договір. Османська імперія залишала за собою у Європі тільки Стамбул і територію, що прилягала до нього за лінією Енос-Мідія. Албанія здобула незалежність, а інші терени відходили до країн балканського союзу.
Територіальні суперечки між союзниками, що виникли наприкінці 1912 р., після укладення мирного договору спалахнули з новою силою. Ці суперечності вміло роздмухували Німеччина і Австро-Угорщина, чиї позиції на Балканах після війни значно послабли. Німецькі й австрійські дипломати прагнули розколоти Балканський союз і зменшити вплив Росії. Відчуваючи їхню підтримку, Фердінанд відмовився піти на додаткові територіальні поступки на користь Сербії та Греції. У відповідь Сербія та Греція створили 1 червня 1913 р. таємний союз, спрямований проти Софії. Невдовзі до нього приєдналася Румунія, що мала територіальні претензії до Болгарії.
Незгоди в таборі балканських країн не влаштовували Росію. Вона виступила з пропозицією провести міжнародну конференцію. Однак 29 червня 1913р. Фердінанд віддав наказ болгарським військам звільнити територію Македонії від сербів і греків, розпочавши, таким чином, Міжсоюзницьку (Другу Балканську) війну. Сербію та Грецію підтримали Румунія, Чорногорія і Туреччина, уряд якої сподівався повернути хоча б частину втрачених земель.
Друга Балканська війна тривала близько місяця. Раптовість нападу не принесла успіху болгарським військам: 6 липня 1913 р. вони зазнали поразки від сербських і чорногорських військ на річці Бречальниці. Війна перекинулася на територію Болгарії. Румуни захопили Добруджу, а турецькі війська - Адріанополь.
29 липня 1913 р. Болгарія капітулювала. Наступного дня в Бухаресті розпочалися мирні переговори, які завершилися 10 серпня підписанням мирного договору Болгарії з Сербією, Грецією та Румунією. Сербія отримала Північну Македонію, Греція - Південну Македонію та Західну Фракію, Румунія - Південну Добруджу. Згідно з Константинопольським договором від 29 вересня Болгарія поступилася Туреччині частиною Східної Фракії з Адріанополем. Із захоплених під час Першої Балканської війни земель Болгарія зберегла за собою лише Пірінський край (південний захід країни) та частину західної Фракії, що давала вихід до Егейського моря. Нові кордони на Балканах не тільки не розв'язали територіальних проблем, а й ще більше загострили їх. У майбутньому це неминуче мало призвести до нових збройних сутичок.
Болгарське суспільство сприйняло наслідки Другої Балканської війни як загальнонаціональну катастрофу. Значні територіальні поступки та позиція Росії, що наполягала на них, призвели до втрати впливу русофільськими партіями - Народною та Прогресивно-ліберальною, які на першому етапі війни перебували при владі. Ліберали В. Радославова, уряд якого завершив війну, зберегли свої позиції в парламенті, а на виборах у лютому 1914 р. переконливо перемогли.
Заклики до реваншу та встановлення гегемонії Болгарії на Балканах лунають відразу після підписання Бухарестського мирного договору. Остаточна переорієнтація зовнішньої політики країни на Австро-Угорщину та Німеччину відбулася в червні 1914 р., коли уряд В. Радославова одержав велику австро-німецьку позику. Значну її частку незабаром витратили на модернізацію армії та підготовку до нової війни.
БОЛГАРІЯ І ПЕРША
СВІТОВА ВІЙНА
___________________________________________________________
Після початку Першої світової війни Болгарія проголосила нейтралітет, однак переговори з представниками різних коаліцій тривали. Утім контакти з дипломатами Антанти мали лише одну мету - дезорієнтувати опозицію, інтелігенцію, широкі народні маси, які протестували проти виступу на боці австро-німецького блоку.
Всупереч волі більшості партій та їхніх виборців уряд 6 вересня 1915 р. уклав договір про
Loading...

 
 

Цікаве