WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Лицарі середньовіччя - Реферат

Лицарі середньовіччя - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Лицарі середньовіччя"
Навколо лицарів, яких одні називають безстрашними воїнами, відданими васалами, захисниками слабких, шляхетними слугами прекрасних дам, галантними кавалерами, а інші - хитливими в бої, що порушують своє слово, жадібними грабіжниками, жорстокими гнобителями, дикими ґвалтівниками, чванливими невігласами, вертілася в сутності історія європейського середньовіччя, тому що вони в ті часи були єдиною реальною силою. Силою, що потрібна була усім: королям проти сусідів і непокірливих васалів, селян, церкви; церкви - проти іновірців, королів, селян, городян; владикам подрібніше - проти сусідів, короля, селян;
селянам - проти лицарів сусідніх владик.
Городянам, щоправда, лицарі були не потрібні, але вони завжди використовували їхній військовий досвід. Адже лицар - це насамперед професійний воїн. Але не просто воїн. Лицар, рейтер, шевальє і т.д. на всіх мовах значить вершник. Але не просто вершник, а вершник у шоломі, панцирі, із щитом, списом і мечем. Усе це спорядження було дуже дорогим: ще наприкінці Х в., коли розрахунок вівся не на гроші, а на худобу, комплект озброєння, тоді ще не настільки рясного і складного, разом з конем коштував 45 чи корів 15 кобилиць. А це величина чи череди табуна цілого села.
Але мало взяти в руки зброю - нею треба вміти відмінно користуватися. Для цього необхідні невпинні стомлюючі тренування із самого юного віку. Недарма хлопчиків з лицарських родин з дитинства привчали носити збруя - відомі повні комплекти для 6-8-літніх дітей. Отже, важкоозброєний вершник повинний бути багатою людиною, що розташовує часом. Великі власники могли містити при дворі лише дуже невелике число таких воїнів. А де взяти інших? Адже міцний селянин, якщо і має 45 корів, то не віддасть їх за купу заліза і красивого, але не придатного для господарства коня. Вихід знайшовся: король зобов'язував дрібних землевласників працювати визначений час на великого, постачати його потрібною кількістю продуктів і ремісничих виробів, а той повинний був бути готів визначена кількість днів у році служити королю в якості важкоозброєного вершника.
На подібних відносинах у Європі вишикувалася складна феодальна система. И к XI-XII ст. важкоозброєні вершники перетворилися в касту лицарів. Доступ у цей привілейований стан ставав усе більш важким, заснованим уже на родовитості, що підтверджувалася грамотами і гербами. Ще б: кому хочеться тіснитися і допускати до жирного шматка сторонніх. А шматок був жирним, і чим далі, тим більше.
За клятву вірності сеньйору лицар одержував землю з працюючими на нього селянами, право суду над ними, право збору і присвоєння податків, право полювання, право першої ночі і т.д. Він міг їздити до дворів владик, розважатися цілими днями, пропивати, програвати в містах гроші, зібрані з мужиків. Обов'язки його зводилися до того, щоб під час воєнних дій служити на своїх харчах сеньйору біля місяця в році, а звичайно і того менше. За "понаднормову" службу йшла велика платня. Військовий видобуток - трофеї, викуп за полонених, самі полонені - теж діставалася лицарю. Можна було в позаслужбовий час і попрацювати "ліворуч" - найнятися до стороннього чи сеньйора до міського магістрату. Поступово лицарі стали усе більше і більше манкірувати своїми обов'язками. Іноді за умовами ленного договору лицар повинний був служити та кількість часу, на яке в нього вистачить продовольства. І от такий хоробрий чоловік був з окостом, додавав усі зусилля, щоб з'їсти його за три дні, і їхав у свій замок.
Ну а як лицарі воювали? По-різному. Порівнювати їх з кимсь дуже важко, тому що вони в Європі були у військовому відношенні надані самим собі. Зрозуміло, у боях брала участь і піхоту - кожен лицар приводив із собою слуг, збройних списами і сокирами, та й великі власники наймали великі загони лучників і арбалетчиків. Але до XIV в. результат бою завжди визначали деякі господи-лицарі, численні ж слуги-піхотинці були для панів хоч і необхідним, але лише підмогою. Лицарі їх у розрахунок узагалі не приймали. Та й що могла зробити юрба ненавчених селян проти закованого в збрую професійного бійця на могутньому коні? Лицарі нехтували власну ж піхоту. Горя нетерпінням убитися з гідним супротивником, тобто лицарем же, вони топтали конями , що заважали їм своїх же піших воїнів. З такою же байдужістю лицарі відносилися і до вершників без збруї, лише з мечами і легкими списами. В одній з битв, коли на группу лицарів налетів загін легких вершників, вони навіть не зрушилися з місця, а просто перекололи своїми довгими списами коней супротивника і тільки тоді поскакали на гідного ворога - лицарів.
От отут-те і відбувався дійсний бій: два закованих у залізо вершника, закритих щитами, виставивши вперед довгі списи, збивалися з нальоту, і від страшного таранного удару, посиленого вагою збруї і вагою коня в сполученні зі швидкістю руху, ворог із тріснутим щитом і розпоротою чи кольчугою просто приголомшений вилітав із сідла. Якщо ж збруя витримували, а списи ламалися, починалося рубання на мечах. Це було аж ніяк не витончене фехтування: удари були рідкими, але страшними. Про їхню силу говорять останки воїнів, що загинули в боях середньовіччя, - розрубані черепи, перерубані гомілкові кісти. От заради такого бою і жили лицарі. У такий бій вони кидалися очертя голову, забувши про обережність, про елементарний лад, порушуючи накази командуючих. Хоча які там накази - лицарям лише пропонували тримати лад, їх просили.
При найменшій ознаці перемоги лицар кидалася грабувати табір ворога, забуваючи про всьому, - і заради цього теж жили лицарі. Недарма деякі королі, забороняючи бійцям ламати бойовий порядок при настанні і хід битви через грабіж, будували перед боєм шибениці для нестриманих васалів. Бій міг бути досить довгим. Адже він розпадався звичайно на нескінченну кількість двобоїв, коли супротивники ганялися друг за другом.
Лицарська честь розумілася дуже своєрідно. Статут тамплієрів дозволяв лицарю нападати на супротивника попереду і позаду, праворуч і ліворуч, скрізь, де можна нанести йому втрата. Але якщо супротивнику вдавалося змусити відступити хоч декількох лицарів, їхні
Loading...

 
 

Цікаве