WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Франція після першої світової війни - Реферат

Франція після першої світової війни - Реферат


Реферат на тему:
"Франція після першої світової війни"
ПЛАН
1. Наслідки Першої світової війни для Франції
2. Соціальні конфлікти
3. Країна в період стабілізації (1924-1929 pp.)
4. Прояви економічної депресії
5. Прихід до влади і політика уряду Народного фронту
Список використаної літератури
1. Наслідки Першої світової війни для Франції
Франція більше, ніж інші великі держави, постраждала під час Першої світової війни. Перемога дісталася країні дорогою ціною: 1,4 млн французів було вбито та 750 тис. поранено. Північні, найбільш промислове розвинені департаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані. Виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг. Занепало сільське господарство - 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання. Фінанси були підірвані - Франція заборгувала велику суму Великій Британії та США. 1920 p. державний борг сягнув 300 млрд франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції. Військове виробництво вимагало розвитку низки галузей промисловості, викликало збільшення загального промислового потенціалу країни. За роки війни виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Пів-денно-Західний, нові підприємства - Рено, Сітроен. Створення нових промислових районів та відновлення зруйнованих значно збільшили внутрішній ринок французької промисловості. Зріс попит на обладнання та різноманітні види сировини. Повернення Ельзасу та Лотарингії подвоїло потужність металургії, сприяло швидкому розвиткові хімічної й текстильної промисловості. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко перетворювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріально-аграрну.
Після війни Франція залишилась президентською республікою. В країні діяла конституція 1875 р. Головою держави був президент, що обирався парламентом і був наділений великими повноваженнями. Він призначав главу виконавчої влади - голову Ради міністрів, що відповідав перед законодавчим органом. Вищим законодавчим органом влади були Національні збори (парламент), що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чоловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопартійна система, але найбільш впливовими партіями були республіканська й радикальна.
Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.
Жорж Клемансо (1841-1929 pp.) - один з провідних державних і політичних діячів Франції. За освітою лікар. Член французької Академії (1918 р.). У період Другої імперії брав участь в радикальному русі. На початку 80-х років Клемансо - лідер радикалів. Запропонував голосний план демократичних реформ. Був запеклим прибічником війни до реваншу з Німеччиною. За темпераментні та різкі виступи в парламенті дістав прізвисько "Тигр". У 1902 та 1909 pp. був обраний до сенату. У 1906-1909 pp. - голова Ради міністрів. З початку війни вимагав продовження її до повного розгрому Німеччини, не рахуючись з жодними жертвами. У листопаді 1917 р. знов стає головою Ради міністрів і водночас військовим міністром, намагається запровадити диктаторський режим у країні. Бувши головою Паризької мирної конференції 1919-1920 pp., главою французької делегації на ній, був одним з творців Версальського договору 1919 р. Домагався гегемонії Франції в Європі. Зазнавши поразки на президентських виборах 1920 p., відійшов від активного політичного життя. З цією метою було влаштовано офіційні святкування з приводу повернення Ельзасу та Лотарингії, організовано у Парижі парад Перемоги. День перемир'я з Німеччиною - 11 листопада - оголошено національним святом. Під Тріумфальну арку на Єлісейських полях перенесли останки невідомого солдата, доставлені з поля битви під Верденом, і запалили над ними вічний вогонь. Інвалідам війни й колишнім фронтовикам було виявлено пщкреслену повагу: їм встановили особисті пенсії, сплата яких мала здійснюватись за рахунок репарацій з Німеччини. Маршал Фош удостоївся честі бути похованим поряд з усипальницею Наполеона Бонапарта в соборі Інвалідів.
У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Напередодні виборів партії патріотичного напряму об'єдналися у виборчу коаліцію - Національний блок. До нього пристала й частина радикалів. Виборча програма Національного блоку повинна була забезпечити в країні "соціальний та релігійний мир". У програмі йшлося про захист республіканського ладу, про необхідність відновлення економіки, турботу про ветеранів війни, ретельне дотримання Версальського договору.
Внаслідок виборів перемогу одержав Національний блок, діставши понад 2/3 місць в палаті депутатів. Прем'єр-міністром став Мільєран, котрий на час виборів вважався безпартійним, але відкрито підтримував республіканців. Незважаючи на економічну кризу 1918 - 1921 pp. і складне повоєнне становище, Франція загоювала рани війни.
2. Соціальні конфлікти
Франція завжди була країною з традиційно розвиненими й соціальне спрямованими робітничим і демократичним рухами. Перемога у війні викликала у більшості французьких робітників приплив патріотичних почуттів. Підйом робітничого руху був тісно пов'язаний з економічною кризою 1918-1921 pp. Однак страйки рідко мали політичний характер. Не відкидаючи ідею "соціального миру", робітники боролися за свої економічні права. Головними вимогами були запровадження 8-годинного робочого дня та збільшення зарплати. Найбільшого розмаху страйковий рух досяг у 1919-1920 pp., коли в ньому щорічно брали участь понад 1 млн чоловік, тобто у 3-4 рази більше, ніж у 1917 або 1918 pp. Одним з найбільших виступів був страйк залізничників у травні 1920 p., під час якого було висунуто вимогу націоналізації залізниць.
У цей період помітно зріс вплив Соціалістичної партії Франції, що будувала свою діяльність на соціал-демокра-тичній основі й закликала до проведення соціальне значущих реформ. Вона значно збільшила свої лави за рахунок робітників і солдат, що демобілізувалися. Соціалістична партія всього лише за два роки - з 1918 по 1920 - зросла більше ніж у 5 разів.
Загальна конфедерація праці - найбільша профспілкова організація Франції - також посилювала свій вплив на робітничий рух. Чисельність ЗКП у 1918 р. збільшилася більш ніж у 4 рази й досягла 1,5 млн чоловік.
Ліворадикальні соціалісти заснували у 1920 р. Комуністичну партію Франції (ФКП). її утворення було тісно пов'язане з Комінтерном. ФКП не мала широкої соціальної бази в країні й не користувалася підтримкою більшості французьких робітників.
Загалом жодна з політичних партій лівого спрямування або профспілкові центри не змогли очолити робітничий рух у країні. З кінця 1920 р. у Франції почався спад масового робітничого руху.
3. Країна в період стабілізації (1924-1929 pp.)
В 1924-1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, відбувшійся стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичноїстабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи промислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування.
Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. В 1931 р. міського населення вперше виявилося більше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених
Loading...

 
 

Цікаве