WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проблеми устрою світу на мирних конференціях після закінчення першої світової війни (1919-1921 рр.) - Реферат

Проблеми устрою світу на мирних конференціях після закінчення першої світової війни (1919-1921 рр.) - Реферат

ринках. "Відкриті двері" та "рівні можливості" були, перш завсе, для американського капіталу і товарів.
Нова колоніальна політика США повинна була забезпечити можливість спільної експлуатації "на рівних" цілих континентів.
Ліга націй мала стати таким центром політичної боротьби, де б США, спираючись на свою економіку і військову силу, могли бути "світовим суперарбітром".
Таким чином, форма імперіалістичної експансії США дійсно відрізнялася від класичних зразків європейських держав, а програма В. Вільсона повинна була прокласти шлях до світової гегемонії.
До того ж "полівіння" у політичній свідомості населення в багатьох країнах Європи, національно-визвольні рухи колоніальних народів не давали спокою новому претендентові на світову гегемонію, що і знайшло своє відображення в програмі В. Вільсона.
США мали особливий підхід до вирішення долі переможеної у Першій світовій війні Німеччини. По-перше, необхідно було придушити там революцію. По-друге, надати допомогу німецькій буржуазії інвестиціями, забезпечивши одночасно своє провідне становище в німецькій економіці, а через неї і в європейській. Звідси випливало, що не могло бути і мови про розчленування території Німеччини, про перетворення її економіки в залежність від Франції чи Великобританії. Німецька армія повинна була зоставатися на такому рівні, - говорив В. Вільсон, - щоб бути спроможною "підтримувати внутрішній порядок і придушити більшовизм". Як бачимо, завдання США на конференції в Парижі були такими складними і відповідальними, що їх президент вперше прибув в Європу та очолив урядову делегацію.
Великобританія на конференції в Парижі мала намір відстоювати свої геополітичні інтереси, головними з яких були збереження і розширення Британської імперії, відхилення американських планів утворення "нового світового порядку", позбавлення Німеччини можливості мати сильну армію. Це були дійсно складні проблеми. Д. Ллойд-Джордж, розуміючи, що світ після війни змінився, готовий був йти на компроміс у питаннях пристосування капіталізму до потреб суспільного розвитку, намагався забезпечити Великобританії керівне положення в Лізі Націй, по можливості боровся проти надмірного впливу США. У цьому питанні позиції Великобританії і Франції співпадали.
Щодо майбутнього Німеччини, то Великобританія хотіла послабити лише її колоніальний і морський статус, а не взагалі як велику державу. Це і було продовженням з боку Великобританії курсу на "рівновагу сил" в Європі, тобто, щоб була не дуже була сильна Франція, і, щоб не дуже була слабка Німеччина. Зрозуміло, що Францію такий статус зовсім не задовольняв. Англо-французькі протиріччя на конференції і після її закінчення стали суворою реальністю в європейській політиці міжвоєнного періоду.
Італія на конференції відстоювала програму широких територіальних загарбань на Балканах, головним чином, за рахунок південнослов'янських земель, що раніше належали Австро-Угорщині. Особливо настійно домагалася Італія передачі їй порту Ф'іуме (Рієка).
Німеччина, як і інші переможені країни Європи, була відсторонена від вироблення умов мирного договору.
В умовах ось таких геополітичних змін і політичних настороїв розпочала свою роботу мирна конференція.
Першим питанням у роботі конференції було обговорення пропозиції США про утворення Ліги Націй, її Статуту. Великобританія не змогла переконати учасників конференції про першочерговість поділу німецьких колоній.
Другим питанням, з якого велась жорстка політична боротьба, - це питання про репараційні платежі з боку Німеччини. Висхідною позицією учасників конференції була думка про те, що Німеччина, і тільки вона, винна за розв'язання Першої світової війни. Відшкодування нею збитків країнам, які були нею окуповані, мало стати новим елементом міждержавних відносин. Однак, питання про загальний розмір репараційних виплат і тим більше про розподіл їх між державами-одержувачами репарацій викликало серед них жорсткі дискусії.
Франція в цьому питанні перейшла усі можливі норми. Надто легким і надійним здавався її лідеру Ж.Клемансо шлях вирішення внутрішніх проблем (збагачення за рахунок Німеччини) і зовнішніх - не допустити в майбутньому військової загрози з боку Німеччини.
Великобританія і США проявили більше політичної далекоглядності. Вони пропонували затвердити репараційні виплати з боку Німеччини в сумі 50 - 100 млрд. золотих марок (це в десять разів менше того, що пропонувала Франція). Не одержавши підтримки з питання загальної суми репарацій, Франція домоглась того, щоб частка, яку вона мала одержувати, сягала 58% від загальної суми репарацій.
Третє питання, з якого лідери "великої трійки" не могли дійти порозуміння ,- про долю німецьких колоній в Африці і на Тихому океані. Не було розбіжностей щодо того, що у переможеної Німеччини колонії слід відібрати. Зусилля були спрямовані на пошуки форм (зовнішньої), в якій би це питання вирішити. І така форма позбавлення Німеччини колоній і передача їх державам-переможницям була знайдена - система мандатного управління колишніми німецькими колоніями на час підготовки їх до незалежності.
Але і в цьому питанні, як це уже мало місце і в питанні про репараційні платежі з боку Німеччини, виникла проблема: кому і які території передати? Після тривалих дискусій лідери "великої трійки" поділили мандати, що дозволяє стверджувати про перемогу старої, традиційної імперіалістичної практики.
Політична атмосфера на Паризькій мирній конференції була перенапружена. Лідери "великої трійки" припускалися погроз про припинення роботи конференції (В.Вільсон, В.Орландо). У кінцевому рахунку вони все ж таки домовилися між собою і виробили погоджені умови мирних договорів з Німеччиною та її колишніми союзниками. Однією з причин такого успіху був вплив Жовтневої революції в Росії, поширення ідей соціалістичної перебудови суспільства в Німеччині. Як образно замітив Г. Гувер "привід більшовицької Росії майже щодня блукав по залах мирної конференції". Саме страх перед можливим прискоренням революційного руху в Європі, який може похоронити усі плани післявоєнного устрою, спонукав лідерів Європи і США піти на якнайшвидше підписання миру.
28 червня 1919 р. у Версальському палаці міністр закордонних справ Німеччини Г. Мюллер та міністр юстиції Т. Белль підписали мирний договір, який їм запропонували країни-переможниці. Пізніше, протягом 1919-1920 рр. були відпрацьовані і підписані мирні договори з колишніми союзниками Німеччини - Австрією, Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. У своїй сукупності вони заклали основи післявоєнного устрою світу.
Версальський мирний договір - це договір держав-переможниць з переможеною Німеччиною. Німеччині не дозволили внести до договору жодної поправки. Він і став серцевиною нових міжнародних відносин. По-перше, цей договір передбачав передачу частини території Німеччини сусіднім з нею державам: Ельзас і Лотарингія передавалися Франції повністю і безповоротно.
Loading...

 
 

Цікаве