WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політичні рухи у країнах Європи та Америки: їх стратегія і тактика у міжвоєнний період - Реферат

Політичні рухи у країнах Європи та Америки: їх стратегія і тактика у міжвоєнний період - Реферат

профцентру у кожній країні.
Конгрес поставив питання і про політичну єдність, про єдину політичну партію пролетаріату. Однак умови Комінтерну (їх було 5), у т. ч. вимога революційного повалення влади буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату були неприйнятними для соціал-демократичних партій.
Кінцевою метою єдності антифашистської демократичної коаліції мав стати Народний фронт. Стратегічними цілями було визнано об'єднання боротьби усіх антифашистських сил за демократичні свободи і національну незалежність, за збереження миру між народами. Політичним вивершенням Народного фронту мав стати його уряд, який включав би до свого складу усіх антифашистів.
1935-1938 рр. були часом нового піднесення робітничого руху. Цьому було дві причини: по-перше насувалась нова економічне криза з усіма її наслідками для робітників і, по-друге, зростав деспотизм фашистських диктатур в Німеччині, Італії, Іспанії.
У 1935 р. був створений Народний фронт у Франції, у 1936 р. - в Іспанії. У США комуністи добились створення Конгресу виробничих профспілок. Однак глобального об'єднання зусиль Третього Комінтерну і ІІ Інтернаціоналу не сталося. Навіть у підході до такої проблеми, як допомога іспанським республіканцям у збройній боротьбі проти фашистів. На кінець 1938 р. єдність комуністів і соціалістів Європи майже повсюдно ослабла. Знизився загальний рівень робітничого і демократичного руху, особливо після падіння в березні 1939 р. Іспанської республіки.
Досвід об'єднання комуністів і соціалістів попередніх років засвідчував можливість і безумовну необхідність єдності їх дій, величезні перспективи, які відкриває ця єдність перед робітничим рухом. Однак внаслідок полярних стратегічних цілей комуністів і соціалістів політичної єдності на рівні їх політичних органів не відбулося.
Таким чином, у 1918-1939 рр. стратегічні цілі європейського соціалістичного руху не зблизилися. Соціал-демократи не визнали можливості пролетарської революції, комуністи не відмовилися від необхідності встановлення диктатури пролетаріату в ряді європейських країн.
Виникає питання: чого було більше: поразок чи перемог пролетаріату? Дійсно, мільйони робітників загинули в боротьбі з капіталом. Зазнали поразки усі революції у країнах Західної і Центральної Європи. Фашизм розгромив основні сили організованого пролетаріату в Німеччині, Італії, Іспанії, Австрії. У жодній капіталістичній країні комуністи не завоювали більшості пролетаріату.
І все ж за ці десятиріччя європейський і американський робітничий рух (соціалістичний і комуністичний) зробили значний крок вперед. Він очолив і досяг істотних економічних і політичних поступок з боку буржуазії: домігся введення загального виборчого права, підвищення зарплати, запровадження 8 - годинного робочого дня, утворення в багатьох країнах компартій, які зарекомендували себе непримиренними борцями з фашизмом у міжвоєнний період і ще більшою мірою в роки Другої світової війни.
Основними векторами фашистського руху був: курс на розширення і зміцнення соціальної бази буржуазної влади шляхом поєднання національної і соціальної ідеї, подолання революційних рухів, покращення внутрішнього становища за рахунок інших народів, ліквідація СРСР. Найбільш поширеним фашистський рух був в Італії, Німеччині. На 1933 р. фашистським рухом були охоплені 23 країни, а в 1934 р. - 39 країн. У малих країнах Європи фашисти не відігравали самостійної ролі, були колабораціоністами.
Фашизм - це не надкласовий, не народний, не національний рух, а придушення політичних противників, курс на мілітаризацію, дармове використання робочої сили (у завойованих країнах), це ліквідація профспілкових організацій робітників, ліквідація безробіття і підвищення заробітної плати, організація масових добродійних заходів, масових відпочинкових заходів, це дипломатичні і військові успіхи, це пропаганда без всяких правил, це поява великої кількості прислужників, це антифашистські рухи. Соціальна база фашистів - крупна буржуазія, військові, кваліфіковані робітники (частково), а також фермери.
Фашизм передбачає наявність у партії воєнізованих загонів. Програмним документом німецьких фашистів була книга А. Гітлера "Майн Кампф". На 1941 р. її тираж досяг 7 млн. примірників. У ній Гітлер визначив пріоритети боротьби фашистів: знищити марксизм, профспілки (бо вони є елементом терору проти економіки), знищити демократію та парламентаризм, оскільки він є попередником марксизму. Геополітичні цілі фашистів передбачали розширення життєвого простору і перш за все за рахунок територій на схід від Німеччини. Завойована територія мала бути звільнена від місцевого населення для заселення її німцями.
Німецький фашизм - це антислов'янізм. У 1942 р. Гітлер заявив: "Слов'яни повинні працювати на нас. У тій мірі, в якій вони нам не потрібні, вони можуть вимирати. Обов'язковий медогляд для них зайвий. Розмноження слов'ян не бажане. Освіта небезпечна. Для них достатньо вміти рахувати до 100".
Німецький фашизм - це антисемітизм, ворожість до євреїв, які нібито поставили за мету змішатися з німецькою расою і її знищити; це - антирадянщина, це курс на ліквідацію СРСР як головного знаряддя єврейської змови і військової загрози для Німеччини; це - підготовка до світової війни, яка мала забезпечити Німеччині світове панування; це - нетерпимість до релігії, було поставлене завдання створити нову релігію "позитивного християнства"; це тотальний контроль над державними органами (лише члени фашистської партії могли обіймати державні посади).
Таким чином, Перша світова війна здійснила великий вплив на політичне життя у країнах Європи та Америки,внесла серйозні корективи в політичну палітру. У перші повоєнні роки суттєво зміцнила свої позиції соціалістична течія. Розкол, який стався в ній ще до початку війни, у 20-30-ті роки, поглибився. Це було причиною послаблення її позицій напередодні Другої світової війни. Буржуазні політичні течії від оборони в 20-ті роки перейшли в наступ у 30-ті роки. Страх перед можливою перспективою втрати політичної та економічної влади штовхав їх до тоталітарної політичної поведінки. Вивершенням цього курсу в Європі був фашизм.
Література:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд -М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. -М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 - сентябрь 1943. -М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. -М., 1990. Т.1-2.
5. Грушевский М.С. На порозі нової України. -К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. -М., 1981. Т.1-2.
7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. -М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. -М., 1962.
9. История внешней политики СССР 1917-1966. -М.,1986. Т.2. 691с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. -М., 1987. Т.1-2.
11. Крылов С.Б. История создания ООН. -М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. -М., 1957. Т.1-2.
13. Локарнская конференция 1925г. Документы -М., 1959. 511с.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. -М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма -М., 1961. 461с.
16. Брандт В. Воспоминания -М., 1981. 521с.
17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. -М., 1991. 391с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского -М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX - 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами -М., 1984. 296с.
Loading...

 
 

Цікаве