WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Окупація Німеччиною північної і західної Європи (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.) - Реферат

Окупація Німеччиною північної і західної Європи (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.) - Реферат

Суперництво в німецькій армії між ВМФ і ВПС з одного боку і сухопутними військами - з другого боку - наростало.
392 ночі підряд Лондон бомбардувала німецька авіація. Місто Ковентрі було повністю зруйновано. Німці загрожували це зробити з усіма містами Англії.
У відповідь англійська авіація почала бомбардувати німецькі міста, у т. ч. і Берлін. Була поставлена мета підірвати моральний дух німецького населення.
Критичне становище Англії викликало різні відгуки в США. Одні вважали за необхідне надати Англії воєнну допомогу і навіть оголосити війну Німеччині. Інші вважали, що не потрібно надавати допомогу Англії, бо Німеччина її все рівно окупує, а значить і скористається американською зброєю.
США все-таки надали технічну допомогу Англії, виділивши 615 тис. гвинтівок, 86 тис. кулеметів, 895 гармат, 50 есмінців (правда, в обмін на 8 англійських баз у Західній півкулі строком на 99 років). Все це свідчило про те, що США ставали невоюючим союзником Англії.
30 серпня 1940 р. Румунія приєдналася до "Осі", попросила у Німеччини допомоги в організації захисту країни. 7 вересня німецькі війська увійшли на територію Румунії. Вони взяли під контроль нафтопромисли та одержали плацдарм для нападу на СРСР.
У кінці 1940 р. - першої половини 1941 р. в окупованих країнах Західної Європи виникає Рух Опору гітлеризму. У числі перших була "Вільна Франція", якою керував Ш. де Голь (зародилась на території Англії). Майже одночасно зародився Рух Опору і в самій Франції, Бельгії, Норвегії. Спершу був пасивний опір, тобто відмова значної частини населення від співпраці з окупантами. Страйки протесту проти окремих дій окупантів відбулися в Норвегії, Бельгії. Міцнів Рух Опору і в Німеччині. Його організаторами були Х. Шульце-Бойзен, К. Штейн, Г. Гунтер та ін. Вони друкували і розповсюджували антифашистські листівки, в яких намагалися роз'яснити німцям сутність фашистського режиму і закликали їх до опору існуючій владі.
10 червня 1940 р. Італія вступила у війну з метою розширення своїх кордонів. І взагалі, Муссоліні поспішав, щоб здобути вигоди від перемоги Німеччини, а значить і Італії.
Перша бойова операція італійської армії була проти французів у Приморських Альпах. Поразка італійців була повною. Прохання Муссоліні визнати і Італію переможницею над Францією було відхилене Гітлером.
10 червня 1940 р. Італія оголосила війну і Англії. Військове зіткнення між ними мало відбутися в районі Суецького каналу. Між тим 28 жовтня 1940 р. Італія висунула ультиматум Греції. Стратегічним плацдармом була Албанія. Наступ вели італійські дивізії "Тосканські вовки", "Феррарські геркулеси", "Напівбоги з Італії", "Червоні дияволи з П'ємонту".
Грецький уряд оперативно провів ряд запобіжних заходів і довів чисельність своїх військ до 27 тис. чол. Грецька армія мала 20 танків, 36 літаків і 220 гармат. 5 листопада 1940 р. грецька армія завдала поразки італійській армії і витіснила її на територію Албанії. Муссоліні звернувся до Гітлера по допомогу у війні проти Греції. Італія отримала допомогу від Німеччини в обмін на військову присутність Німеччини у східній частині Середземного моря (це був для Гітлера найближчий шлях в Індію).
Англійське командування з воєнних баз в Єгипті в листопаді 1940 р. активізувало бойові дії проти італійського флоту. 11 листопада 20 англійських бомбардувальників завдали серйозного удару по італійському флоту, що перебував в бухті Таранто. З цих пір Англія змогла вільно проводити свої конвої через усе Середземне море.
У Німеччині були завчасно розроблені (в жовтні 1940 р. генералом Гальдером) плани оволодіння Балканами. Німецькі агенти проникли в держапарат Югославії, а воєнна розвідка діяла на усій території Югославії. До того ж німецька національна меншина в Югославії створила свої штурмові загони типу (СА) для захисту своїх поселень у разі війни.
25 березня 1941 р. принц-регент Павло підписав у Відні договір з Німеччиною про приєднання Югославії до держав "Осі". Населення Югославії на дії принца Павла і прем'єра Цвєтковича відповіло: "Краще війна, ніж Пакт". 27 березня уряд Цвєтковича був відправлений у відставку. Новий уряд очолив Душан Симович. В Югославії почалась мобілізація в армію.
Гітлер сприйняв це як образу і прийняв рішення про підготовку "до знищення Югославії як воєнної політичної сили з безпощадною суворістю і в найшвидшому темпі".
6 квітня1941 р. Німеччина почала війну проти Югославії. Югославські війська почали відступ по всьому фронту. Серед хорватського населення було чимало осіб, які перейшли на сторону німців. Перейшли на сторону німців і німецькі поселенці в Югославії. 17 квітня 1940 р. югославська армія капітулювала.
6 квітня 1941 р. Німеччина почала війну проти Греції (останньої жертви Західної Європи). Грецька армія декілька днів вела мужні оборонні бої. 9 квітня німецькі війська досягли порту Салоніки. У той же день грецькі дивізії, що були в районі порту Салоніки, капітулювали.
Грецьким військам допомагала англійська група військ, але уже 14 квітня вони почали покидати Грецію в районі м. Лариса. З 62 тис. англійців погрузилися на кораблі 50 тис., близько 12 тис. чол. загинули або попали у полон до німців. Було потоплено 20 англійських кораблів. 1 червня 1941 р. німецькі війська завершили окупацію Греції. Німці взяли в полон 218 тисяч греків, окупували багато островів в Егейському морі, які стали для них зручними опорними пунктами для ведення війни на морі і в повітрі проти Англії.
Італія з дозволу Гітлера окупувала багато островів в Іонічномута Егейському морі, у т. ч. острів Корфу. Хорватія також перейшла під контроль Італії. Державний договір, підписаний у Римі 12 квітня 1941 р. між Італією і Хорватією, був лише прикриттям фактичної втрати незалежності Хорватії.
На травень 1941 р. німецька армія була на вершині могутності. В армії було понад 7 млн. чол. За всю Західну і Північну Європу німецька армія втратила 93,736 чол.
Література:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд -М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. -М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 - сентябрь 1943. -М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. -М., 1990. Т.1-2.
5. Грушевский М.С. На порозі нової України. -К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. -М., 1981. Т.1-2.
7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. -М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. -М., 1962.
9. История внешней политики СССР 1917-1966. -М.,1986. Т.2. 691с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. -М., 1987. Т.1-2.
11. Крылов С.Б. История создания ООН. -М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. -М., 1957. Т.1-2.
13. Локарнская конференция 1925г. Документы -М., 1959. 511с.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. -М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма -М., 1961. 461с.
16. Брандт В. Воспоминания -М., 1981. 521с.
17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. -М., 1991. 391с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского -М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX - 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами -М., 1984. 296с.
Loading...

 
 

Цікаве