WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Міжнародні відносини країн Європи та Америки (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.) - Реферат

Міжнародні відносини країн Європи та Америки (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.) - Реферат

встановлені дипломатичні відносини з 12 країнами світу, в т.ч. з Англією, Грецією, Швецією, Францією, Італією та ін. Такий дружний крок у бік СРСР був зроблений у надії, що вдасться поставити його зовнішню політику в певні рамки, що ідеологічні цілі не будуть перевершувати здорові державні інтереси.
Розвитку нормальних відносин сприяв економічний підйом в СРСР на основі НЕП, тим більше, що відбувалися і якісні зміни у класовому складі радянського суспільства (багатоукладність економіки). На Заході вбачали у цьому процесі можливість повернення СРСР до ринкової економіки.
СРСР налагодив добрі відносини з Італією. Одночасно із встановленням дипломатичних відносин був підписаний італо-радянський торговий договір. Французький уряд, який очолював соціаліст Е. Ерріо, також зробив кроки на зустріч СРСР але проблема боргів виступала гальмом в розвитку франко-радянських відносин. Особливо інтенсивно розвивалися (на основі Раппальського договору) відносини СРСР з Німеччиною. В 1925 р. були підписані договори про мореплавство, про залізничне сполучення між обома країнами. В 1926 р. був підписаний договір про нейтралітет. Дещо складнішими були відносини з Англією. Вона звинувачувала СРСР в підтримці національно-визвольних рухів в англійських колоніях. Відносини США і СРСР у 20-ті роки якихось змін по офіційній лінії не зазнали. А неофіційні, особливо торгівельні, мали тенденцію до розширення. Контакти між представниками інтелігенції (поїздка М. Горького, В. Маяковського) у США, а також приїзд в СРСР багатьох провідних інженерів із США - все це було досить регулярним явищем. Відсутність дипломатичних відносин (США були єдиною країною, яка принципово не йшла на вирішення цього питання) гальмувало розвиток усіх інших відносин. Лише прихід у Білий дім Ф.Рузвельта дозволив вирішити проблему встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР, що і було зроблено у листопаді 1933 р.
Таким чином, у 20-ті роки відбувалися складні і неоднозначні процеси. З одного боку, державні діячі усвідомлювали, що не варто допускати розвиток напруги аж до нової війни, і робили спроби для знаходження компромісів. З другого боку не вважалось тодішнє статус-кво стабільним і довгостроковим. Відбувався процес осмислення сучасної історії і вироблення кожною окремою країною своєї лінії в міжнародних відносинах. Колективні зусилля в цій сфері політики результатів не давали.
Морально-політична атмосфера у 20-ті роки в Європі була такою, що ніхто не міг не враховувати бажання народів жити в мирі. Тому-то дії державних лідерів були спрямовані на вирішення проблем двосторонніх відносин і перш за все на одержання гарантій безпеки для своїх країн. Саме цій проблемі була присвячена конференція в Локарно (5-16 жовтня 1925 р.)
Результатом її роботи були три групи договорів. Англія, Франція, Німеччина, Бельгія, Італія підписали Пакт про взаємні гарантії кордонів і про взаємодопомогу в разі нападу на одну з них. Проблему гарантії кордонів Польщі, Чехословаччини на конференції не піднімали. Другим документом була угода Німеччини з Францією, Бельгією, Польщею і Чехословаччиною про звернення Німеччини до арбітражного суду в разі виникнення прикордонних суперечок. Двосторонні договори Франції з Польщею і Чехословаччиною передбачали взаємодопомогу в разі нападу на одну із них.
Учасники конференції вирішили також запросити в майбутньому Німеччину до Ліги Націй, забезпечити при цьому демілітаризацію Рейнської області. Додамо, що Локарнські угоди гарантували західні кордони тих країн, що межували з Німеччиною, і ніякої противаги агресії Німеччини на Схід не передбачалося. Членом Ліги Націй Німеччина стала в 1926 р.
Таким чином, Локарнські угоди підвели риску під пошуками розвитку світу в період стабілізації. Причому багато було зроблено з урахуванням інтересів Німеччини. Захід немов би хотів забути про неприязнь до Німеччини, яка мала місце під час війни та одразу ж після її закінчення.
Разом з тим слід наголосити, що проблема репарацій залишалася досить гострою упродовж 20-х років. Між Англією і Францією мали місце суперечки за панування над переможеною Німеччиною. З іншого боку після окупації Францією і Бельгією Рурської області Німеччина взагалі перестала сплачувати репарації.
У США уважно стежили за розвитком подій навколо проблеми репарацій. США виступили ініціатором утворення міжнародного комітету для вирішення проблеми репарацій. Його очолив американський банкір Ч.Дауес. Комітет досить оперативно підготував план ,який був схвалений на конференції в Лондоні (1924 р.). Його суть полягала в тому, що Франція зобов'язувалася вивести свої війська з Рурської області. Німеччина з свого боку зобов'язувалася виплачувати репарації по зростаючій величині (за умови, що вона відбудує свою економіку), у 1924 р. - 1 млрд. марок, у 1928 р. - 2,5млрд. марок. Німеччина мала одержати кредит у 800 млн. марок. Покрити кредит Німеччина мала за рахунок торгівлі з СРСР. За німецьку продукцію СРСР розраховувався золотом. Одержане Німеччиною золото і мало піти на виплату репарацій. США зрозуміли, що без відбудови німецької економіки не може бути і мови про сплату нею репарацій. Віднині США, а не Франція виступали гарантом одержання усіма репарацій з боку Німеччини. Основним шляхом для одержання репарацій був обраний економічний (за участю американського капіталу перш за все).
Таким чином, ради одержання репарацій країни Заходу вирішили піти на відродження німецької економіки. Німеччина одержала упродовж 1924- 1929 рр. не 800 млн. марок позики, як це було передбачено, а 25 млрд. марок. На виплату репарацій вона витратила 11 млрд. марок. Німеччина зуміла по господарському розпорядитися великими фінансовими можливостями, при цьому значну частину коштів направила у військову промисловість. Реалізація плану Дауеса привела до посилення впливу США на всю Європу.
У 1929 р. під тиском Німеччини для розгляду репараційного питання був створений новий міжнародний комітет, який знову очолив громадянин США О. Юнг. Німеччина категорично настоює на зменшенні репарацій, і США підтримують її в цьому питанні. Адже вони були зацікавлені в одержанні прибутків з наданих Німеччині кредитів (репарацій США не одержували). Країни Європи навпаки не хотіли йти на зменшення репарацій. У кінцевому рахунку, узгоджений план був прийнятий. Сутність плану Юнга полягала в тому, що загальна сума репарацій визначалась у 114 млрд. марок. Кожного наступного року виплати скорочувались на 20% аж до 1966 р., а до 1988 р. виплати не повинні перевищувати 1,6 млрд. марок у рік. Крім того план передбачав припинення контролю за фінансовою діяльністю Німеччини з боку держав-переможниць. 3 вересня 1929 р. план Юнга при згоді 12 європейських держав вступив у дію.
Таким чином, економічний інтерес кожної окремо взятої країни й усіх разом увійшов у протиріччя з Версальським мирним договором, особливо щодо репарацій з боку Німеччини. Державні діячі, бізнесмени того часу знайшли всобі достатньо політичної сміливості, стали на шлях сприяння розвитку Німеччини.
Loading...

 
 

Цікаве