WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика Франції у міжвоєнний період - Реферат

Зовнішня політика Франції у міжвоєнний період - Реферат


Реферат на тему:
Зовнішня політика Франції у міжвоєнний період
Зовнішня політика Франції у міжвоєнний період була досить активною. Це визначалось рядом об'єктивних факторів. Першим з них слід назвати те, що Франція була однією із поважних європейських держав з давніми демократичними традиціями. По-друге, Європа схилила свої голови перед жертвами, які понесла Франція в роки Першої світової війни. По-третє, Франція мала моральне і політичне право на те, щоб європейське і світове співтовариство враховувало внесок Франції в перемогу над державами Троїстого союзу. З цих об'єктивних обставин не слід випускати і того, що Франція і в післявоєнний період залишалась великою колоніальною державою. По-четверте, серед європейських країн Франція зоставалася з найбільшим золотовалютним запасом (9,3 млрд. Франків).
Зовнішньополітичний курс Франції і після закінчення Першої світової війни продовжувався немов би по інерції. Французьке керівництво негативно сприйняло події в Росії, власне не сприйняло, а намагалося їх заперечити, не визнавати їх доконаним фактом. Воно хотіло збройним шляхом ліквідувати радянську владу і відновити в Росії капіталістичний лад. Це і зрозуміло, адже французька буржуазія вела боротьбу за свої капітали, вкладені в економіку Росії, за прибутки від 12 млрд. золотих франків царських позик, на які сподівалися близько 5 млн. французьких вкладників, за неосяжний російський ринок.
Це і зумовило в березні 1918 р. воєнну інтервенцію французьких військ в районі Мурманська й Архангельська. У листопаді 1918 р. французька армія почала інтервенцію на Україні. 100 тисяч французького війська намагалося відторгнути від Росії Крим, Україну та інші території. Все це у французькій пропаганді пояснювалось необхідністю виконати союзницькі зобов'язання щодо Тимчасового уряду Росії.
Особливістю політики Франції щодо Росії була, з одного боку, спроба урядових сил виступити ініціатором ліквідації радянської влади, з другого боку, демократичні сили виступили за те, щоб російські робітники самі визначали свій шлях розвитку.
Цієї думки дотримувалися ті, хто нічого не втратив у Росії. Навпаки, їх приваблювали дії російських робітників щодо своєї буржуазії. Саме цим слід пояснювати повстання на експедиційному флоті на Чорному морі, захоплення російською революцією таких визначних письменників Франції, як Р. Ролан, А. Барбюс, Ж. Блок та ін. У той складний час вони виступили разом з матросами, солдатами, робітниками на захист радянської влади в Росії. У результаті спільних дій широких верств робітничого класу, інтелігенції і частини збройних сил уряд Франції змушений був вивести свої війська з території України.
Для Франції виявились досить вигідними умови Версальського мирного договору. Глобальна мета - послаблення Німеччини - була досягнута. Територіальні надбання в Європі та Африці були цілком достатніми. Перспектива отримання репараційних платежів з боку Німеччини також була поважною. Ось ці реалії, що склалися внаслідок Першої світової війни, зустріли, як це не дивно, опір з боку вчорашніх союзників Франції-Англії і США. Вони не хотіли допустити лідируючого становища Франції в Європі. Військово-політичний союз, відомий в історії під назвою Антанти, перестав існувати.
У 1920 р. Франція заключила воєнний союз з Польщею, надала їй зброю і військових спеціалістів, підштовхнула її на війну проти радянської Росії. Однак, якщо вигоди від повалення радянської влади з допомогою Польщі були значною мірою примарними, то на основі рішень Версальської конференції Франція забезпечила собі реальну роль у вирішенні важливих європейських проблем. Гарантією цього статусу Франції і після війни мала бути досить потужна її армія, створені упродовж 1921 р. військово-політичні союзи з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Румунією та Югославією. Політичною основою цих союзів був спільний інтерес у збереженні Версальської системи на ослаблення Німеччини і стягнення з неї репараційних платежів.
Керівну роль у перші післявоєнні роки Франція відігравала й у вирішенні репараційної проблеми. На конференції у Спа в 1920 р. Франція домоглася того, що її частка дорівнювалась 52% загальної суми репараційних платежів Німеччини. Це пояснювалось і тим, що Франція головувала в репараційній комісії.
Однак Німеччина не поспішала виконувати нав'язані їй рішення щодо репарацій. З метою примусити Німеччину виконати рішення міжнародних конференцій щодо репарацій Франція і Бельгія вдалися до введення в 1923р. 100-тисячної армії в Рурську область. Політичний прорахунок був очевидний. Рурська справа спричинилася до міжнародної ізоляції Франції, погіршила її економічне і внутрішньополітичне становище. Уже в кінці 1923 р. Франція змушена була почати виведення своїх військ з Рурської області.
Франція разом з Англією і США в 1924 р. підписала угоду з Німеччиною про надання їй позики у 800 млн. золотих марок в рамках плану Дауеса. З часом у Франції зрозуміють, що то був крок, який привів до відновлення військово-промислового потенціалу Німеччини, а значить і для послаблення безпеки власне Франції. Слід додати, що прийняття Францією плану Дауеса і Юнга позбавило Францію контролю за виплатою Німеччиною репарацій та звели її розміри нанівець.
Встановлення в 1924 р. дипломатичних відносин Франції з СРСР було в руслі політичної кон'юнктури. Однак варто відзначити, що з боку Франції то був сміливий і досить прагматичний крок. Інтерес до російського ринку був традиційним, втрата його ємності зовсім не відповідала економічним інтересам французької буржуазії. Тому-то ідеологічні протиріччя між Францією та СРСР відійшли на друге місце.
Франція турбувалася і немало робила для забезпечення миру на своїх східних кордонах, перш за все з Німеччиною. Локарнські угоди 1925 р. потенційно цю проблему вирішували. Правда, кордони союзників Франції Чехословаччини і Польщі в результаті цих угод таких гарантій не отримали. У цілому ж, з 1925-1932 рр. А.Бріан доклав чимало зусиль для поглиблення відносин з Німеччиною. Він виступив за примирення з Німеччиною, за перегляд Версальського договору, щоб зберегти його основу і пом'якшити деякі статті щодо економічного тиску на Німеччину. Саме за це він отримав Нобелівську премію миротворця. Досягненням Бріана у зовнішній політиці було підписання в 1928 р. в Парижі міжнародного договору про заборону війни як засобу національної політики, відомий під назвою Пакт Бріана - Келлога. Пакт не мав ніяких гарантій виконання цих зобов'язань і тому-то не відіграв ніякої ролі в недопущенні війни. Бріан був активним прибічником об'єднання Європи, автором плану утворення пан - Європи. План не був здійснений тому, що Англія і США вбачали в ньому чергову спробу
Loading...

 
 

Цікаве