WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика США у міжвоєнний період - Реферат

Зовнішня політика США у міжвоєнний період - Реферат


Реферат на тему:
Зовнішня політика США у міжвоєнний період
Зовнішня політика США після закінчення Першої світової війни базувалась на солідній економічній і військовій могутності і мала на меті утвердити лідерство США у післявоєнному світі. Це вело до експансіоністських кроків з їх боку, до підкорення світових ринків. США виступали в ролі арбітра при вирішенні складних міжнародних проблем (репараційні платежі на Версальській конференції). Післявоєнні роки були роками утвердження США як провідної держави світу. Ситуація для цього була досить сприятлива. Одні конкуренти розгромлені, інші - ослаблені.
Не дивно, що в США не хотіли змиритися з рішенням Паризької мирної конференції. Вважали, що США нічого не одержали, поставили себе під загрозу виконання зобов'язань перед європейськими державами. Ізоляціоністи (ті, хто не хотів зв'язувати США зобов'язаннями перед Лігою Націй, де керівна роль належала європейським державам) не допустили ратифікації Версальського договору. США не стали членом Ліги Націй.
США не змирилися з фактом появи на міжнародній арені нової держави - радянської Росії. Вони її не тільки не визнавали, але й взяли курс на знищення шляхом економічної і політичної блокади, надання воєнної допомоги білогвардійцям і вдалися до прямої збройної інтервенції. Їх війська у квітні 1918 р. висадились з воєнних кораблів на півночі Росії в Мурманську і Архангельську. У серпні того ж року США здійснили висадку своїх військ на Далекому Сході. США мали намір відірвати від Росії Далекий Схід і Сибір, відновити там владу буржуазії. Таким чином, США фактично були в стані війни з радянською Росією. Громадяни США, які виявляли симпатії до радянської Росії, піддавались репресіям, аж до тюремного ув'язнення, звільнення з роботи та ін.
Збройна інтервенція імперіалістичних країн проти радянської Росії зазнала поразки. США і після цього продовжували проводити щодо Росії політику невизнання, блокади й ізоляції, політику збирання антирадянських сил. Це був курс на те, щоб примусити радянську Росію повернутися на капіталістичний шлях розвитку. Вони намагалися не допустити і угод країн Західної Європи з радянською Росією, вважаючи, що це прискорить її падіння. Навіть особисті контакти громадян США і Росії були надто ускладненими.
Після Першої світової війни монополії США, маючи великі економічні, фінансові можливості, проникали на європейські ринки. Це привело до загострення американо-англійських, американо-французьких суперечностей. Зауважимо, що характер суперечностей не був небезпечний для збереження миру.
Конференція у Вашингтоні, скликана 12 листопада 1921 р. за ініціативою США, повинна була надати їх курсу на експансію на Далекому Сході міжнародного визнання і згоди. Аналіз документів, підписаних учасниками конференції, це підтверджує. Боротьба провідних країн Заходу за новий переділ світу вступила в стадію свого вирішення. США не бажали нікому нічого уступати.
У період стабілізації, коли економіка країни була на піднесенні, посилилась експансія американського імперіалізму. Завоювання нових ринків збуту товарів, встановлення контролю над сировинними ресурсами в Латинській Америці, в Азії. Це досягалось, перш за все, шляхом надання позик. З 1914 по 1929 рік експорт капіталу з США досяг 27 млрд. доларів. Позики надавались вибірково. Одержувачем американських позик були фашистська Італія , Німеччина. Категорично було заборонено надавати позики Радянському Союзу.
США стали світовим кредитором. Їх боржники: Англія і Франція - 4 млрд. доларів, Італія - 2 млрд. Доларів. Монополії США скупляли контрольні пакети акцій підприємств, відкривали філії своїх підприємств в Європі, Латинській Америці, Азії. Це вело до одержання ними там надприбутків.
США уважно стежили за подіями в Європі, Азії. Вони намагались закріпити там свої позиції, виступали в ролі головного арбітра (план Дауеса, план Юнга). Їх непокоїв революційний рух в Європі, зростання економічної і воєнної могутності СРСР. Вони анулювали воєнні борги країнам Європи, настояли на зменшенні репарацій з Німеччини. У 20-ті роки у США склались особливі відносини з Німеччиною. У 1921 р. вони підписали договір з Німеччиною, а в 1923 р. вивели свої війська з німецької території. США взяли курс на економічне відродження Німеччини, надали їй кредитів майже на 20 млрд. марок. Американська компанія "Дженерал електрик" мала контрольний пакет акцій німецького електротехнічного концерну АЕГ. "Дженерал моторс" утвердилась у німецькій компанії "Адам Опель". Взагалі 80% іноземного капіталу в Німеччині належало США. Не буде перебільшенням сказати, що американський капітал сприяв не тільки економічному, але й воєнному відродженню Німеччини. Власне і Г. Гувер не приховував, коли заявляв, що ми рятуємо не Німеччину, а себе.
Територію Латинської Америки і, перш за все, Колумбію, Венесуелу, Мексику США використовували як сировинний придаток для своєї промисловості і ринок збуту своїх товарів. Однак Англія не хотіла уступати там свої економічні позиції. Це було однією із причин загострення англо-американських суперечностей. Вкладання капіталів в економіку країн Латинської Америки (у 1913 р. вони вклали 747 млн. доларів, у 1919 р. - 3 млрд. доларів, у 1929 р. - 5 млрд.587 млн. доларів) і утвердження над нею свого контролю шляхом насаджування маріонеткових урядів і диктаторів було основним у боротьбі з англійським капіталом.
І лише після цього в країни Латинської Америки надсилались американські війська для "захисту власності американських громадян" і "інтересів США". У деяких латиноамериканських країнах, як це було в Нікарагуа, американські війська знаходились багато років. На 1928 р. США контролювали 14 із 20 латиноамериканських країн. Все це обґрунтовувалось правом США на втручання у внутрішні справи країн Латинської Америки (доктрина Монро). У конфліктах між державами Латинської Америки США намагались відігравати роль посередника.
У роки світової економічної кризи за час президентства Г. Гувера загострилась боротьба між США та Англією за Латинську Америку. Позиції американського капіталу там явно ослабли.
США брали участь у роботі міжнародних конференцій. Найбільш продуктивною для них була конференція по морських озброєннях (Лондон, 1930 р.). США настояли на тому, щоб на випадок війни забезпечувалась "свобода морів" для здійснення торгівлі в повному обсязі. Домоглися США і рівності в морських озброєннях з Англією.
Участь у роботі Женевської конференції по роззброєнню (1932 р.) не була продуктивною. Мабуть, тема переговорів їх не влаштовувала, адже їх воєнний бюджет зріс на 27%. Єдине, на що вони були готові піти, так це на обмеження виробництва танків і артилерії, але були проти обмеження морських озброєнь.
З приходом до влади Ф.Рузвельта були дещо змінені акценти в американській зовнішній політиці. В її основу було покладено нейтралітет і добросусідство. Економічна криза змусила Ф.Рузвельта більше уваги приділяти внутрішнім проблемам. До того ж ізоляціоністи булипроти союзів з європейськими державами. Це надавало американській зовнішній політиці більшої стриманості і мало ініціативності.
Новим елементом зовнішньої політики США був курс на нормалізацію відносин з СРСР. Великі промисловці 23 червня 1933 р. на з'їзді асоціації кредиторів висловилися за встановлення нормальних відносин між США і СРСР і розширення торгівлі. Таку ж позицію займав виконавчий комітет торгової палати усіх штатів. До цієї позиції приєднувались письменники, робітники, фермери.
Формальним приводом для невизнання Сполученими Штатами Америки Радянського Союзу було звинувачення у пропаганді проти імперіалізму.
Loading...

 
 

Цікаве